12 травня Лесь Белей презентує в Ужгороді книгу "Ліхіє дев’яності: любов і ненависть в Ужгороді", яку зовсім нещодавно презентував у рамках Книжкового Арсеналу.
«Ліхіє дев’яності…» — це спроба культурологічного нарису цього буремного десятиліття в Україні на прикладі Ужгорода: трансформація, дефіцит, дикий капіталізм, способи виживання, контрабанда, поява поп-культури. Дослідження базується на свідченнях безпосередніх учасників епохи трансформації.
Ось як прокоментував цю книгу радіоведучий Василь Шандро.
"Дочитую «Ліхіє дев’яності. Любов і ненависть в Ужгороді» Les Beley. Нагнав ти страху, Лесю. Точніше, нагадав. Жахливий і прекрасний період для нашого покоління. Жахливий, бо довелось провести дитинство/юність у тому лайні. Прекрасний, бо дитинство/юність. Я, звісно, Ужгорода у той час не знав, бо туди 110 км. від мене. Але історії і типажі (щоправда, у ще більш покрученому вигляді) - подібні. Село, щоправда, додавало певної пасторальності - вдень ти міг місити гівно на городі, а увечері їхати на «розборки».
А, взагалі, поруч із діснеєвськими мультиками, бойовиками, юпі, спортивками і пістонами з’явилося якесь відчуття неспокою. Такого, що його раніше не було. Принаймні у старших поколінь. Це той неспокій (м’яко кажучи), що виліз назовні за останні півроку.
Оці гопніки-тітушки-зельониєчєловєчькі-колоради-ватніки – це ж із того ж ряду. У нас чуваки постріляли десяток років, а потім одних повбивали, а інші поставали поважними громадянами і сповідаються по кілька разів на рік. Але як явище, як дух, як вагома частина суспільства вони зникли. Може переродилися. Одним словом, у такій кількості і такої якості, як ми їх зараз бачимо на півдні і сході, там їх нема. Може тому, що нас там зараз нема і ми їх не бачимо.
А тут вони лишилися. З такими ж ідеалами і з такими ж методами їх досягнення. Я довго не міг зрозуміти - кого і що вони мені нагадують? Виявляється, 90-ті і бандитів тих часів. А точніше – псевдобандитів. Псевдобандити були страшніші за бандитів. Вони хотіли бути схожими на якихось міфічних своїх героїв і тому творили просто божевільні речі. Тут те саме. Псевдоросіяни, псевдоукраїнці - це якась страшна мімікрія на невідомо що. Не знаю, навіть, чи вони совки, чи псевдосовки.
Це страшний карнавал 90-х, що ніяк не завершиться; це як маски, що поприростали до облич і їх уже не можна зняти, хіба зірвати зі шкірою; це як масовка в кіно, що їх вивезли на якийсь острів, а потім там забули.
Звісно, причини цьому заховані не в 90-х, робилося це довго і цілеспрямовано. Зрештою, 90-ті – теж результат попередніх років. Але для нашого покоління це саме такі 90-ті. Ліхіє. Або ж просто – лихі."
Презентація відбудеться сьогодні о 18:00 в Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф.Потушняка.
Мукачево.net
