Мукачівській ратуші 120 років: екскурсія та цікаві факти про будівлю (ФОТО, ВІДЕО)

2017 2

Будівництво мукачівської Ратуші обійшлося місту в понад 200 тисяч крон. Гроші взяли в кредит в угорському банку під 4% річних, терміном на 50 років. На будівництво пішов всього рік. В той час ця будівля була визнана однією з найкрасивіших у Східній Європі.

Мукачево почало стрімко розвиватися в середині 15-го століття, коли король Угорщини Янош Гуняді надав місту Магдебурзьке право, тобто економічна діяльність вже регулювалась не феодалом, а магістратом (мерією). Згодом після цього виникла необхідність і в більшій будівлі для адміністрації міста. На честь тисячоліття приходу угорців на свою батьківщину, в Мукачеві вирішили побудувати Ратушу. В конкурсі проєктів переміг молодий будапештський архітектор Янош Бабула і в 1903 почалося спорудження. Вже за рік місто отримало нову помпезну будівлю, яка і до нині зачаровує своєю красою місцевих та гостей Закарпаття.

Відомий мукачівський туризмознавець Максим Адаменко спеціально для «Mukachevo.net» провів екскурсію будівлею та розповів цікаві й маловідомі факти про неї.  


«Коли в 1899 році збудували драматичний театр — це була перша будівля в місті з електричним освітленням. Вуличне освітлення в 1903-му з’явилося, тож коли будували Ратушу - запланували інфраструктуру для електричного освітлення. На сходах ще залишилися два старі канделябри. Самі сходи гранітні, але за ці 120 років вже відполіровані до блиску», — розповідає Максим Адаменко.

В холі Ратуші висять портрети колишніх голів міста, починаючи з 1944 року. Зараз там вже 18 портретів. До того ж каже Максим Адаменко, на початку 20-го століття каденція мерів тривала всього один рік. Після чого відбувалися вибори нового голови.

«Ми коли проводимо екскурсію для мукачівський школярів «Знай рідне місто», то дітки приходять і кажуть: «це мій дідусь, це мій дідусь». Ну діючий мер не каже, що «це мій тато» і так всі знають (сміється). Але бачите чинного мера тут і немає, бо він діючий. Тут лише минулі мери. Останній наразі портрет належить Золтану Золтановичу Ленд’єлу», — розповідає Максим Адаменко.

Сесійна зала, за словами туризмознавця залишилася фактично в своєму первинному вигляді. Як і зараз, 120 років тому, в цьому приміщенні засідали депутати й ухвалювали важливі для міста питання.

«На секторах, де зараз сидять депутати, раніше теж розміщувалися народні обранці. Тоді ще мікрофонів не було і тому з кафедри зачитували різні рішення, проєкти рішень і тоді секретар керував: хто «за», хто »проти».  Депутати піднімали руки і вручну тоді рахували і записували. Після цього оголошували результати вголос. Депутати могли конфліктувати, кричати один на одного і тоді в президії стукали молоточком, закликаючи до порядку. Наверху були місця для журналістів, фотографів. Так, вже тоді були фотографії. Журналісти записували в блокнот: що тут відбувалося, що зачитували, що приймалося,  хто що сказав і потім після сесії швиденько бігли у друкарню, щоб надрукувати газету. З газет тоді люди дізнавалися про що тут говорили і як життя в місті зміниться. Ну а тепер фактично те саме, але уже технічний прогрес втрутився. Депутати так само сидять в цих секторах. Але є такі депутатські пульти. Кожен має свою картку, коли приходить на сесію вставляє її в пульт, щоб зареєструватися. Замість підняття рук і криків є мікрофон, куди він може задати питання. Колонки на весь зал озвучують його. При голосуванні «за» або «проти», «утримався» натискають кнопки. Система вже автоматично підраховує і на цих двох моніторах відображаються результати голосування», — розповідає Максим Адаменко

В сесійній залі розміщені старовинні картини, вишукані люстри, а по обидва боки височіють жіночі скульптури, що символізують правосуддя та культуру. З правого боку скульптура жінки тримає в руках книгу з Тризубом. Зліва – в руках герб Мукачева, над яким зверху тримається корона, що символізує королівські привілеї дані Мукачеву.

«В сесійній залі розміщений прапор Мукачева. Який також майорить на вежі міста. Сині трикутнички якого символізують гори Карпати. Вони з трьох сторін по периметру — якраз з трьох сторін Мукачево обіймають гори. І одна сторона до рівнини обернена. Без трикутничків – це якраз там, де гір немає. Дві смужки: червона і біла — це кольори Мартина святого, небесного покровителя міста.  Червоний колір – це колір доброти і жертовності, а білий - духовної чистоти і правильності. В цьому році Мукачеву виповнилося 1128 років, ну а Ратуші 120», — розповідає туризмознавець.

З балкону Ратуші відкривається чудова панорама на центральну площу міста. На початку 20-го століття ця площа була названа на честь угорського князя Арпада. В центрі Мукачева планували встановити і його скульптуру, але почалася Перша світова війна і ця ідея була відкладена, розповідає Максим Адаменко.

