Якщо іскрить – застосовуємо надійні діелектричні рукавички
4470
50 років працює медиком закарпатець Євген Жупан.
Чоловік очолює відділення анестезіології інтенсивної терапії в Закарпатській обласній дитячій лікарні. Він здобував освіту медика в Ужгородському національному університеті. Історію закарпатського лікаря розповідає Суспільне.Закарпаття.
Євген Жупан після школи хотів здобувати освіту або фізика, або лікаря. Зробити вибір йому допоміг племінник.
"Так трапилось, що приїхав мій племінник, був такого віку, як я. Він мене запитав, куди я вступатиму. Я йому відповів, що ще не визначився. "А ти куди?" – запитав я. Він мені каже: "Я вирішив на медичний. Їду в Ужгород на підготовчі курси". Тож я йому сказав, що теж хочу на медичний. Так ми двоє вступили на медичний факультет. Ми його успішно закінчили, я став медиком і жодного разу не пошкодував про це. Всередині себе я дав клятву, що робитиму все задля того, аби допомагати людям", — каже лікар.
Під час навчання в університеті Євген Жупан цікавився хірургією.
"На другому курсі тоді викладав доцент Ковальчук, він був урологом, який прищепив мені любов до урології, хірургії. Я доволі часто бував на його ургенціях, коли він чергував у лікарні. У той час він опрацьовував експериментальну докторську дисертацію. А я тоді робив операції собакам. Їх я прооперував близько 120. Розпочав наприкінці другого курсу і завершив на шостому. Мій вчитель допомагав мені, дозволяв асистувати і вже наприкінці четвертого курсу я міг самостійно виконати свою першу операцію – на апендицит", — розповів Євген Жупан.
Після закінчення університету чоловік працював хірургом-анестезіологом у Рівненській області.
"Пропрацював там 4 роки. Працювати треба було багато, але мені це було цікаво. У мене було дві палати інтенсивної терапії, де я проводив операції, наркози, вів важких хворих, тобто це була дуже добра практика. Там я проводив дні і ночі, не дивився на годинник, що вже потрібно повертатись додому. Зрідка траплялося так, щоб, бодай один раз не викликали вночі. Були такі тижні, що доводилось п'ять ночей проводити у лікарні, тому що не було кого залишити", — розповів лікар.
Зараз Євген Жупан — дитячий лікар-анестезіолог і завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії в Закарпатській обласній дитячій лікарні.
"Ми лікуємо важко хворих дітей з усієї області. Іншою частиною нашої роботи є забезпечення операцій загальними знеболеннями, тобто проводимо наркози, а вони бувають складними. Ми відповідаємо за життя людини, дитини. Тут перебувають дітки від одного місяця до 18 років. Діти важкі. Наша місія полягає в тому, щоб врятувати дитину, не допустити до важчого стану, врятувати від смерті, а таких випадків трапляється багато. До того ж забезпечуємо операції, які виконують лікарі різних профілів, щоб дітей нічого не боліло, аби вдало перенесли операцію, а якщо треба, і перший післяопераційний період, такою є наша місія", — каже Євген Жупан.
Євген Жупан каже: працювати лікарем – це бути в напрузі.
"Є постійна напруга, але морально переважає в нашій роботі доброта, набагато більше. Звичайно, буває й недобре, коли ти не можеш впоратись з усіма хворобами чи станами. Є запущені хвороби або такі, які ми не можемо подолати, — це велике горе. Це горе і ми співчуваємо батькам, які втрачають дітей. Жалкую, що не всіх можна врятувати. Інколи сподіваєшся, що врятуєш, натомість дитину не врятували, а вона була єдиною у сім'ї, і буває, що у них, на жаль, уже може й не бути дітей. На щастя, подібне трапляється нечасто, але таке буває", — розповів лікар.
Найважче для нього, каже, розповідати рідним про діагноз пацієнтів.
"Коли усвідомлюємо, що врятувати дитину ми не зможемо, намагаємось підготувати батьків психологічно. Я пояснюю, що не все в наших силах, адже є такі хвороби і стани, коли ми не можемо допомогти. Це дуже важка частина нашої роботи — розмова з батьками, найважча моральна сторона нашої роботи, яка вбиває", — каже медик.
Відновити сили після робочого дня йому допомагає дружина. Каже: вона для нього — підтримка та опора.
"У нашій сім'ї панує лад. Я вдячний дружині. Я із задоволенням повертаюсь додому та залюбки вирушаю на роботу. Моя дружина також лікарка, розуміє всі мої стани. Вона має на мене добрий вплив. Сам я трохи холеричного типу, але я дуже багато переймаю від неї, намагаюсь тримати себе в руках. За багато років я навчився володіти собою — це не завжди легко, тому що це внутрішні переживання. Ми бачимо багато горя, але добро повинно перемагати", — каже Євген Жупан.
Євген Жупан у медицині вже 50 років. Каже: для досягнення результату важлива командна робота.
"Ця робота, яка на вістрі, на межі життя та смерті, і якщо ти панікуватимеш, то і всі довкола тебе панікуватимуть: мої помічники та інші. А якщо вони бачать, що ти зібраний, знаєш, що повинен робити, даєш чіткі вказівки, тоді набагато краще іншим. У нашій роботі морального набагато більше. Якщо дитина вам усміхнеться — це як бальзам на душу", — розповів лікар.
Дивіться також: Ми пам'ятаємо кожну дитинку - Закарпатський реаніматолог Аркадій Ольчедаївський про порятунок новонароджених.
Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.
Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.
Дізнайся першим!
