Віктор Янукович де в чому виправдав гасло своєї президентської кампанії 2004-го року «Тому що послідовний». Щоправда, це не стосується реформ, а винищення політичної конкуренції і стрімкого збагачення «Сім’ї»
Під час телепроекту «Діалог з країною», присвяченого триріччю президентства Віктора Януковича, останній вирішив потішити глядачів новиною про те, що за ці три роки ВВП України виріс на 153 %.
Чимало ЗМІ (звичайно, не з числа центральних телеканалів) незабаром підправили гаранта. Адже Мінфін офіційно стверджує, що в 2010 році зростання ВВП склало 18,5 %, а в 2011 – 21,6 %. І навіть за найкращих можливих результатів 2012 року (офіційно ще не оголошених) озвучена Януковичем цифра не мала б надто перевищувати 50 %.
Можливо, втім, що Янукович і мав на увазі 53 %. Такі формулювання, де 100 % позначає певний стартовий рівень, використовуються в статистиці. В рамках такого підрахунку 153 % - це і є 53 %, а, наприклад, 99 % означало б падіння на один відсоток.
Та що б не мав на увазі президент, важлива не тільки відносна цифра, а й абсолютний показник, взятий за базу порівняння. Нинішній випадок – саме той, коли цифри «на хліб не намажеш». Бо в абсолютних показниках ВВП України на душу населення в минулому році склав $ 7600. Тоді як, наприклад, у нашого сусіда Румунії – чи не найбіднішої країни Євросоюзу – навіть у 2011 цей показник перевищував $ 8800.
Але таких конкретних порівнянь Янукович, ясна річ, уникав. Конкретика «для народу» в його виконанні виглядає інакше: наприклад, суворо наказати цілому міністру і губернатору провести телефонну лінію в житло окремо взятої пенсіонерки.
Така фальшива «турбота про народ» дуже контрастує з реальністю, в якій заради президента юрми міліціонерів очепили телестудію, а ставити питання в ефірі дозволили лише спеціально перевіреним людям. Власне, це й був символ правління Януковича, котре спирається не на народний вибір, і (вже сьогодні) навіть не на консенсус еліт, а тримається на трьох інших «китах»: концентрація влади, зачистка опонентів і концентрація власності.
Сильна влада не для реформ
Одразу після приходу на президентську посаду чинний глава держав почав збирати під себе всі владні важелі. Згадаймо: три роки тому він не мав ані «свого» уряду, ані парламентської більшості. Але незабаром об’єктивний і високопрофесійний Конституційний суд дозволив формувати більшість у Раді з перебіжчиків-«тушок». Хоча раніше сам же це заборонив.
А вже влітку той же КС взагалі скасував Конституцію, яка не дозволяла її «гарантові» формувати вертикаль винятково на свій власний розсуд. Сьогодні не лише міністри, а й їхні заступники, і не лише губернатори, а й глави районів призначаються з Банкової. Хоча взагалі-то аж настільки широких повноважень навіть чинна Конституція 1996 року президентові не дає.
Опанувавши владу, Віктор Янукович, здавалось би, отримав важелі для початку реформ, про котрі так любить говорити. Але вже під кінець першого року його правління стало ясно, що з реформами щось не складається. Причому яку сферу не візьми.
Так, в грудні 2010 року президент своїм указом, котрий готувався в умовах секретності, скоротив кількість органів центральної влади та змінив їхню структуру. Цей крок оголосили початком масштабної адміністративної реформи. Але нічого масштабного надалі не сталося.
Навпаки: відтоді й до сьогодні зміни в структурі влади диктуються винятково актуальними інтересами Віктора Федоровича та його близького оточення. Ті ж міністерства й відомства за ці три роки не тільки зливались (Мінпаливенерго й Мінвуглепрому, Міносвіти й науки та Мінмолодьспорту, Мінфін та податкова і митниця тощо). І навіть не тільки ліквідовувались (як, нещодавно, МНС). Бувало й таке, що міністерство чи службу розформували, а через рік-два створили знову (Мінпромполітики або посаду Міністра Кабміну). Все – залежно від поточного моменту.
Що покращила судова реформа? Звісно, окрім керованості суддівського корпусу з боку Банкової та Генпрокуратури (через Вищу раду юстиції). У звичайних суддів не стало менше справ, і навіть «комп’ютерний» розподіл цих справ чомусь не покращує ситуацію, коли один суддя в даному конкретному суді завалений дріб’язковою роботою, тоді як іншому перепадають «смачні» справи з потенційною можливістю отримати добрий зиск. Причому ці останні судді, за збігом обставин, мають добрі стосунки з головами судів.
