Будівництво мукачівської Ратуші обійшлося місту в понад 200 тисяч крон. Гроші взяли в кредит в угорському банку під 4% річних, терміном на 50 років. На будівництво пішов всього рік. В той час ця будівля була визнана однією з найкрасивіших у Східній Європі.
Мукачево почало стрімко розвиватися в середині 15-го століття, коли король Угорщини Янош Гуняді надав місту Магдебурзьке право, тобто економічна діяльність вже регулювалась не феодалом, а магістратом (мерією). Згодом після цього виникла необхідність і в більшій будівлі для адміністрації міста. На честь тисячоліття приходу угорців на свою батьківщину, в Мукачеві вирішили побудувати Ратушу. В конкурсі проєктів переміг молодий будапештський архітектор Янош Бабула і в 1903 почалося спорудження. Вже за рік місто отримало нову помпезну будівлю, яка і до нині зачаровує своєю красою місцевих та гостей Закарпаття.
Відомий мукачівський туризмознавець Максим Адаменко спеціально для «Mukachevo.net» провів екскурсію будівлею та розповів цікаві й маловідомі факти про неї.
«Коли в 1899 році збудували драматичний театр — це була перша будівля в місті з електричним освітленням. Вуличне освітлення в 1903-му з’явилося, тож коли будували Ратушу - запланували інфраструктуру для електричного освітлення. На сходах ще залишилися два старі канделябри. Самі сходи гранітні, але за ці 120 років вже відполіровані до блиску», — розповідає Максим Адаменко.
В холі Ратуші висять портрети колишніх голів міста, починаючи з 1944 року. Зараз там вже 18 портретів. До того ж каже Максим Адаменко, на початку 20-го століття каденція мерів тривала всього один рік. Після чого відбувалися вибори нового голови.
«Ми коли проводимо екскурсію для мукачівський школярів «Знай рідне місто», то дітки приходять і кажуть: «це мій дідусь, це мій дідусь». Ну діючий мер не каже, що «це мій тато» і так всі знають (сміється). Але бачите чинного мера тут і немає, бо він діючий. Тут лише минулі мери. Останній наразі портрет належить Золтану Золтановичу Ленд’єлу», — розповідає Максим Адаменко.
«На секторах, де зараз сидять депутати, раніше теж розміщувалися народні обранці. Тоді ще мікрофонів не було і тому з кафедри зачитували різні рішення, проєкти рішень і тоді секретар керував: хто «за», хто »проти». Депутати піднімали руки і вручну тоді рахували і записували. Після цього оголошували результати вголос. Депутати могли конфліктувати, кричати один на одного і тоді в президії стукали молоточком, закликаючи до порядку. Наверху були місця для журналістів, фотографів. Так, вже тоді були фотографії. Журналісти записували в блокнот: що тут відбувалося, що зачитували, що приймалося, хто що сказав і потім після сесії швиденько бігли у друкарню, щоб надрукувати газету. З газет тоді люди дізнавалися про що тут говорили і як життя в місті зміниться. Ну а тепер фактично те саме, але уже технічний прогрес втрутився. Депутати так само сидять в цих секторах. Але є такі депутатські пульти. Кожен має свою картку, коли приходить на сесію вставляє її в пульт, щоб зареєструватися. Замість підняття рук і криків є мікрофон, куди він може задати питання. Колонки на весь зал озвучують його. При голосуванні «за» або «проти», «утримався» натискають кнопки. Система вже автоматично підраховує і на цих двох моніторах відображаються результати голосування», — розповідає Максим Адаменко
«В сесійній залі розміщений прапор Мукачева. Який також майорить на вежі міста. Сині трикутнички якого символізують гори Карпати. Вони з трьох сторін по периметру — якраз з трьох сторін Мукачево обіймають гори. І одна сторона до рівнини обернена. Без трикутничків – це якраз там, де гір немає. Дві смужки: червона і біла — це кольори Мартина святого, небесного покровителя міста. Червоний колір – це колір доброти і жертовності, а білий - духовної чистоти і правильності. В цьому році Мукачеву виповнилося 1128 років, ну а Ратуші 120», — розповідає туризмознавець.
