29-річний Мішель Якобі з німецького міста Гамбург два роки живе на фермі біля села Стеблівка Хустського району на Закарпатті. Він приїхав розводити буйволів.

Біля невеликого пошарпаного будинку, який колись належав місцевому колгоспу, стоїть чоловік у червоній куртці. Каже, що допомагає Мішелю поратися по господарству.

— Міша, тут до тебе прийшли, — гукає. — Ми його всі Мішою називаємо, по-простому.

Якобі сидить у кріслі біля груби. Одягнений у потерті шкіряні штани, в'язану кофту. У руках тримає маленьку каструлю з манною кашею, поряд — тарілка з вишневим варенням. Навпроти на столі лежить сало, хліб. Під вікном на тумбі стоїть ноутбук.

— Щойно нагодував буйволів, то й сам сів перекусити, — говорить ламаною українською. Періодично в розмові використовує закарпатський діалект. — Говорити українською мене навчили пастухи і баба Крістіна, яка помагає на фермі.

Каже, на Закарпаття приїхав 2008-го.

— Вирішив подивитися один із найчистіших регіонів Європи. До того бував у Фінляндії, Іспанії, Голландії, Болівії. Такої краси, як тут, не бачив ніде. Приїхав у Стеблівку і дізнався, що люди масово вирізають буйволів. Питаю, чого ви так робите. А мені: "Я стара баба, не можу тримати буйвола". Кажу: "Я викуплю його у вас, тільки не ріжте".

Мішель організував у Німеччині громадську організацію, зібрав гроші, щоб викупити кількох тварин.

— Повернувся сюди, бо вирішив розводити в селі буйволів, доїти їх. А баби жартували, що не зможу це робити, бо німець. А я придбав 25 тварин. Мабуть, у мене найбільше в Україні стадо.

Торік Мішель на з'їзді неформалів на водоспаді Шипіт у Міжгірському районі познайомився із 22-річною Ольгою Хоменко.

— Оля — з Полтави, — доїдає з каструлі манну кашу. — Вчиться в Києві за спеціальністю "економіка агропромислового комплексу", а живе тут зі мною, допомагає доїти буйволів. Вони нікому більше не даються, тільки нам. Норовливі. Пам'ятають, як хтось зробить їм погано. Хочемо з дівчиною почати виробництво твердого сиру з буйволячого молока. Для цього треба надоювати не менш як 50 літрів у день.

Щодня Мішель надоює по 12 л молока. У селян міняє його на продукти.

— Беру від людей крумплі (картопля. — "ГПУ"), сало. Найбільше люблю їсти сметану з буйволячого молока і борщ. Ольга його гарно готує. Прокидаюся о шостій по-місному, розкладаю огинь у грубі, йду годувати тварин. Як подою буйволиць, то вичищаю з-під них гній. Так цілий день. Раз у місяць їжджу в Німеччину додому. Там помагаю батькам робити ремонт у хаті.

Хоче оселитися на Закарпатті назавжди.

— Якби міг, то хотів би тут жити, але як вийде — не знаю. Я люблю комфорт: гарно поїсти, гарячий душ, великі автомобілі. Але більше за все люблю тварин. Я еколог за фахом. У Німеччині не знайду собі таку файну роботу, як тут. У нас тварини живуть на окремих фермах, у вас — у симбіозі з людьми.

Каже, в Україні не подобається те, що люди зловживають алкоголем.

— Ваші чоловіки п'ють багато водки. Від неї голова дурна робиться. Я сам не п'ю.

• Мішель Якобі
• Буйволи