Про донорство в Україні чомусь згадують украй рідко. Проте справжню ціну цього акту милосердя важко переоцінити. Над цим замислюються зазвичай тоді, коли біда постукає в двері – в разі, коли на операційний стіл потрапляє близька людина чи у випадку важких пологів. Те, наскільки цінною є донорська кров, усвідомлюємо, на жаль, тільки тоді, коли на кону – життя людини.
Сьогоднішнє наше інтерв’ю з Людмилою ВАШ – про особливості роботи відділення переливання крові райлікарні, яке вона очолює вже більше чверті століття, та про людей, котрі з доброї волі віддають свою кров для порятунку інших.
– Кажуть, що за останні 15-20 років кількість донорів в Україні зменшилась удвічі. Людмило Миколаївно, а яка тенденція спостерігається в нашому районі?
– На жаль, це так. Нині в нашій країні дійсно відчувається гостра нестача донорської крові. А мова ж йде про своєчасність надання невідкладної медичної допомоги. Проблема донорства, власне кажучи, властива і нашому району, але не настільки гостро, як повсюдно в державі. Донорською кров’ю ми забезпечені на 90-95%. Більше того, за цей квартал ми двічі виручали Іршавську і Хустську райлікарні, надаючи їм кров дефіцитних груп. Труднощів із перебоями у нас немає, завдячуючи людям, які завжди відгукуються на наші прохання у дійсно відповідальні миті.
– Отже, Ваше відділення має свій контингент донорів.
– Дякувати Богу, є перевірені часом люди, не байдужі до чужого лиха. Загалом у районі нараховується 159 почесних донорів України. Цього звання удостоюються ті, які здали кров 40 разів у середній дозі 450 мілілітрів. До слова, був у нас, на Виноградівщині, й єдиний в області «Заслужений донор України» – нині покійний Микола Решетар з Королева, котрий здав кров більше 150 разів. Наразі ж у відділенні є своя картотека ургентних донорів (більше 60-ти чоловік), яких викликаємо в невідкладних випадках. Це люди, котрі за першим покликом рятують чужі життя, безкоштовно здаючи кров. Чимало серед них медиків. Так, приміром, здавна донорами є лікар-дерматолог Ганна Сідриста і сестра-господарка райлікарні Катерина Головей.
– А хто може стати донором?
– Будь-яка здорова людина, яка досягла 18-річного віку. Спершу збирається анамнез, донор ознайомлюється з показаннями і протипоказаннями стосовно донорства, дає відповідну підписку, за яку несе відповідальність. Утім, навіть якщо він щось і приховав, то ці інфекції «випливуть». Бо після кровоздачі кров обстежується на гепатит В і С, ВІЛ-інфекцію, реакцію на сифіліс, АЛТ (ферменти), визначається група і резус. Для тих, хто хоче бути донором, обов’язковою є флюорографія.
– Тож щодо питання інфекційної безпеки донорської крові пацієнти райлікарні, котрі її потребують, можуть бути спокійні. А чи гарантована вона донорам?
— Не тестована кров людям не переливається. Ми ж відбираємо її не тільки в гемакони, але й у супутник – у пробірку (спеціально для обстеження). Ці зразки тестуються на базі обласної станції переливання крові. При виявленні хоча б однієї з вищевказаних інфекцій людина відсторонюється від донорства і проходить подальше обстеження і лікування в інфекційному кабінеті райполіклініки. Поки що Бог милував – досі були тільки два випадки ВІЛ-інфекції три роки тому, причому люди, які здавали кров, не знали, що вони – вірусоносії.
– А який термін часу кров та її компоненти є придатними для використання?
– Це залежить від консерванта, який міститься в гемаконі (від 21 до 35 днів). А ось плазма зберігається до шести місяців на базі нашого відділення в морозильних камерах при температурі мінус 45 градусів. Потім направляється в обласну станцію переливання крові для переробки на препарати крові – альбумін, полібіолін, гама-глобулін. Загалом кров у нас завжди є. У разі необхідності видаємо її для відділень, де є нагальна потреба. Відтак поповнюємо банк крові за рахунок родичів пацієнта, якому вона переливалась, та наших ургентних донорів. Здебільшого використовується плазма, котра є кровозупинним засобом. Вона також, як і еритроцитарна маса, сприяє збільшенню кров’яних тілець у кровообігу людини (при анеміях, крововтратах, захворюваннях крові).
– Поговорімо в розрізі теми «Держава – донору».
– Законом України «Про донорство» обумовлена оплата донорської крові. За 100 мілілітрів донор мав би отримувати 16 гривень. Але цьогоріч у зв’язку з фінансовою скрутою кошти, на жаль, не виділяються. Натомість надаємо талон вартістю 5 грн. (для права на обід у їдальні ВАТ «ВВТШО «Гроно»), а також довідку за місцем роботи або навчання, яка посвідчує 2 дні відгулів. А ось для почесних донорів пільгою є те, що державою передбачено для них грошову доплату до пенсії.
– На якому рівні наразі система агітації донорства? Чи не слід, на Вашу думку, активізувати цю роботу?
– Пропагувати донорство – потрібна і важлива справа. Добре, коли до неї долучається товариство Червоного Хреста. Та його допомога досить мізерна, незначна. Ось якби була можливість надавати донорам для заохочення продуктові набори. А щодо активізації: 29 березня з моєї ініціативи в Королеві і Чепі проводився День донора. Місцеві лікарі амбулаторій ЗПСМ Іван Зеленяк і Лариса Литовка організували загалом 50 людей. Донори здали кров, ми видали їм талони та довідки, а районна організація товариства Червоного Хреста, яку очолює Наталія Борисенко, – постільну білизну.
– В яких населених пунктах району найбільше донорів?
– У Королеві, Чепі, Пийтерфолві, Вилоку, Великих Ком’ятах, Підвиноградові, Олешнику. Багато донорів-жінок працюють на підприємстві ВАТ «ВВТШО «Гроно», а також серед медиків району. Городянин Юрій Жабко здає кров через кожні 2 місяці (проміжок між кровоздачами має бути не менше 56 днів), Юрій Дубляк з Оноку – 10 разів, медик з військової частини Андрій Томей – 15 разів.
– Людмило Миколаївно, користуючись нагодою, якими аргументами Ви б пропагували донорство читачам нашого часопису?
– Найперше, хочу щиро подякувати тим, хто з доброї волі без будь-якої грошової винагороди віддає свою кров задля порятунку людей. Бо донорство, на жаль, в умовах сьогодення базується на свідомості і гуманності. Ось і нещодавно до нашого відділення звернувся 21-річний студент, житель одного з угорських сіл Вільмуш Вароді, який сказав: «Я чув, що лікарні потрібна донорська кров». Здав, бо має щире і чуйне до чужого лиха серце. Протягом року в нас проводиться орієнтовно 1800-1900 кровоздач. Але банк крові необхідно поповнювати. Перебоїв не повинно бути. Тому й прошу всіх, кому притаманні людяність та милосердя, здати кров і врятувати цим хоча б одне людське життя. Не будьте байдужими до чужої біди, проявіть чуйність і гуманність. Станьте краще донорами, а не пацієнтами лікарні.