З балкону Ратуші відкривається чудова панорама на центральну площу міста. На початку 20-го століття ця площа була названа на честь угорського князя Арпада. В центрі Мукачева планували встановити і його скульптуру, але почалася Перша світова війна і ця ідея була відкладена, розповідає Максим Адаменко.
«Василь Дуфинець, був такий мукачівець, який, повернувшись з армії, полагодив цей годинник. Це було після першої світової війни, коли він був пошкоджений. Він все життя за ним доглядав, ремонтував і заводив. Заводу, до речі, вистачає на чотири доби. Але 6 чи 7 років тому дідусь помер і тепер його онук Іван Онисько продовжує справу дідуся. Дзвін міської Ратуші виготовлений у 1807-му році. Він на 49 років старіший ніж лондонський Біг Бен. Молот б’є по цьому дзвону і він вибиває чверті, а ось повні години оця велика чаша», — розповідає туризмознавець.
З вежі мукачівської Ратуші відкривається неймовірна панорама чи не на все місто.
«На неї так само хочеться піднятися, як і на вежу Львівської Ратуші, щоб розгледіти околиці. Але цей балкончик зовсім невеликий. З одного боку огляд повністю закриває дах Ратуші, але з трьох інших напрямків можемо спостерігати. Тут відкривається огляд на гору Жорнину, у підніжжя якої знаходяться залишки плантації чорних чаїв 1949-го року. Праворуч гора в підніжжя якої знаходиться Свято-Миколаївський монастир. Цей ракурс зображений на старовинних листівках. З протилежного боку видно собор Успіння Пресвятої Богородиці. Церква має під куполом балкончик - це ще трохи вище ніж балкон Ратуші. До речі, Мукачівська Успенська церква донедавна була єдиною з двох місць в Україні, де знаходиться копія Туринської плащаниці», — розповідає Максим Адаменко.
Згадує туризмознавець і цікаві факти щодо старої Ратуші, яка була побудована у 1810 році в центрі міста. Коли, в 1904-му році звели нову сучасну будівлю, стару віддали під інші міські потреби. Найцікавіше, що вона і досі стоїть в центрі. Праворуч від сучасної міської ради. Зараз в будівлі приватні помешкання та магазини.
«Стара ратуша 1810 р. була невеличкою двоповерховою будівлею з дерев’яним дахом і з букової дранки. Вона в 1870-х роках двічі добудовувалася і в тих будівлях якраз і містилися десь 20 різних приміщень: і капітани, і казначеї, і всякі каси були, і сесійна зала і передпокій перед сесійною залою, і чергова пічника, щоб опалювати це все. Ну а також були три відділення в’язниці: для чоловіків, для жінок і в’язниця для освічених в’язнів. Уже в цій новій Ратуші в’язниці не було. Якраз також у 1904р. була збудована в’язниця і окружний суд і тепер в цій будівлі знаходиться відділок поліції і камери попереднього утримання», — розповідає Максим Адаменко.
«У 1903 р. почалося будівництво Ратуші і на завершення через рік мали бути встановлені всі вікна, двері, а також оця залізна, важка брама. На ній виробник залишив свою табличку з іменем та навіть адресою. Географія комплектуючих для цієї Ратуші — це і сама Угорщина, і Франція, і Голландія. Для засклення використовували голландське скло з різних країн Європи. Ну і сам архітектор, він був з Будапешта. До речі, на початку 20-го століття за право будувати свої проєкти у Мукачеві змагалися архітектори зі світовим ім’ям. Вони будували у всіх столицях Європи: і в Парижі, і в Римі, і в Берліні, Будапешті, Відні ну і в Мукачеві в тому числі», — розповідає туризмознавець.
Максим Адаменко каже, наразі туристам вхід всередину мукачівської Ратуші заборонений. Але з адміністрацією будівлі вже ведуться розмови про дозвіл на кілька пробних екскурсій, адже побачити на власні очі цю величну будівлю зсередини мріють і місцеві і туристи.
