Навчальна пасіка Закарпатського обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді розташована в межах Ужгорода на вулиці Заїрській.

20 вуликів або бджолиних сімей двічі на тиждень відвідують учні 9-11 класів. Охочих небагато, 15 осіб, але, як не дивно, серед них є і хлопці, і дівчата. Між іншим, останніх навчити бджолярству легше, бо, за словами Миколи Гончарука, заступника директора ЗОЕНЦ, вони більш наполегливі та відповідальні. Незважаючи на назву центру, вікового цензу тут не існує. До прикладу, якщо пенсіонер виявляє бажання опанувати бджільництво, його безкоштовно навчать цій справі. Подібні заняття проходять і в Зняцеві.

Мій співрозмовник – пасічник з діда-прадіда. У його діда було 500 вуликів на Черкащині, у батька – ЗО бджолиних сімей на Вінниччині та Київщині, а в самого пана Миколи наразі є пасіка в урочищі Вінково Мукачівського району. Чоловік пригадує із чого все почалося: «У 70-му році колеги подарували мені кілька бджолосімей. Поступово я так розширив свою пасіку, що обслуговував 2 сотні вуликів. Тепер маю тільки 2-3 десятки. Важко й невигідно. Якщо в нас одна бджолина сім’я дає 10-15 кілограмів меду, то в Росії – до 100 кілограмів. Вся справа в тому, що в нас нічого не сіється. Мовою професіоналів це звучить як «недостатня кормова база». Але закарпатський мед все одно найкращий і найбільш корисний для здоров’я».

Пан Микола викладає бджільництво вже 8 років і пишається тим, що з десяток його учнів мають власні пасіки. Пригадує, «подружився» з бджолами в 6 років. На моє здивування, що «у такому ранньому віці!», переконує: «Це ще не рано, ось мій онук Мар’ян ходить на пасіку з 4 років. Зараз йому 11, а про бджіл знаєуже майже все». Опанувати бджільництво можна за 2 роки. Микола Гончарук каже: «Аби займатися цією справою, потрібно любити природу, добре знати біологію бджолиної родини, не мати алергії на укуси цих комах, бути обізнаним із законодавством, що стосується бджільництва і, звичайно, купити вулики (один коштує близько 500 гривень), бджолині сім’ї (вартість однієї – також півтисячі гривень) і весь необхідний інвентар (до 100 найменувань)».

Як проходять заняття вирішила побачити на власні очі. Для початку отримую вказівку вимкнути мобільний телефон. «Німецькі вчені вже давно довели, що від мобільного зв’язку бджоли можуть загинути. Я і сам переконався у цьому, кілька разів пішов на пасіку 3 мобільним, після цього звернув увагу, що деякі бджолині сім’ї перестали медоносити. На жаль, про це мало хто знає», – пояснює Микола Гончарук. Проходимо до воріт міської пасіки, яка віддалено нагадує справжню, адже пасіка – це вирублена посеред лісу територія. Бджолиний гул чути здалеку, але мій гід запевняє: «Боятися нема чого, якщо дотримуватися правил безпеки, бджоли безпечні для людини».

Насправді правила і нескладні: бути чистим, не і використовувати парфумів, в жодному разі не вдягати вовняний одяг, надавати перевагу світлим речам і не галасувати. Для повної безпеки вдягаємо білі халати та захисні сітки для обличчя. Насамперед підходимо до контрольного вулика, який, за словами Миколи Йосиповича, показує мінус, а це означає, що з моменту останньої перевірки цього вулика меду бджоли не виробили. «Недостатня кормова база», – пояснює пасічник. Перш, ніж підійти до інших вуликів, розпалюємо димар, аби бджоли не вжалили. Пан Микола спокійно відкриває вулик, виймає решітку, показує, де знаходиться мед і пилок, як виглядають трутні й пропонує навіть погладити бджіл. Не наважуюся, та чоловік запевняє: «Якщо не давити їх, ніколи не вжалять!» Принагідно Микола Гончарук розповідає, що бджолині укуси навіть корисні. Шокує: за раз його кусало до 100 бджіл! Каже, що використовує для себе так звану апітерапію (лікування бджолиними укусами). Завдяки цьому вилікував захворювання опорно-рухового апарату. Зізнається: застосовує цей метод не регулярно, а тільки тоді, коли починає щось боліти. «Крім того, медом я вилікував підвищену кислотність. Рецепт такий: хочете знизити кислотність – пийте вранці розведену столову ложку меду в склянці теплої води, якщо вам треба підвищити кислотність – розводити мед необхідно в холодній воді».

У професіонала намагаюся вивідати ще кілька секретів, зокрема, як вибрати якісний мед та правильно його вживати. Микола Гончарук знизує плечима: «Чи якісний мед – можна визначити тільки в лабораторії. Звичайному покупцеві це не під силу. Моя порада – добре знати пасічника і бути впевненому в його порядності. Загалом, мед з акації – найбільш смачний, для лікування застудних захворювань використовують мед з малини та липи, хвороби крові можна вилікувати завдяки падевому меду. Найкращим вважається травневий мед, тому що 80% рослин цвіте в однойменному місяці. Я завжди пояснюю, що мед не можна розводити в гарячому напої, тому що тоді всі його корисні властивості нейтралізуються. Краще потримати його в роті до повного розсмоктування. Цей продукт треба зберігати в дерев’яній або скляній закритій посудині в темному прохолодному місці».

Завершується екскурсія дегустацією, отримую жменьку пилку, за мить роблю висновок: на смак схоже на цукерки з квітковим ароматом. «Пилок багатий на амінокислоти, якщо будете їсти його кожного ранку, то ніколи не хворітимете і будете жити 100 років», – жартує пан Микола.

• бджоли
• Здоров’я
• мед
• Мукачівщина