Видатний уродженець Угочі є однією із найбільш таємничих осіб угорської історії ХVІ ст. Він відомий як перший угорський правознавець, у збірку якого увійшли усі привілеї угорського дворянства. Чому ніхто не вплинув так глибоко на життя усієї нації, як Вербовці? Яким же чином домігся такого успіху цей угочанець?
Іштван Вербовці був родом із бідної дворянської сім’ї, відомої до середини XV ст. під іменем Керепеці, запозиченого від родинного маєтку в селі Керепец Бережанського комітату. Керепеці Барла був першим, кому вдалось досягти високого становища. Він став відповідальним за короліський стіл при дворі Жігмонда. Разом з братом-адвокатом Яношем їм вдалось примножити сімейне майно.
9 січня 1429 р. лелеський конвент в якості нотаріального осередку засвідчив продаж дворянського маєтку Вербовці Іштвана і Матяша у селі Вербовець Угочанського комітату, купленого братами Керепеці Барлом та Яношем за сто форінтів. З того часу нові власники користувались або старовинним родинним іменем Керепец, або новим — Вербовці.
Керепеці Янош помер бездітним, а от у Барли народилось двоє синів: Янош і Ожват. Перший, слідуючи прикладу свого дядька, став адвокатом, перебрався до столиці, і потрапив до королівського суду. Брат Ожват залишився у Вербовці і зайнявся господарством. Його дружина Деак Аполлонія народила чотирьох синів. Первісток, Іштван народився ймовірно у 1458 р., на початку правління короля Матяша.
Керепеці Ожват зберіг і користувався ще старовинним іменем свого роду, а от син Іштван уже став відомим під іменем Вербовці. Його молодість припадає на другу половину правління Матяша — період найблискучих перемог короля, коли той заволодів Австрією і переніс свій королівський двір до Відня. Молодий Іштван, ймовірно, через посередництво свого дядька потрапив до столиці, де зміг розпочати навчання, щоб потім, немов комета, злетіти високо на політичному обрії своєї епохи.
Природа наділила Іштвана надзвичайними здібностями, відчайдушним амбіційним духом, як і прокляттям невгамовної жадоби слави. Зате думки дослідників життя Вербовці розходяться у місці його навчання. Припускають, що це був віденський, можливо, краківський або ж падуанський чи болоньський університети. Але ні в архівах названих університетів, ні в історичних пам‘ятках ім‘я Вербовці не згадується. Втім, хоча він вільно володів німецькою, латинською і грецькою мовами, але не знав італійської, вірогідність його навчання в Італії виключається. Зате припускається, що молодий Іштван відвідував інститут в Братиславі, заснований королем Матяшем за допомоги великого гуманіста Вітез Яноша.
Пізніше Вербовці, можливо, навчався у ще більш старовинному університету міста Пейч. У всякому разі, був винятково освіченою людиною своєї епохи. Він опанував наукові ступені в галузі римського, канонічного та вітчизняного права і нагромадив глибокі знання з історії та теології. В якому році він розпочав свою юридичну діяльність — невідомо, але дослідники припускають, що досить рано. Причому, він мав відігравати визначну роль саме у своєму ж рідному комітаті, адже відомо, що дворяни Угочі обрали Вербовці своїм представником до національних зборів 1495 року скликання.
За своїм політичним переконанням Вербовці вважав саме середнє дворянство (свій прошарок) основною базою національного королівства. У 1500 році у національних зборах Вербовці уже виступав на захист інтересів середнього дворянства і від їх імені написав подання королю Владиславу ІІ. Вперше на офіційних грамотах ім’я Вербовці з’являється у 1498р. в якості нотаря королівської судової канцелярії.
Захищаючи інтереси дворян у національних зборах, Вербовці здобув неабиякий авторитет, завдяки чому й потрапив до королівської ради. А у 1502 р. став правою рукою верховного судді, та заступником судді трансільванського воєводи. Тому король Владислав доручив саме йому зібрати й класифікувати усі закони і права країни. Це доручення Вербовці отримав в епоху, в якій правознавчої науки як такої ще не існувало. Правова практика базувалась на пам’яті звичаїв предків, і основою для винесення вироків суду служили також звичаї, що переросли у традиційне право, яке, щоправда, кожний суддя осмислював по своєму.
Бажання зафіксувати неписане традиційне право виникло ще в кінці ХV ст. за часів короля Матяша, та навіть, у 13 ст., у багатьох містах Угорщини уже діяли місцеві правові кодекси, в яких визначався порядок і правила різних проявів життя міста. Найвідомішим був будайський кодекс, який захищав моральність сімейного життя, встановлював порядок проведення торгів, як і посадження в колоду тих жінок, які нехтували кодексом міста. Але до Вербовці у країні не було прецеденту обгрунтування правових визначень, детального аналізу принципів права. Своєю дослідницькою роботою Іштван Вербовці став першопрохідцем.
Найбільша його заслуга в тому, що йому вдалось припинити суперництво закону і звичаю, і усе те, що в області права століттями переросло в традицію, було нарешті зафіксовано на письмі. Його праця під назвою Триєдиної книги традиційного права дворянської Угорщини, стала відомою за короткою назвою Tripártitum, за початковим словом латинської назви книги.
