Багатіємо?
З вашого балкона видно хоч один баштовий кран? Практично жоден ужгородець не відповість на це запитання ствердно. А були ж часи, коли в місті діяли одночасно кілька десятків будівельних майданчиків, на кожному з яких працювало по одному-два крани. Роботу вели у три зміни, на рік зводили десятки тисяч квадратних метрів житла. Та що там житло, дитсадки, школи – споруджували величезні промислові гіганти, багато з яких нині зруйновано та розкрадено…
Та все ж оптимісти (і передусім фахівці) стверджують; Закарпаття – у процесі чергового будівельного піднесення, але вже на іншому, сучасному рівні.
Якби хтось узявся дослідити причини економічної кризи 90-х, певною мірою у ній можна було б назвати…будівельників. Зрозуміло, вони були лише виконавцями, що втілювали в життя грандіозні задуми її величності планової економіки. Але саме їхніми руками в землю закопано мільйони тодішніх радянських рублів, адже будували планово, багато, проте неякісно і дуже часто неефективно. Нині можна лише дивуватися, наскільки економічно необґрунтованими були деякі проекти.
Деякі корпуси збудованих тоді підприємств, які й сьогодні працюють, теж зводити не було нагальної потреби: коли настав час рахувати кожну копійку, їхнє утримання важким тягарем лягло на тодішні куценькі бюджети. Але ж міністерства гроші виділяли, тому будували… Разом із гігантоманією у будівництві відійшли у минуле і величезні масштаби організації праці будівельників. Зникли громіздкі домобудівні комбінати, численні трести й управління. На теренах нашої області можливо лише одиниці з колишніх трестів перетворилися на самостійні підприємства, зберігши і техніку, і кадровий потенціал. А нинішні будівельні організації – це нові, здебільшого приватні підприємства. Вони прагнуть будувати якісно, кошти використовувати ефективно, між ними існує реальна конкуренція, але є й реальна небезпека: не завжди такі фірми мають відповідну техні-ку та необхідні кадри для виконання тих завдань, які перед ними ставить, наприклад, виграний тендер. Їхня заявлена спеціалізація може не відповідати високим кваліфікаційним вимогам.
Хай там як, але абсолютна більшість ужгородців живе у квартирах, зведених ще за радянських часів з усілякими більшими чи меншими недоробками. І хоча суспільні уявлення про комфортне житло поступово змінюються, навряд чи хтось заперечить, що значна частина з понад тисячних черговиків, які роками чекають квартир, раділи б і такому житлу. Останнім часом черга практично не рухається, і вже стало аксіомою: держава не має можливості забезпечити безплатними квадратними метрами усіх, хто цього потребує. А з вторинним житлом справи не вельми втішні. Очевидно, що донедавна на ринку вторинного житла в обласному центрі ціни були низькими. Нині в це складно повірити, але ще два-три роки тому трикімнатну квартиру середньої якості можна було купити за 20 тис. доларів. Нині ж ціни зросли утроє, що додає істотний імпульс розвитку житлового будівництва. Власне воно тривало і в минулі роки, інша справа, якими темпами.
Вихід – житлове кредитування. І саме зниження процентної ставки могло б дати колосальний поштовх для розвитку житлового будівництва. Банки, закладаючи у суму кредиту рентабельність майбутнього житла, вже одержують вигоду, отож зменшувати процентні ставки їх має змусити саме життя. Втім, хоча рівень ставок досить високий – 16–18%, ця форма фінансування набуває дедалі більшого поширення.
Чимало підприємців зі столиці та східного регіону активно цікавляться закарпатськими незавершеними об’єктами, умовами одержання земельних ділянок, особливостями проектування. Сьогодні в Ужгороді помітний прихід інвесторів: найактивніше у спорудженні супермаркетів. Аби підтримати цю тенденцію, нова міська влада мусить розв’язати проблему земельних ділянок. Справа в тому, що попереднє керівництво міста роздавало їх наліво й направо, перетворивши на своєрідний платіжний засіб за сприяння, послуги, підтримку, не кажучи вже про родинні чи дружні стосунки. Нинішній міській раді варто б створити тимчасову депутатську комісію, яка б перевіряла законність надання земельних ділянок та ефективність їхнього використання. Від того, наскільки швидко і якісно спрацює ця комісія, певною мірою залежить і майбутнє будівельників міста.
Хочеться вірити, що у нової влади дійдуть руки і до генерального плану забудови міста, який значною мірою уже застарів. В області, наприклад, на основі детальних програм щодо забезпечення потреб у будівництві житла, соціальних об’єктів, доріг, у газифікації, підготовлених кожним районом, складають обласну програму будівництва. Вона має чітко показати, яку частку витрат може і повинна взяти на себе держава, а під яку необхідно шукати інвестора. Але чи готове сьогодні Закарпаття кадрово і технологічно до зростаючого будівельного буму? Бо середній вік і робітників, і інженерно-технічних працівників у будівельній галузі краю становить далеко за 40 років. Дуже важко знайти кваліфікованих екскаваторників, бульдозеристів, не кажучи вже про кранівників.
Нам залишається хіба що з оптимізмом сподіватися на майбутнє будівельної галузі. І вважати, що Україна – сучасна держава у сфері будівництва. А освоювати усе нові й нові світові технології нам допоможе тільки економічна стабільність. Тож слід будувати, а відтак, і багатіти...
Трибуна
