«Чиновники змінюються, а проблеми залишаються» - ,саме так кричать в один голос студенти гуртожитків міста Ужгорода. Мешканці «общаги» вкрай незадоволені умовами й «фіолетовим» ставленням до них осіб «зверху».
Ні для кого не секрет, що студентський мурашник ніколи не блищав комфортабельним середовищем та євро-умовами. Проте зараз на це питання настільки “забили”, що хвиля першокурсників, яка влилась у псевдостудготель, посипалась скаргами миттєво. Батьки на іншому кінці телефонного дроту п’ють валідол, а ми потроху звикаємо. Адже гуртожиток - це місце, де молодь утверджується у праві називатися «своєю» людиною, оскільки у вельми цікавій і жахливій суміші думок, поглядів, статей і діалектів вони вчаться величезному мистецтву компромісу та терпінню. Вони частіше поступаються місцем біля кухонної плити на спільній кухні, ніж місцем в маршрутці стареньким пенсіонерам; цікаво те,що гуртожиток навчає приймати братів наших менших – тарганів і стримувати істеричні періоди настрою.. Тут рідко жаліються на долю. Все, чого хочуть ці студенти - це усвідомлення їх людської гідності, трішечки тепла і поваги збоку вічно невдоволених коменданток і дратівливих вахтерів . Вони ж нічим не відрізняються від інших. В них також є свій домашній куточок.
Тільки він занадто далеко від університету… По великому рахунку, до цих студентів усім байдуже. . І окрім них самих, ніхто не знає, що ж таке насправді - гуртожиток. Тим хто приїхав із далеких країв непощастило двічі: мало того, що вони лишаються тут на вихідних,коли ми - ті,що ближче, давно пакуємо в себе мамині пиріжки,та ще й потерпають від холоду і відсутності гарячої води. Саме в цей період кількість тепла стискають до нуля, і в результаті «літня» водичка з-під гарячого крану пронизує до кісток. Вся ця атмосфера нагадує ранковий холоднючий «опохмелятор», від якого навіть шкарпетки з супер теплим покриттям не врятують.
Тут не існує поняття «шматок особистого», адже тонкі стіни обладнані сучасними пристроями вух з язиками , які неодмінно перетворять ваше особисте життя на найзахопливіше шоу загальнодоступного каналу.
В коридорах гуртожитських помешкань нерідко можна зустріти зграї котів, які , здається, розмножуються з швидкістю світла і їх стає дедалі більше.
Корінні щасливчики з пропискою в обласному центрі приходять сюди, щоб зайвий раз позітхати на тему: «Як же вам кльово!» .Та для нас "гуртожиток" вже заробив своє реноме ,яке включає: бруд , холод, тарганів і розпусту. Звісно, на все це можна дивитися набагато простіше, і заховати свої невдоволення куди подалі.
Інколи здається,що ти потроху звикаєш,коли всі квіточки життя в гуртожитку стають для тебе речами звичними. І питання про пристосованість до цієї всячини - наші люди навчились сприймати майже по філософськи .
Своїми враженнями про життя у гуртожитку ділиться студентка УжНУ.
Олександра,студентка 1-го курсу , філологічного факультету.
-Я приїхала з Волинської області, зрадівши, що поступила до закладу. Та коли я побачила аварійний стан кімнат в гуртожитку, то буквально “випала в осад”.Зразу ж не зметикувала, як в таких умовах можна існувати?Менше з тим, ми зробили ремонт в кімнаті власним коштом, це й обурює! Звісно,не пентхаус,та тепер хоча б любо зайти до кімнати. Ще турбує питання, а де ж нам власне вчитись!?В читалках холодно і мало місця, а в нас на носі сесія …
Дійсно, стан гуртожитків нині бажає кращого. Протягом останніх шести років фінансування освіти здійснюється у розмірі 70% від потреби на виплату зарплати і стипендій. На поточні ж і капітальні ремонти, а також будівництво кошти з бюджету не виділялись взагалі. Питання одне: «А де ж знаходять своє покликання гроші, які студенти вносять кожний місяць комендантам??»
Звісно, ті копійки, які заробляють самі вищі навчальні заклади, йдуть, на погашення заборгованостей по зарплаті і стипендіях. Та є й хороший бік медалі: нещодавно стартувала нова влада, яка обіцяє набагато кращі умови і починає це робити не тільки язиком, а й руками. В гуртожитку №4 інтенсивно довбають стіни і шкрябають підлоги.
