Закарпатський політик і підприємець Мирослава Каламуняк – про роль жінки у владі, революційні очікування та свято весни
Закарпатський політик і підприємець Мирослава Каламуняк – про роль жінки у владі, революційні очікування та свято весни
В Україні до останнього часу жінки-політики були досить великою рідкістю. Нині, здається, ситуація змінюється. В окремих виборчих списках – до 50% представниць чарівної статі. Тож напередодні 8 Березня ми вирішили поспілкуватися на цю тему з відомим закарпатським підприємцем, головою правління Ужгородської швейної фабрики, депутатом обласної ради Мирославою КАЛАМУНЯК, котра, здається, для себе це питання вже вирішила...
„Мій похід у політику – це спроба зробити світ трошки кращим і успішнішим”
— Мирославо Михайлівно, для багатьох чоловіків, за їхніми словами, немає в житті більшого жаху, ніж жінка за кермом автомобіля. Схоже ставлення донедавна панувало й щодо жінки в політиці...
— Насамперед статистика стверджує, що жінки роблять менше аварій на дорогах ніж чоловіки. Не лише в нас, де поки що жінок за кермом менше, але й у Європі, де водіїв обох статей, як правило, порівну.
Що стосується жінки в політиці, то тут дуже важливо дотримуватися простого житейського правила. Якщо Господь створив чоловіка і жінку, значить обоє вони мають своє призначення на цій землі. Ми маємо повну родину лише тоді, коли в ній є батько і мама. А якщо когось не вистачає, то родина є неповноцінною, що тягне за собою відповідні наслідки. Це відбивається і на вихованні дитини, і в цілому на добробуті сім’ї. Так само і в політиці повинні бути представлені і чоловік, і жінка. Лише тоді матимемо добру державу, яка буде гармонійно розвиватися.
— Але чому жінкам хочеться йти в таку непросту діяльність, як політика, коли можна спокійно займатися домашнім господарством, ховаючись від життєвих негараздів за широкою спиною чоловіка?
— Я все життя мріяла сховатися за чужою спиною, але сьогодні вже думаю, що в кожного є своє призначення в житті і моїм стало – ховати інших за своєю спиною і йти попереду. Так склалося. Я завжди намагалася своє оточення, життя зробити кращим, успішнішим, гармонічнішим. Я настільки егоїстка, що почуваюся дуже дискомфортно, коли бачу навколо себе якусь біду. Почуваюся набагато краще, коли навколо люди щасливі, успішні, мають хорошу роботу і отримують задоволення, від того, що роблять. Тому мій похід у політику – це спроба зробити цей світ трошки кращим і успішнішим. І знайти можливість впливати на це не лише в межах своєї фабрики, де мені вже трохи затісно, але в межах нашого міста та області.
— Нині чимало чоловіків полюбляють нарікати на жіночу емансипацію. Мовляв, і в суто робочі види спорту жінки влізли – в бокс, важку атлетику та інше, – і гроші хочуть самі заробляти, та ще й в штани одягаються, а не в сукні. Можете щось відповісти на подібні закиди?
— Мені здається, що нам треба боятися не емансипації жінок, а того, що самі чоловіки починають здавати свої позиції – тут є проблема. Чи це питання виховання, чи загальносвітового розвитку, не знаю. Особисто мені не подобаються жінки в боксі чи якихось інших видах діяльності, не властивих їм. Звичайно, в тій ситуації, де чоловік є першим і бере на себе не тільки владу, але й відповідальність за неї, не лише говорить, мовляв, я голова сім’ї, але й робить все необхідне, то жінка уступить із задоволенням. Проте, якщо чоловік не може виконати свої обов’язки, то на першу роль змушена виходити жінка. Мені здається, що десь так люди й зустрічаються, так Бог їх єднає, щоб продовжувалося життя і світ розвивався, це закономірно.
„Нам вже нема, куди повертати, конче потрібно йти тільки вперед”
— Ми розібралися в питанні, для чого жінки йдуть у владу, а що їхній прихід може дати суспільству?
— Жінки, котрі йдуть цього року в парламент, разом із чоловіками ставлять собі за мету будувати краще життя. Кожен хто нині йде в політику (я суджу по собі), хочуть проявити свої таланти, можливості і вміння, щоб зробити добрі справи в інтересах держави та українців. Я оптиміст по натурі і хочу вірити саме в таку причину, а не через недоторканість або ще щось.
Особисто мені надзвичайно важливо, щоб ми швидше пройшли той злам, період, який ми зараз переживаємо. Торік ми пройшли через революцію і відсікли попередню владу. Ми захотіли змін і змінили напрямок розвитку державу. Це зробили не депутати, не влада зверху, а люди, котрі терпіли, все сподіваючись, що ось оберемо ще цього Президента, оберемо цей парламент і нарешті почнемо змінювати державу на краще, розвивати економіку, створювати робочі місця і т. ін. Цього не відбувалося, тому терпець увірвався, тим більше від людей забрали останнє, на що вони мали право – право голосу. Відбулася революція і в результаті до влади прийшла нова команда. Однозначно, що багато було дещо наївних очікувань. Я це пояснюю дитячою психологією, бо дитиною можна лишатися і в 30, і в 50 років. Тому виникла ситуація, як зі школярем, якому кажуть: „Добре вчитимешся, отримаєш велосипед”. День народження прийшов, а велосипеда немає. І неважливо, як він вчився, але подарунок обіцяли й не вручили. Тому він ображений. Щось подібне відбувається зараз у нашому суспільстві: є багато тих, хто образився, бо очікування не збулися. Ми думали, що нам вмить почнуть платити велику зарплату, і це не означало б, що ми повинні працювати краще, виробляти більше. Ні, просто якщо обіцяли, то хай дають.
