На глибині 64-135 м поблизу Кракова у колишній копальні Величка розміщується один з найцінніших об’єктів культурної спадщини ЮНЕСКО
Археологічний парк-музей на дні Гданської затоки планують створити науковці Центрального морського музею Польщі. Причиною цьому стала випадкова знахідка на глибині 7 метрів залишків корабля під час розчистки у травні суднохідного русла на території морського порту. Він затонув під Гданськом у 1860 році. Парк-музей являтиме собою охоронну частину морського дна, на якій науковці сконцентрують відомі їм човни, що затонули раніше. Головним експонатом стане шведський галеон „Солен”, який затонув тут під час битви під Олівою у 1627 році. Відвідувачами цього екстремального кладовища під водою стануть шанувальники нетрадиційних видів відпочинку та любителі морської старовини, адже ці рештки кораблів не можна витягувати на водну поверхню через небезпеку повного розпаду деревини.
У тому, що в Польщі створення такого парку-музею цілком можливо, автор цих рядків особисто переконався на іншому прикладі, оглянувши музей солі, який знаходиться неподалік від Кракова на глибині 64-135 м у колишній копальні Величка і є одним із найцінніших об’єктів культурної спадщини ЮНЕСКО, занесеним до її списків у 1978 році.
Соляна шахта
Упродовж багатьох століть тут добували сіль. Перший документ, який відомий науковцям, датований 1044 роком і належить польському королю Казимиру І Відновителю, який назвав шахту „magnum sal alias Wieliczka”. А Болеслав І Хоробрий (992-1025) ще раніше надав привілей на видобуток солі Тиненському монастирю. Тут випаровували сіль із ропи, а також добували її з великих кам’яних глиб.
У ті давні часи сіль відігравала важливу роль в економіці європейських держав і навіть заміняла металеві гроші. На її видобуток і транспортування встановлювалась королівська монополія, сіль була потрібна для консервації м’яса, масла, риби, вироблення шкіри і пороху. За її допомоги можна було впроваджувати власну політику.
У XIV столітті сіль давала понад 30% доходів польської казни. Завдяки таким прибуткам король Казимир ІІІ Великий мав можливість повністю фінансувати нововідкриту Краківську академію (пізніше – Ягеллонський університет). У XV столітті доходи жупи від солі дозволили здійснити відбудову і розширення королівського замку на Вавелі. У XVI столітті копальня у Величці стала одним із найбільших підприємств тодішньої Європи.
Чималої уваги технічному вдосконаленню видобутку солі приділяли її володарі. За австрійського панування з 1772 до 1918 років у салінах (так тоді називались соляні шахти) була проведена електрика, підведена залізнична колія, встановлені пневматичні вітряки, соляний млин і парові ліфти.
На лікувальні властивості солі звернули увагу гуманісти ще у XVI столітті. Вони стверджували, що соляні суміші здатні лікувати угрові висипки, екзему, язву, ангіну, подагру та інші хвороби. У 1826 році у Величці розпочалося лікування соляними ваннами. Через 13 років тут вже діяв заклад, який лікував від катару до безплідності, від істерії до „послаблення через надмірність у коханні”. Упродовж наступних двох десятиліть послугами оздоровниці скористалось понад 3 тисяч осіб. Але зі смертю лікаря шахти у другій половині ХІХ століття лікування ваннами поступово занепало. З 1958 року завдяки специфічному мікроклімату у Величці почали проводити лікування бронхіальної астми, ускладнень верхніх дихальних шляхів і алергії катару.
Туризм на солі
Відстань у 292 км від Варшави до Кракова я подолав за 2 год. 45 хв. на швидкісному поїзді InterCity, який за весь час цієї подорожі не здійснив жодної зупинки до прибуття на Краківський вокзал. Там від місцевих гідів-волонтерів неважко було дізнатися, як потрапити до шахти-музею, яка знаходиться у південно-східному напрямку за 10 км від центру міста.
У 1996 році в копальні Величка повністю припинили видобуток солі. Причиною цьому стався витік води до виробничих камер шахти у 1992 році. Через два роки, у 1994-му, копальню було визнано пам’яткою національної історії Польщі. Соляна шахта у Величці – це комплекс підземних камер, які залишились після видобутку кам’яної солі й знаходяться на дев’яти рівнях глибини від 64 до 327 м. Загальна протяжність штреків копальні сягає понад 300 км з 3 тисячами камер загальним об’ємом 7,5 млн. кубометрів.
