Та проблеми в сім’ї і вплив Інтернету долати треба
Ґаздувати у власній голові, а голові свого чада й поготів, складніше, ніж на городі. Там усе зрозуміло й розписано за календарем. Інша річ із психікою. Тож деколи без допомоги спеціаліста не обійтися.
Помічаємо чи ні, але повсякчас маємо справу з психологічними проблемами. Власними й довколишніх. Хтось може дати собі раду сам, дехто ж потребує сторонньої допомоги.
Одразу наголосимо – мова не про патології й психічні захворювання, коли без кваліфікованої медичної помочі не обійтися. Говоримо про труднощі спілкування й особистісного становлення людини. До розмови ми запросили практичного психолога, працівницю Центру психологічної служби УжНУ Катерину Фомічову.
– Катерино Ігорівно, які, за вашими спостереженнями, психілогічні проблеми нині актуальні для підлітків і студентів?
– Більшість їх на часі завжди. В усі епохи підлітки переживають так звану кризу ідентичності. Тобто молода людина має відповісти для себе, хто вона і чого прагне в житті. У студентів ця криза продовжується, оскільки вони ще не вступили в доросле життя. Перехід від школи до всамостійнення – найскладніший, бо саме тоді має відбутися процес сепарації, тобто відокремлення від батьків. У цьому й полягає найбільша проблема загалом у нашому, пострадянському, суспільстві, адже часто молоді люди, навіть після одруження й далі живуть разом із батьками. Відповідно сепарації не відбувається.
– Які наслідки цього?
– Однозначних немає. Але цілком вірогідно, що невідсепарована дитина, укладаючи шлюб, обирає собі... батьків. Дівчина – тата, хлопець – маму. Просто вирішення проблем відкладається. Згодом це призводить до розлучень, бо рано чи пізно настає час самостійності.
– Нині послуги психолога вже не є екзотичними, як із десяток років тому. Втім назвати їх загальновживаними також іще не можна...
– На жаль, так, бо наше суспільство все ще не дуже розрізняє психологію й психіатрію. Люди просто бояться звертатися по допомогу. Між тим психіатр працює з недужими, а психолог – зі здоровими. Сплутуючи ці професії, не хочуть звертатися до психолога ті, кому б і варто, боячись, що їх вважатимуть за хворих. Помітила, що дуже складно наважитися піти до спеціаліста чоловікам. Вони лякаються, що це трактуватимуть як їхню неспроможність впоратися самотужки з проблемами.
– З якими конкретно проблемами звертаються до вас студенти?
– Особисті моменти: хтось посварився з батьками, хтось – із коханою людиною. Хоча під час анкетування молоді люди частіше вказують, що приводом звернення до психолога більше є алкогольна чи наркотична залежність, азартні ігри. Останнім часом переважає інтернет-залежність, зокрема спілкування «В контакте».
– Є ефективні методики, щоб допомогти таким людям?
– Психологи сперечаються з цього приводу, оскільки саме явище недавнє. У різних ситуаціях допомогти можна або психологічними методами, або в поєнаднанні з медикаментозним лікуванням. У будь-якому разі слід аналізувати, від чого людина втікає, наприклад, в інтернет-спілкування, чи в постійний перегляд телепередач, а хтось... у читання книжок. Важлива причина, яка спонукає надавати перевагу цим заняттям, а не перебуванню в реальності.
– Є ознаки, які свідчать, що людина самотужки не може впоратися з проблемами і слід звертатися до спеціаліста?
– Найголовніші – відчуття самої людини. Щодня вона дає раду якимсь проблемам, але кожен має свою міру. Хтось із чимсь може впоратися самотужки, а дехто – ні. Є така метафора: ми можемо підстригти чуб самотужки – без перукаря. Інша річ, що зріз може видатися нерівним. Просто перукар – фахівець. Так само можемо теоретично самі собі допомогти і в найважчих психологічних випадках. Єдине – треба зважити власну спроможність. Психолог – також не панацея. Він не може визначити, як краще жити людині. Його завдання – втримати її «на шляху». Однак вирішити за людину її проблеми не зуміє і спеціаліст.
– Стикалися з тяжкими психологічними станами, коли буквально доводилося втримувати людину?
– Ні. А коли б таке було, то скерувала б пацієнта до лікаря. Важливим, на мою думку, є запит про допомогу від самої людини. Я маю знати, чого вона хоче і що готова мене почути. В університеті також нікого силоміць не тягнемо на сеанси. Розповідаємо, пояснюємо студентам. Приходять за бажанням.
– Ваші поради батькам і молодим людям щодо збереження психілогічного здоров’я. Як більш-менш впевнено триматися на дорозі життя й не падати?
– Універсальних порад немає. Для батьків – створювати для дитини у сім’ї атмосферу, в якій вона зможе ризикувати й реанімуватися.
– Деталізуйте, будь-ласка. Дозволяти підлітку приходити з дискотеки о другій ночі?..
– Це все дуже індивідуально. Важливо, щоб батьки співвідносили ризики й власні хвилювання. Якійсь дитині можна дозволити, а якійсь – ні. Треба оцінювати реальність загрози і свого потерпання, бо ж усі батьки вболівають за дітей. Та це не привід позбавляти їх можливості здобути досвід самостійного життя. Найважче, до речі, пристосуватися до дорослого життя так званим парниковим дітям, які постійно перебувають під опікою батьків. Вони тривалий час не стикаються з реаліями, а потім важко це переживають. Тому юність, напевно, – найважчий період, бо досі нам розповідали «казки», а тоді стикаємося з тим, що не все так гладко і захопливо. Рятує молодечий запал.
Також важливо у сім’ї чітко розмежовувати відповідальність батьків і дітей. Перші не повинні перекладати свою відповідальність на других. Дитина має знати, що в будь-якій ситуації матиме підтримку родини. Втім не можна також використовувати нащадка, як цемент для своїх стосунків. Коли чадо підростає, йому деколи дають зрозуміти, що самостійно жити не зможе. Причина – мама чи тато бачать у ній свого помічника чи навіть друга. Але це стане на заваді самостійному життю дитини. Не йдеться про те, що батьки мають відмовитися від дитини, коли вона стала повнолітньою, але стосунки ці мають бути як між дорослими, що самостійно будують своє життя.
