— Я ще дитиною була, коли папа розказував, що тут раньше був цвинтар. А потом, коли могили заросли травою, його зрівняли з землею. Одно врємя тут стояли маленькі хатки. Потом їх знесли і за часів Совєтского Союза побудували дом. Може, тому він молоді життя забирає, — каже про 16-поверховий будинок на просп. Свободи в центрі Ужгорода його жителька 48-річна Катерина Іллівна.
Ця 16-поверхівка — найвища споруда обласного центру Закарпаття. Зажила недобру славу, бо з неї часто стрибають самогубці. У міліції кажуть, тут щороку зводять рахунки з життям одна чи дві людини. Останній суїцид трапився ввечері 5 лютого 2010 року. Тоді викинувся підліток. У листопаді торік загинула 32-річна жінка.
Будинок розташований у людному мікрорайоні міста. Поряд — готель ”Ужгород”, відділення банків, обласна бібліотека, магазини, кав’ярні, 9-поверхівки.
Дістатися на останній поверх можна ліфтом. До 2008-го вихід на горище та дах будинку був відкритий. Та після чергової хвилі суїцидів жителі його заблокували. Після того, люди кидаються з балкона останнього поверху.
— У нас тут мальчік стрибнув у февралі, — розповідає Катерина Іллівна. Гуляє біля будинку із піврічним онуком. — Казали, шо через дєвушку. Але то неправда. Непонятно чого так зробив. Моя сусідка в тот вечер крутилася на кухні й почула сильний удар. Вона глянь у вікно, а там человєк лежить. Ну, як положено, визвала міліцію, скору помощь. Але марно — він мертвий був. Зовсім молодий ще — років щось за 17. А в ноябрі якась сумашедша пригнула, царство їй небесне. Молода, усього 32 роки. Кажуть, пригала з балкона 10-го поверху. Таких жалко, бо не знають, що роблять.
— Часто на кришу ходять наркомани, — підходить 61-річна Марія Оскарівна. — Раньше, коли вход був откритий, то не вилазили оттуда. Потом накуряться, наколяться і пригають у дурмані. Якийсь проклятий цей дом. Моя внучка літом вилазила на кришу загоряти з дєвчонками. Так я її оттуда палицею гнала. Ще не хватало, щоб злетіла. Там часто літом молодьож оддихала.
Жителі будинку з пересторогою реагують на незнайомих молодих людей, які ліфтом підіймаються на останній поверх.
— Одного разу, не помню в якому році, із дома пригнув наркоман, — каже Марія Оскарівна. — Я вечером верталася з гастронома, у ліфті їхала із мальчиком. Вийшла на дев’ятому поверсі, а він далі поїхав. Думала, у гості до когось іде. А через час почула, що возлі дома найшли труп. Із того часу боюся, коли віжу, що хтось самотній піднімається. Думала, може, варто в нас вахтьоров поставити, щоб розпитували — хто куда їде. Але все одно за всіма не прослідять. Не будуть же з кожним у ліфті кататися.
— А один раз, років сім тому, був і такий случай, — згадує Катерина Іллівна. — Сиділа 10-річна дівчинка із четвертого поверху дома і робила уроки. Підняла очі у вікно, а там щось біле промайнуло. Через 10 мінут узнала, що то молода дєвочка з криші пригнула. То мама тої дівчинки, що уроки робила, казала, що дочка після того ночами просипалася, плакала.
Завідувач кафедри туризму Ужгородського університету Федір Шандор каже, у XVII ст. на місті теперішньої 16-поверхівки була шибениця.
— Там вішали засуджених до страти. Пізніше на тому місці дійсно було кладовище. Його згодом зрівняли з землею, і почали забудовувати.
Квартири 16-поверхівки непопулярні серед покупців житла. Бо там більша квартплата і ламається ліфт, пояснюють в агенціях нерухомості.
