Лисиця і виноград – сюжет езопівської байки кілька років тому можна було споглядати з вікон корпусу УжНУ на Бамі, коли навколо нього ще росли виноградники.

Сюди інколи навідува¬лися руді. А ще тоді там пурхали фазани й бігали зайці. Чим цікава фауна Ужгорода сьогодні, дізнавався кореспондент «Замку».

Обласний  центр уподобали собі і рептилії, і птаство, і дрібна звірина. Хтось живе сезонами, а хтось – постійно. За що ж люб¬лять Ужгород брати наші менші?

«Головне, що приваблює тва¬рин у містах, – це сміття, – розповідає кандидат біологічних наук, доцент УжНУ Людвіг Потіш. – Вони його споживачі. Види, що живуть завдяки побутовим відходам людей, називаються рудеральними».

То хто «отаборився» по сусідству з ужгородцями? Серед птахів найбільш екзотичними в місті, напевне, нині є вухаті сови. Вони вподобали собі парк в обласній лікарні імені А. Новака. «Вперше в Україні цей вид пернатих хижаків з’явився в Тернополі. А в нас їх помітили 1988 року, – каже Людвіг Адальбертович. – Відтоді вони в Ужгороді масово зимують. Бувало, коли їх нараховували й 180 штук. Дослідження показують, що це саме зимові формування. А от звідки птахи прилітають, поки що не з’ясовано. Я їх кілька разів кільцював, але жодна з тих сов не поверталася».

Річка Уж приваблює птаство тим, що в межах  міста досить рідко замерзає. Це й подобається бакланам, котрі час од часу прилітають до нас із замерзлого водосховища Ширава на території Словаччини. А ще на Ужі інколи зимує хохлата чернеть (схожа на дику качку. – Авт.) та лебеді. Уже давно «прописалися» на водоймі обласного центру крижні (в народі – дика качка. – Авт.). Біля пішохідного мосту інколи літають мартини, яких ужгородці чомусь називають чайками. «Цих птахів нараховується близько 30 видів, – зазначає Людвіг Потіш. – А в Ужгороді зимують мартин річковий, озерний, сріблястий і жовтоногий. До речі, на півдні України вони мешкають поблизу сміттєзвалищ. А в нас не бояться залітати до міста, тим більше, що люди підгодовують їх із мосту».

Рудеральними  птахами Ужгорода є голуби, горобці й граки. Останніх у народі плутають із воронами, хоча їх у місті досить мало. «Колонія граків жила у 90-і й на острівцеві Ужа поблизу Боздоського парку, – каже наш співрозмовник. – Однак, коли там зрубали дерева, птахи зникли. До речі, як показало кільцювання, наші граки на зиму летять до Франції. А ті, що нині на вулицях, – гості з Центральної Росії».

Говорячи про дрібних звірків, Людвіг Потіш зазначає, що легше сказати, чого в Ужгороді немає, ніж є. Наприклад, за будинками на Проспекті Свободи, зокрема, біля НВК «Пролісок» часто можна побачити білок.

Серед інших вирізняється кам’яна куниця. Вона полює  на гризунів і птахів. Забігає інколи в місто й заєць. Правда, після того, як виноградники у мікрорайоні Червениця забудували, косоокому там уже робити нічого. Рівно як і фазанам, котрі теж водилися в тому районі.

Типовими гризунами для Ужгорода є пацюк сірий та хатня миша. Їх у дикій природі майже нема. Ці сусіди завдають нам чимало клопоту, не кажучи вже про те, що переносять небезпечні хвороби (як-от туляремію чи лептоспіроз). Загалом, для гризунів, якщо на них не полює людина, умови в місті ідеальні – природних ворогів мало, а їжі достатньо. Найбільшим із них в Ужгороді можна вважати ондатру, яка родом із Північної Америки.

Клопоту ужгородцям завдають і вужі, які дуже полюб¬ляють міські береги річки, а особливо обмуровані набережні біля пішохідного моста. «Про причини такої «любові» до цих ділянок у мене не раз запитували, – каже Людвіг Потіш. – Насправді все дуже просто: побутові відходи – їжа для гризунів, зубасті, своєю чергою, – пожива для вужів. Крім того, кам’яна стінка набережних дуже швидко нагрівається на сонці і є ідеальним місцем для відпочинку холоднокровних рептилій.

А в Боздоському парку, виявляється, живе… сім’я лисиці. Як зазначає пан Потіш, руді тут мешкають уже десятиліття.

• Боздош
• лисиця
• грак