Туристична траса знаходиться у центральній частині шахти, у стволі ім. Даниловича, який був тут управляючим у 1635-1640 роках. Вона проходить через 22 камери, які з’єднані штреками загальною протяжністю 2 км. Вартість вхідного квітка для індивідуальних туристів складає 46 злотих (для прикладу, у Королівському замку Варшави квиток – всього 18 зл.), але екскурсії відбуваються погодинно і виключно групові, до 35 чол., під час яких гід, попередивши про небезпеку витоку вибухонебезпечного газу метан, розповість основні моменти історії видобутку солі у цьому регіоні. Копальня „Величка” стала своєрідним синонімом Польщі, тому її відвідує багато туристів, щороку понад 1 млн. чоловік. За статистикою, яку веде керівництво шахти, найбільше екскурсантів приїжджає з Англії, Німеччини, Італії, США, Кореї та Росії. Були тут також мандрівники з Маврикія, Чилі, Тайваню, Домініканської республіки і Парагваю. До послуг іноземних туристів у штаті екскурсоводів є гіди, які вміють розповісти історію Велички на 10 іноземних мовах. Найчастіше тут лунають англійська, німецька, російська, французька, італійська та іспанська мови.
Подивитись під землею є на що. Величка ще за часів середньовіччя притягувала до себе допитливих. Спочатку копальню показували лише привілейованим особам, які були гостями на королівському дворі. А вже під кінець XV століття у шахті почали проводитись перші туристичні відвідини для тогочасної еліти. Побував у копальні й Миколай Копернік у 1493 році, коли вчився у Краківській академії. Пам’ятник йому із соляної глиби встановив у 1973 році скульптор Владислав Хапек. Серед інших гостей Велички можна зустріти ім’я папського нунція Фульвія Руггеррі (1565 р.), багатьох визначних особистостей з усієї Європи. Але у той час цей вид туризму носив елітарний характер, оскільки дозвіл на це давав особисто польський король. Жан Шоснен, який супроводжував французького посла у подорожі Польщею у 1572 році, записав у своїх спогадах, що копальня – це „підземне місце, до якого треба спускатись півгодини на великих і міцних канатах, здатних одночасно витримати 50 осіб. Внизу можна побачити величезні печери, видовбані у соляній скелі на зразок вулиць міста”.
Справді, розміри деяких з них вражають й нині сучасного туриста. Так, каплиця св. Кінги, найбільший підземний храм, заснований у 1896 році, має довжину 54 м, її ширина – 18, а висота – 12, а глибина – 91,6 м. Інтер’єр камери, де проводяться урочисті Служби Божі на день св. Кінги (24 липня), св. Варвари (4 грудня) і всенощна на Різдво (24 грудня) та регулярні недільні ранкові Літургії, формувався упродовж майже 70 років завдяки зусиллям скульпторів-шахтарів декількох поколінь. За легендою, принцеса Кінга, донька короля Угорщини Бейли IV, отримала від батька в придане одну з шахт Марамороша під час заручин із краківсько-сандомирським князем Болеславом Сором’язливим. Вона кинула у шахту своє обручальний перстень, який чудодійним способом разом із пластами солі опинився у Величці. Прибувши до Польщі, Кінга наказала копати в указаному нею місці. У перший же видобутій глибі солі шахтарі знайшли перстень принцеси. Ця сцена відображена у камері „Яновице” на глибині 64 м. У 1994 році реліквії св. Кінги були привезені із монастиря кларісок міста Старий Сонч і тепер знаходяться в ніші передньої частини літургійного столу каплички. У 1999 році її, як покровительницю соляних рудокопів, канонізував Папа Римський Іоанн Павло ІІ. У шахтарів Велички був ще один покровитель – св. Клемент. Він опікувався також усім місцевим приходом. Його кам’яна постать разом із фігурою св. Юзефа, покровителем теслярів, стоять у нішах головного олтаря каплиці св. Кінги. В оздобленні підвісних світильників, які освітлюють найбільшу підземну камеру копальні, використані кристали солі, які гармонійно вписуються в інтер’єр храму.
По закінченні екскурсії гід обов’язково нагадає туристам своєї групи про можливість придбання безпосередньо у кіоску копальні місцевих соляних сувенірів, вартість яких коливається від 2 до 50 злотих, та про наявність бару, де можна перекусити і випити безалкогольні напої. Величка має також ще одну камеру, де щомісячно проводяться різноманітні культурні заходи: бали, шахтарські зустрічі, оперні концерти, театральні вистави, спортивні змагання і торгові ярмарки. Вона називається „Варшава” і була утворена у 1818 році, а після видобутку 20 тисяч тонн солі її розміри сягнули 54 м довжини, 17-ті – ширини і 9 м висоти.
Для шанувальників гострих відчуттів у копальні можна замовити також нічну екскурсію „Пізнай шахту вночі”, під час якої в екскурсантів різними конкурсами і завданнями перевіряють на міцність нерви і сили. Геологічна траса прокладена для фахівців спелеології, тих, хто цікавиться проблематикою соляних покладів.
А на поверхні, після двогодинного перебування під землею і піднявшись за декілька секунд на ліфті з глибини 135 м, екскурсанти можуть придбати собі у кіоску ще сувеніри та брошури і буклети різними мовами на згадку про свої відвідини соляної копальні у Величці, занесеної до скарбниці культурної спадщини ЮНЕСКО.
Олексій Філіппов
"Старий Замок "Паланок"