Ще одна родзинка мукачівської Ратуші — старовинний годинник. Попри пережите ціле століття, механізм досі справно працює і сповіщає мукачівцям та гостям міста точний час. Скоріш за все, він був виготовлений Йосипом Шовінським і встановлений наприкінці 1904 року, у ті часи він вважався одним з найкращих баштових годинників у Європі, оскільки виготовлявся за спеціальним замовленням. Його головний механізм розміщений у маленькій овальній кімнаті башти, причому куранти виготовлено зі сталі, а підшипники – з бронзи. У фундаменті головної годинникової вежі під наріжним каменем закладено капсулу з листом, у якому вказується кількість мешканців міста і кількість будинків на той час.

«Василь Дуфинець, був такий мукачівець, який, повернувшись з армії, полагодив цей годинник. Це було після першої світової війни, коли він був пошкоджений. Він все життя за ним доглядав, ремонтував і заводив. Заводу, до речі, вистачає на чотири доби. Але 6 чи 7 років тому дідусь помер і тепер його онук Іван Онисько продовжує справу дідуся. Дзвін міської Ратуші виготовлений у 1807-му році. Він на 49 років старіший ніж лондонський Біг Бен. Молот б’є по цьому дзвону і він вибиває чверті, а ось повні години оця велика чаша», — розповідає туризмознавець.

З вежі мукачівської Ратуші відкривається неймовірна панорама чи не на все місто.

«На неї так само хочеться піднятися, як і на вежу Львівської Ратуші, щоб розгледіти околиці.  Але цей балкончик зовсім невеликий. З одного боку огляд повністю закриває дах Ратуші, але з трьох інших напрямків можемо спостерігати. Тут відкривається огляд на гору Жорнину, у підніжжя якої знаходяться залишки плантації чорних чаїв 1949-го року. Праворуч гора в підніжжя якої знаходиться Свято-Миколаївський монастир. Цей ракурс зображений на старовинних листівках. З протилежного боку видно собор Успіння Пресвятої Богородиці. Церква має під куполом балкончик - це ще трохи вище ніж балкон Ратуші. До речі, Мукачівська Успенська церква донедавна була єдиною з двох місць в Україні, де знаходиться копія Туринської плащаниці», — розповідає Максим Адаменко.

Згадує туризмознавець і цікаві факти щодо старої Ратуші, яка була побудована у 1810 році в центрі міста. Коли, в 1904-му році звели нову сучасну будівлю, стару віддали під інші міські потреби. Найцікавіше, що вона і досі стоїть в центрі. Праворуч від сучасної міської ради. Зараз в будівлі приватні помешкання та магазини.

«Стара ратуша 1810 р. була невеличкою двоповерховою будівлею з дерев’яним дахом і з букової дранки. Вона в 1870-х роках двічі добудовувалася і в тих будівлях якраз і містилися десь 20 різних приміщень: і капітани, і казначеї, і всякі каси були, і сесійна зала і передпокій перед сесійною залою, і чергова пічника, щоб опалювати це все. Ну а також були три відділення в’язниці: для чоловіків, для жінок і в’язниця для освічених в’язнів. Уже в цій новій Ратуші в’язниці не було. Якраз також у 1904р. була збудована в’язниця і окружний суд і тепер в цій будівлі знаходиться відділок поліції і камери попереднього утримання», — розповідає Максим Адаменко.

Завершується екскурсія біля старовинних кованих воріт мукачівської Ратуші.  Вони були встановлені одразу після завершення будівництва будівлі у 1904-му році. Уважний турист може знайти на воротах дані про виробника та адресу, де вони були виготовлені.

«У 1903 р. почалося будівництво Ратуші і на завершення через рік мали бути встановлені всі вікна, двері, а також оця залізна, важка брама. На ній виробник залишив свою табличку з іменем та навіть адресою. Географія комплектуючих для цієї Ратуші — це і сама Угорщина, і Франція, і Голландія. Для засклення використовували голландське скло з різних країн Європи. Ну і сам архітектор, він був з Будапешта. До речі, на початку 20-го століття за право будувати свої проєкти у Мукачеві змагалися архітектори зі світовим ім’ям. Вони будували у всіх столицях Європи: і в Парижі, і в Римі, і в Берліні, Будапешті, Відні ну і в Мукачеві в тому числі», — розповідає туризмознавець.

Максим Адаменко каже, наразі туристам вхід всередину мукачівської Ратуші заборонений. Але з адміністрацією будівлі вже ведуться розмови про дозвіл на кілька пробних екскурсій, адже побачити на власні очі цю величну будівлю зсередини мріють і місцеві і туристи.

Коментарі

ББ
Бертi бачi

дякуємо за гарну екскурсію + розповідь, Максиме! А червона табличка на брамі вказує "Зоряну" вулицю - Csillag utca, не "чіліог"

V
Vitalii

На честь тисячоліття приходу угорців на свою батьківщину...Скільки в них батьківщин?

Читайте також