Фентезі у стилі Джеймса Бонда – уже реальність

Усі ми настільки звикли до того, що когось десь і колись незаконно підслуховують, що вже навіть не замислюємося над тим, що можуть незаконно і… підглядати. Причому мова не про відеоспостереження на дорогах, яке встановлює ДАІ, – це тема іншої статті. Мова про те, що кожного дня в кафе чи в робочому кабінеті за вами можуть вести приховане спостереження. Вам це сподобається?

Якось сиділа й пила каву зі знайо­мим у новій кав’ярні в центрі Ужгорода. А він мені й каже: чи ти в курсі, що за нами саме тепер спостерігають! Причім не просто звичайні відвідувачі за сусіднім столиком – у цьому не було б нічого дивного. Спостерігають відеокамери і, найімовірніше, фіксують і зберігають усе відзняте. А потім хтось може показати ці записи, приміром, твоєму шефові, а він і спитає: чому це ти пила каву в робочий час?

Або ж інший нюанс: чи не спитають із тебе, з ким саме зустрічалася й про що говорила? Це питання особливо слушне, якщо зважити на те, де саме розміщена кав’ярня, які є поблизу заклади чи державні установи, і хто ходить сюди пити каву й обговорювати проблеми насущні. Може, якраз оті кафе поблизу міліції чи СБУ, міськ-, рай- чи обладміністрації комусь і цікаво нашпигувати спецзасобами для підглядання чи підслуховування, як сало часником? І смакувати інформацію так само, як цей український делікатес?

Я замислилася. З одного бо­ку, я, як громадянка демократичної країни, маю право пити каву, коли хочу, з ким хочу і де хочу. А з іншого, чому це мене знімають без мого дозволу й відома? Є ж низка законів, які забороняють це, і насамперед Основний: ст. 32 каже, що «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України». Ще, з третього боку, на сторожі моїх прав і Кримінальний кодекс (ст. 182 – «Порушення недоторканності приватного життя»). Проте чи насправді й чи завжди ці документи захищають? Це питання виникає тому, що вже нині в усьому світі використовуються тисячі найрізноманітніших засобів для підслуховування й прихованого відеонагляду: камери, фотоапарати, мобільні телефони. При­чому темпи зростання кількості таких пристроїв із часом і розвитком технічного прогресу лише пришвидшуватимуться. І якщо вже нині такими винаходами, як відеокамери, заховані в капелюшках болтів-саморізів, сигаретних пачках, краватках, значках і запальничках нікого не здивуєш, то незабаром і фентезі в стилі товариша Джеймса Бонда стане цілковитою реальністю.

За тотальним спостереженням – майбутнє?

Недавно прочитала прогноз професора Мартіна Седлера, що працює у відомій компанії Hewlett-Packard. Він заявив, що до 2057 року буде можливість пов­ністю контролювати й записувати життя людини, а від народження до смерті за допомогою різних камер і сенсорів. «Лише у Великобританії за півстоліття кількість таких пристроїв зросте до 1 млн на кожного жителя! Передумови реальні: вже нині середнього лондонця можна спостерігати 300 разів на добу», – каже вчений.

Думаєте, Україна від цього да­лека? Якщо згадати, що 10 років тому мало хто з нас мав персональний комп’ютер удома, то нескладно уявити, наскільки разючим буде технічний прогрес ще за якесь десятиліття і з якими засобами для прослуховування та відеоспостереження доведеться ма­ти справу.

З огляду на все це пересічного читача, як і мене, зацікавить таке питання: а хто й за ким підглядає тут, у нас, у маленькому Закарпатті? Кому це треба?