Як триває свого часу гучно анонсована реформа в сфері медицини? В кількох областях відкрито не раз оспівані самим Януковичем перинатальні центри, де породіль комплексно обслуговують і до, і після пологів. Натомість у провінції медична інфраструктура послідовно ліквідується. Не шукайте у відкритому доступі зведеної статистики цього «покращення». Але повідомлення з регіонів за останні роки підтверджують: «укрупнення» лікарень триває повсюди. На практиці це означає, що жителям сіл та містечок дедалі частіше доводиться шукати медичної допомоги за десятки кілометрів, у більших містах.
Де контрактна армія, яку кандидат в президенти Янукович «гарантував» уже 2011 року? На минулих парламентських виборах Партія регіонів уже обіцяла її з 2014-го. Тепер міністр оборони говорить, що в 2014-му реформа ще триватиме, і коли вона таки відбудеться – неясно.
І так далі й тому подібне.
Приберу з дороги кожного
На відміну від реформування країни, в справі згортання політичної конкуренції Янукович виявив і системність, і послідовність. Першим кроком тут стало вже згадане різке зниження ролі парламенту в державному житті. Другим – численні «справи Тимошенко». Сьогодні, до речі, широка публіка вже забула, що почалось усе з розслідувань щодо закупівлі машин «швидкої допомоги» та виплат пенсій за рахунок «кіотських грошей», що мали б скеровуватись на покращення екології й енергозберігання підприємств.
У підсумку ті справи розвалились, зігравши свою роль тільки як «чорний піар». Але сама Тимошенко, як відомо, таки отримала сім років за «газовою» справою. І справи проти неї продовжують множитись: тепер ось дійшло і до звинувачення в убивстві.
Третій крок, точніше, послідовність кроків, котрі тривають і досі – придушення будь-якої протесаної активності «знизу». Ще 2010 року можна було організувати «Податковий Майдан». Але врешті-решт його розігнали, проти активістів порушили справи за псування тротуарної плитки (хоча влада вустами, зокрема, прем’єра Азарова обіцяла, що переслідувань не буде). Сьогодні чимало найрадикальніших активістів сидять «на гачку» порушених справ.
До того ж, суди в Україні н даний час, за даними правозахисників, забороняють під будь-яким приводом до 90 % громадських акцій. А в разі потреби міліція обходиться і без судових рішень, і не церемониться ні з ким, як це було нещодавно в «Гостинному дворі».
При цьому впадає в око скерованість правоохоронної системи на придушення в першу чергу політичної, чи «навколополітичної», активності громадян. Сумських студентів, котрі розклеювали знаменитий тепер портрет Януковича з плямою на чолі, схожою на кульове поранення, суд обвинувачував також у зовсім інших епізодах – псуванні майна та злісному хуліганстві, скоєному з мотивів расової ненависті. Але «взяли» їх саме після розклеювання портретів…
Все – в «Сім’ю»
Пристрасть Віктора Януковича до розкошів, часто вульгарних, широко відома. Ілюстрацією цієї пристрасті назавжди стала легенда про «золотий унітаз» (хоча існування такого предмета ніким не доведене). Наочним свідченням панських замашок президента є високі паркани «Межигір’я», де нібито орендують землю зарубіжні компанії, а насправді, як свідчать опубліковані в пресі численні документи, на 147-ми колись заповідних гектарах буяє покращення життя однієї-єдиної особи.
Появу терміну «Сім’я» і процеси, що до цього призвели, теж часто прийнято пояснювати нестримним прагненням Віктора Федоровича та його близьких до матеріальних благ. Великий збір активів під «Сім’ю», як видно в ретроспективі, починали довірені люди на кшталт бізнесменів-депутатів Антона Пригодського та Юрія Іванющенка.
Але по мірі зростання, скажімо так, накопичень, стало можливим розпочати процес їхньої легалізації. І ось уже корпорація МАКО старшого сина президента спокійно проходить міжнародний аудит, і прес-служба особливо наголошує, що Олександр Вікторович сплатив за рік 17 мільйонів гривень податків із власних доходів.
Водночас капітал – це ще й політичний вплив. Віктор Янукович, схоже, керується тими ж міркуваннями, якими після завоювання Англії керувався герцог Вільгельм, котрий організував роздачу соратникам земель і маєтків так, щоб залишатися найбільшим латифундистом. Новий король справедливо припускав, що його васалам буде складніше бунтувати, якщо він буде першим не тільки за титулом, а й за ресурсами.
