Після трагедії в Ужгороді, де 16-річний хлопець вкоротив собі віку, бо не здав НМТ-тест, суспільство зіткнулося з болючим питанням: чому підлітки через незначні події приймають фатальні рішення?
Журналісти Mukachevo.net поспілкувались із психологинею Юлією Барабан, яка пояснила, що насправді відбувається у голові підлітка та що можуть зробити дорослі, аби попередити подібні трагедії.
Щоб передивитись відео натисніть на картинку нижче:
Підлітковий вік - це час глибоких внутрішніх змін, коли особистість ще формується, а життєвого досвіду бракує. Будь-яка критика, сварка з близькими чи невдача в навчанні може сприйматися підлітком, як трагедія. І справа не в характері чи вихованні. Причини криються і в особливостях розвитку мозку, пояснює психологиня.
«Лобні ділянки мозку, які відповідають за контроль, планування і раціональне мислення у підлітка ще не сформовані повністю. За новими дослідженнями, ці ділянки дозрівають до 25, а подекуди й до 30 років. Натомість у підлітків домінує лімбічна система - центр емоцій. Це робить їх надзвичайно вразливими, імпульсивними, схильними до драматизації. До цього додаються гормональні бурі - ще один чинник, що посилює емоційність, тривожність, перепади настрою. Тому не дивно, що навіть незначна ситуація для них може виглядати, як кінець світу» - каже фахівчиня.
Навчання - ще один серйозний тригер для підлітків. Навіть звичайна шкільна ситуація може викликати сильний стрес і почуття безвиході, стверджує Юлія Барабан.
«Згідно з дослідженням Американської психологічної асоціації, 83% підлітків визнають, що школа є джерелом стресу. Кожен третій з них відчуває фізичні наслідки цього стану. Підліток не сприймає незданий тест, як маленьку невдачу. У його сприйнятті це - вирок, клеймо: “Я невдаха”. І якщо в мозку з’являється домінантна думка - на кшталт “я провалився” - вона витісняє все інше. Інші досягнення, підтримка друзів чи сім’ї - усе відходить на задній план» - розповідає психологиня.
За даними численних наукових досліджень, самогубства - одна з головних причин смерті серед підлітків. Цей факт лякає, але він має пояснення: нестабільність емоцій, гормональні зміни та соціальний тиск можуть зробити навіть незначну проблему непосильною.
Психологиня радить звертати увагу на “червоні прапорці”:
- дитина втратила інтерес до хобі, друзів;
- проявляє байдужість або апатію;
- з’явилися сліди самопошкоджень;
- порушено сон чи апетит;
- дитина озвучує фрази типу: «Краще б мене не було», «Я нікчемний», «Я не справляюсь».
«У таких випадках краще перебільшити і звернутися до спеціаліста, ніж потім шкодувати» - наголошує Юлія Барабан.
Сама дитина майже ніколи не попросить про допомогу, ствердує психологиня, бо страх осуду і бажання довести собі — “я впораюсь сам” — часто беруть гору.
«Підлітки орієнтуються не на дорослих, а на однолітків. Це природний процес відділення від батьків. Додайте до цього максималізм: або “я впораюсь сам”, або “ніхто мені не допоможе”. А ще страх осуду, якщо досвід звернення по допомогу вже був і він був негативним» - розповідає пані Юлія.
Юлія Барабан радить відкрито говорити з дітьми про різні варіанти розвитку подій після школи: успішне складання іспитів та вступ до університету, середній результат із можливістю продовжити навчання у коледжі або професійно-технічному закладі, а також варіант, коли результат не ідеальний - і це зовсім не кінець, а навпаки, можливість рік відпочити і визначитись, куди краще вступити.
Можливо, пройти курси, попрацювати або подорожувати. Адже навіть дорослі не завжди знають точно, чим хочуть займатись у житті, тож вимагати цього від 16-річних дітей точно не варто, наголошує фахівчиня.