Виявляється, треба. Принай­мні так кажуть спеціалісти зі спец­­служб. Щоправда, у цій темі я б виділила два нюанси. По-перше, ми можемо говорити про незаконне відеоспостереження на рівні «мирному», побутовому, як у тій-таки кав’ярні; по-друге, про незаконний відеонагляд на рівні шпигунських ігор. В останньому варіанті спеціалісти умовно ділять сфери, в яких підглядають, на три частини. Перша й най­актуальніша – політика. Всім зрозуміло, що грядуть президентські вибори, боротьба буде напруженою, і кожна серйозна політична сила, маючи власні служби безпеки, намагатиметься здобути будь-яким шляхом інформацію про конкурентів. Бажано, певна річ, брудну білизну віднайти... Друга категорія – конкуренція (комерційна). Третя – кримінал. І сподіватися, що нічого такого на рівні маленького Закарпаття не робиться, щонайменше смішно. Приклад – ось. Не так давно, у квітні цього року, у Виноградові спалахнув скандал: працівники СБУ виявили в кабінеті інформатики місцевої ЗОШ № 3 валізу з купою шпигунських техзасобів для прихованого аудіо- й відео­спостереження у будівлі розміщеного неподалік КП «Виноградівське РБТІ»…

Менше з тим, приклад наводжу лише для того, аби переконати, що підглядання – справа серйозна, вона є, але за таке карають. Хоча і в «мирному», на перший погляд, варіанті багато криміналу. Оскільки це стосується кожного з нас – зупинюся детальніше.

Не все те законне, що таким здається

Отже, щоб отримати інформацію, потрібні «жучки», або, кажучи мовою професіоналів, «спеціальні технічні засоби». Чимало пристроїв промислового шпигунства сьогодні можна придбати легально й недорого. У рідному Ужгороді сила-силенна пропозицій. Щоправда, саме з тими, за допомогою яких можна вести приховане відеоспостереження, складніше. Проте з цього людина, котра бажає придбати відповідну техніку, проблеми не зробить: в Інтернет-мережі можна придбати будь-що. Через google шукаю міні-відеокамери й приховане обладнання – аж в очах рябить від пропозицій. Все, що хочеш, на всякий смак. Ціни – від 16 доларів за міні-відеокамеру й до кількох сотень умовних одиниць за «цікаві» приховані пропозиції: 478 грн коштує камера, вбудована в звичайнісінький з вигляду mp3-плеєр, а в 1260 гривень обійдеться найменший у світі пристрій для прихованого спостереження, здатний не лише писати, а й зберігати на внутрішній носій відео зі звуком.

Проте коли говоримо про такі речі, то одразу зауважу: вони вже є сферою зацікавлення СБУ, бо для виробництва і розповсюдження такої техніки треба мати відповідну ліцензію Служби безпеки, та й ця техніка заборонена для вільного продажу. Тому не поведіться на те, що всі виробники переконують: їхня продукція використовується винятково для самозахисту. Воно, може, й так, але тільки-но придбаєте спецзасіб, який можна використовувати для прихованого відеоспостереження чи підслуховування, одразу потрапите під нагляд спецслужб.

У цьому ж контексті відповідь на інше питання: як від­окремити законне від незаконного? Виявляється, легальні спецзасоби від нелегальних відрізняє цілий перелік технічних вимог і – спеціалісти. «Пристрої, призначені для підслуховування чи підглядання, ми відрізняємо за низкою технічних характеристик. Купувати такі спецзасоби для власних потреб чи замовляти виготовлення можуть винятково «суб’єкти оперативно-розшукової діяльності». А останніх, на відміну від поширеної думки лише про СБУ, багато – це і МВС, і ДПА, і Служба зовнішньої розвідки України, й Управління державної охорони, прикордонна служба тощо», – консультує директор ТОВ «Спецтелеком», єдиного в Закарпатті підприємства, яке є ліцензіатом у сфері технічного захисту інформації, Михайло Самохвалов.

У розмові про спецтехніку можна говорити хіба що про законність тих засобів, які використовуються для пошуку й виявлення СТЗ. Нині у вільному продажу пристрої, які ще називають «антижучками». М. Самохвалов стверджує, що всім цим у Закарпатті користуються: трапляється, перед тим, як якась служба чи фірма вселиться до нового офісу, перевіряють останній «на чистоту».

Відеонагляд за працівниками: не завжди без порушень

А ще, сидячи в кав’ярні, подумала, чи відомо самим працівникам закладу, що відеоспостереження за ними також незаконне?! Це ще один бік цієї багатоликої медалі.