В нашому випадку, щоправда, ресурси треба перенакопичити за рахунок інших, нерідко – «своїх» же. Саме тому у владі з минулого року закріпилася команда «Сім’ї»: Олександр Клименко, віднедавна головний водночас над фінансами, митницею і податковою, та перший віце-прем’єр Сергій Арбузов, котрому пророкують крісло глави уряду, є найяскравішими, але не єдиними представниками цієї команди. Усі ці люди так чи інакше пов’язані з успішним бізнесменом Олександром Януковичем, і всі вони зобов’язані свої кар’єрним зростанням його батькові.
Свої люди у владі потрібні, щоб накопичувати капітал, а він необхідний, щоб утримувати владу. Але таке розуміння державної політики створює найбільшу проблему для власне держави. З точки зору суспільних інтересів, немає різниці, які прізвища представлені серед олігархів. Головне, що їхній контроль над економікою та політикою унеможливлює реальні реформи і реальне покращення для більшості громадян, а не вузького їх кола. До того ж, така система залишається вразливою до зовнішнього тиску.
В цих умовах ВВП, за сприятливох кон’юнктури на світових ринках, може зростати на 153 %, чи то 53 %, за три роки. Але в цілому Україна все одно залишатиметься позаду, умовно кажучи, Румунії. І, як показує приклад латиноамериканських країн, подібним курсом можна іти десятки років.
Що далі?
Сьогодні перед Віктором Януковичем стоїть стратегічне завдання збереження влади після 2015 року. Всі зусилля підкорятимуться саме цій меті.
Можливими виглядають три основних варіанти розвитку подій.
1.Янукович переходить на другий термін без особливих суспільних потрясінь.
Необхідними умовами для цього є, по-перше, реальна, а не удавана економічна стабільність (а краще, звичайно, покращення), а по-друге – міжнародне визнання режиму (або хоча б байдужість до нього з боку ключових зовнішніх гравців).
Конкретний механізм утримання влади тут непринциповий. Можливо, попри нинішній низький рейтинг, владі вдасться зберегтись завдяки успішному стимулюванню конкуренції між опозиційними кандидатами на булаву. Можливо, Банкова зуміє протягти законодавство про обрання президента в парламенті (тим більше, за певного правового нахабства це можна зробити через який-небудь референдум). Врешті-решт, в інтересах Януковича працюють люди з фантазією, за три роки ми в цьому пересвідчились.
Загальним наслідком перемоги-2015 стане збереження описаних вище тенденцій на невизначений термін. Можливо – до кардинальних змін у світовій економіці, котрі сьогодні тільки закладаються.
2.«Революційна ситуація».
Можлива при новому помітному падінні популярності режиму, що може бути пов’язано з погіршенням соціально-економічних показників. Розвиток ситуації залежатиме в цьому випадку від а) наявності єдиного лідера опозиції, б) дій олігархів, в) дій зовнішніх сил – Росії, ЄС, США. На жаль, описані вище «зачистка» політичного поля та придушення громадянської активності зменшують шанси на повторення мирного Майдану-2004. Водночас у випадку силового протистояння зростає ймовірність падіння країни в хаос, із зовсім непередбачуваними наслідками.
3.«Палацовий переворот».
Теза про те, що ті ж олігархи, роздратовані апетитами «Сім’ї», можуть виштовхнути Януковича з влади, нерідко звучить із вуст деяких експертів. Водночас неясно, як конкретно це може відбутися. Швидше вже можна повірити в спробу когось із «заклятих друзів» президента ліквідувати його фізично. Судячи з того, що Янукович за три роки збудував не тільки розкішний особистий мікросвіт, але й облаштував його численною охороною, так думає і він сам.
При цьому достроковий відхід президента від влади у той чи інший спосіб також може призвести до заворушень, якщо в країні спалахне боротьба за контроль над раптом спустілим «троном», і учасники цієї боротьби спробують залучити до неї широкі маси громадян.
Звичайно, суто теоретично є й четвертий варіант: Україна Януковича нарешті подолає тяжкий спадок його «попередників», світова економічна кон’юнктура повернеться до нас передом, забуксовані реформи прискоряться, і це дасть підвищення рівня життя, за котрого стабільний розвиток можливий навіть без демократії, коли вже шанси на її зміцнення за Януковича дорівнюють нулю... Але навіть такий сценарій поки що видається не набагато імовірнішим, ніж те, що президентський наказ провести телефон пенсіонерці помітно покращить роботу відповідних служб в масштабах всієї країни.