Але відбулося так, як і мало відбутися. Ми змінили напрямок, зробили величезний крок і дуже, важливо, щоб ми цього не втратили. Щоб знову не спрацювала наша слов’янська звичка – переміг і знову на піч. Треба, щоб ми не здалися і не повернули назад. Ми сказали, що нашим пріоритетом є європейські цінності. Не так важливо, приймуть нас до Євросоюзу через рік чи через 10 – колись вступимо. Сьогодні важливо, щоб ми для себе, для розвитку держави визначили пріоритети – це демократія, рівний для всіх закон, достойна оплата праці. Ми часто говоримо про те, що європейці добре живуть, але їм це на голову не впало, вони цього досягли шляхом поступових завоювань, вибором, контролем за владою і нині мають результат. Ми теж повинні це робити. Ющенко може нас до цих європейських цінностей вести. В іншому випадку буде крок назад, а нам вже нема куди повертати, конче потрібно йти тільки вперед. Цей рік видався не такий, як ми чекали, але він заклав основи у дуже важкій ситуації. Революції вистачило на три місяці, щоб не брали хабарів, а потім знову почали брати, тому що в корені люди залишилися такими самими. Революції виявилося замало, необхідні жорсткіші кроки. Але ж ми не хочемо бути жорсткими, хочемо, щоб розуміння прийшло до нашої свідомості саме, а це вимагає часу, терпіння і ще багато чого.
— Як ви ставитеся до суто жіночих партій?
— Я все ж таки прибічник змішаної системи. Суто жіночими можуть бути клуби за інтересами, де ми зустрічаємося, щоб поспілкуватися одна з одною, обмінятися ідеями, попліткувати… А в політиці не може бути суто жіночих чи суто чоловічих партій – вони від цього втрачають.
— Чому ви вирішили приєднатися саме до „Нашої України”?
— А до кого ж ще? У нас сьогодні не такий вже й багатий вибір, хоча і є 45 партій і від реклами вуха в’януть. Та за великим рахунком у нас немає іншого вибору, як підтримати Віктора Ющенка. Всі інші варіанти однозначно не дадуть користі суспільству в тій мірі, як ця президентська політична сила.
Обравши В.Ющенка і забравши в нього повноваження, ми зробили щось незрозуміле. Треба бути послідовними. Не можна ж нині підтримати В.Януковича, коли вчора голосували проти нього. Якщо ми хотіли Президента В.Ющенка, то нині повинні підтримати і президентський Блок „Наша Україна”.
— Ми говоримо переважно про людей, котрі працюють в Києві, але ж ви балотуєтеся до обласної ради. Як вам закарпатська команда „Нашої України”?
— Я просто пишаюся тим, що поряд зі мною великий лікар Володимир Смоланка, котрим я захоплююся. Думаю, що Микола Вегеш і як керівник нашого університету, і як людина – один з кращих, кого народила закарпатська земля. Безумовно, знаковою фігурою є нинішній міністр МНС Віктор Балога, котрий чимало попрацював на благо Закарпаття. І так далі, я можу перераховувати цей список довго. Він різний, як і повинно, власне, бути. Це і журналісти, і чиновники, і бізнесмени і інші люди. Головне, що ці люди достойні, і вони йдуть в політику, щоб робити щось добре для людей. Вони є успішними в своїй справі, вже відбулися як особистості, але хочуть зробити більше для Закарпаття... Я пишаюся тим, що перебуваю саме в цій команді, а не в будь-якій іншій. До речі, в закарпатській „Нашій Україні” найбільше жінок у порівнянні з іншими обласними списками.
„8 Березня – це не день Солідарності, а свято весни”
— Наша розмова відбувається напередодні 8 березня. Чимало сучасних жінок ігнорують це свято, вважаючи, що в році дні всі їхні, а не лише 8 березня. Що ви думаєте про цей день?
— Ну, якщо кожен день – то це вже будні. А коли раз у рік – то це вже свято. Так чи інакше, прийшла вже весна і ми нарешті скинемо пальто і чоботи, і одягнемо каблучки та купимо у «ПАРАДІ» нові класні наряди, розправимо плечі, посміхнемося нашим близьким і світ стане веселішим.
— Що побажаєте закарпатським жінкам до 8 Березня?
— Здоров’я, багатства, кохання. Це три речі, які конче потрібні людині для того, щоб вона була щаслива. Я хочу, щоб ми були ще щасливішими у майбутньому, щоб в черговий раз не помилилися на виборах, щоб всі наші зусилля не були марними, щоб ми мали результат як від своєї роботи, так і від свого вибору. Тому зі святом!
Олександр Пушкаш
Ужгород