Не секрет, що на багатьох підприємствах, особливо в тих-таки кав’ярнях чи магазинах, встановлено чимало відеокамер. Усе зрозуміло: власник хоче контролювати виробничий процес, бачити, як і хто працює, чи нічого не цупить і таке ін., і под. Слушно, проте й тут є кілька «але». По-перше, як уже згадувала, за Конституцією «...не допускається збирання, зберігання, використання й поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини». Тобто, кажуть спеціалісти, все це треба тлумачити так: якщо працівник служби безпеки того чи іншого підприємства в режимі он-лайн спостерігає за працівниками й «виробничим процесом» – то нічого страшного не відбувається. Якщо ж усі ці дані записуються й зберігаються – це незаконно.

З огляду на це вихід спеціалісти бачать один: про наявність систем відеонагляду будь-якого типу роботодавці повинні повідомити працівників. І краще за все, якщо цей нюанс буде обумовлений у трудовому договорі. «Хоча навіть у разі повідомлення працівників про наявність відеоспо­стереження останні можуть угледіти в цьому незаконне вторгнення в їхнє приватне життя. Приміром, на робочому місці працівник змушений приймати ліки, які не перешкоджають праці, – консультує М. Самохвалов. – Мало є таких людей, котрі хочуть, аби про їхні хвороби було щось відомо, медичні ж препарати можуть про це розповісти, а це, своєю чергою, уже втручання у приватне життя... Тому про відеоспостереження працівника слід повідомляти, аби уникнути казусів».

Вмій захистити свої права

Якщо хочете захистити свої права, мусите знати, як це робити і на які закони спиратися.

Насамперед пам’ятайте, що будь-яке відеоспостереження за вами, як за приватною особою, є незаконним. Тобто в будь-якому магазині, офісі, підприємстві чи на заводі, де ведеться відеонагляд, мусить бути про це повідомлення, бодай табличка з написом.

Попередження повинні бути й у кав’ярнях. Власники ж останніх, своєю чергою, мають розуміти, що, використовуючи обладнання для відеоспостереження й не попереджаючи про це, потрапляють у залежність до самих відвідувачів: кожен із них, випивши каву, може піти до право­охоронних органів й настрочити на кав’ярню петицію про незаконний відеонагляд – принаймні кримінальна справа керівництву закладу забезпечена. І в цьому ж контексті пригадується доб­ре відома приказка (роботодавцям на замітку!): незнання законів не звільняє від відповідальності!

Друге правило. Якщо помітили, що за вами провадиться відеонагляд, можете вимагати перегляду відзнятого в будь-який момент, відмовити вам не мають права. У тій-таки кав’ярні, магазині чи в офісі можуть проглядати виробничі зали винятково працівники внутрішньої служби безпеки підприємства і тільки в режимі он-лайн – запис заборонено!

Ще важливо: за законом, за­стосування технічних засобів негласного одержання інформації може проводитися лише право­охоронними органами винятково за рішенням суду і тільки з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом дістати інформацію неможливо.

Якщо ж ви, бува, знайдете в себе приховану відеокамеру чи інший «жучок» – звертайтеся до правоохоронних органів. Спеціалісти визначать, що воно таке: чиясь хвора уява чи ревнива друга половинка?

І насамкінець: захист людини від незаконного підслуховування чи відеоспостереження – це компетенція СБУ. Є Указ Президента «Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів», де чітко вказано: працівники СБУ та міліція мають підвищити рівень роботи з виявлення, запобігання й припинення фактів придбання чи використання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного одержання інформації суб’єктами, яким не надано права на проведення оперативно-розшукової діяльності. Будемо сподіватися, що вони свою роботу знають і роблять.

Відеоспостереження Рівне https://intervision.ua/blog/videosposterejennya-rivne
Відеоспостереження Біла Церква https://intervision.ua/blog/videosposterejennya-bilacerkva

• камери
• спостереження
• спецзасоби