2 травня 2011 року обірвалось життя Валентина Миколайовича Кришталевича, який залишив по собі добру, світлу згадку в пам’яті багатьох закарпатців.
Валентин Миколайович народився 14 жовтня 1926 року в м. Ілінці Вінницької області в сім’ї службовців. Батько працював інженером, мати – лікарем.
У 1940 році, після закінчення семирічки, поступив у Київський автодорожний технікум.
З липня по 19 вересня 1941 року знаходився в народному ополченні в м. Києві.
З вересня 1941 по листопад 1943 р.р. був на окупованій території у м. Кременчук Полтавської області.
У 1943 році, під час окупації, вступив у члени ВЛКСМ та діяв у складі підпільної організації автогаража, де працював водієм.
У грудні 1943 р. добровільно вступив до лав Червоної Армії й воював у складі 1 і 2 Прибалтійського та 1 Білоруського фронтів водієм автомобільного батальону. Після другого поранення, яке було важким, Валентин Миколайович був признаний інвалідом ІІІ групи й демобілізований з армії.
Він серед інших інвалідів війни, що самі потребували допомоги, активно включився у відбудовчі роботи народного господарства країни, не шкодуючи ані сил, ані часу, ані енергії для цього.
З 1945 по 1947 роки Валентин Миколайович працював у м.Кременчук механіком автогаража, а у березні 1947 був запрошений для роботи в м. Ужгород, де до 1971 року працював на різних посадах – головний інженер облспоживспілки; головний механік Ужгородського винрадгоспу; старший інженер Закарпатського облавтотресту, заступник начальника автоколони № 2195.
У 1971 по 1998 роках - очолював автошколу Мінавтотрансу.
З 1991 року Валентин Миколайович – голова Ужгородської міської організації інвалідів війни та Збройних Сил. На цій громадській посаді ним було організовано щомісячне отримання найбільш соціально незахищеними інвалідами війни та вдовами загиблих обласного центру продовольчі пакети. З його ініціативи та активної участі було відкрито аптеку „Ветеран”. Валентин Миколайович також напрацював зв’язки з благодійною організацією із Голандії, яка надає організації всіляку допомогу від одягу, взуття до інвалідних візків, а також з обласним фондом допомоги інвалідам, вдовам і дітям, де голова Ю. В. Мешко То ж інваліди війни та вдови загиблих воїнів міста не залишились на одинці із своїми проблемами.
Він також приймав активну участь у патріотичному вихованні молоді. Як фронтовик виступав у засобах масової інформації на військову тематику, прищеплюючи молодому поколінню почуття відданості своїй Вітчизні.
Ініціативна життєва позиція Валентина Миколайовича, довіра колег-інвалідів війни привела до обрання його у 2000 році головою обласної організації інвалідів війни та Збройних Сил.
За фронтові заслуги Валентин Миколайович нагороджений орденом „Червона Зірка”, медалями „За бойові заслуги”, „За взяття Кенігсберга”, „За перемогу над Німеччиною у Вітчизняній війні 1941-1945 років”.
У мирний час його відзначено орденами „Богдана Хмельницького” ІІІ ст., „За заслуги” ІІІ ст., „Вітчизняної війни” І ст., 17-ма медалями, грамотами Кабінету Міністрів, облдержадміністрації та ін.
Та де б не трудився він, куди б житейські дороги не вели - про його людяність, доброту та щирість люди пам’ятатимуть ще довго.
Сьогодні поділяємо важкий біль втрати та висловлюємо глибоке співчуття дітям та всій родині Валентина Миколайовича.
Світла пам’ять про нього житиме вічно у серцях його друзів, жителів краю, які знали його,спілкувалися та працювали з ним пліч-о-пліч не один день.
Хай закарпатська земля буде йому пухом.
О.О. Ледида, І.І. Балога, І.І. Бушко, В.П. Закурений, В.В. Гоблик, А.А. Сербайло, І.І. Качур, А.О. Громовий, М.А. Попович, І.І. Бібен, О.О. Варцаба, В.Р. Дупелич, Н.М. Токарчик, В.В. Мацола, В.І. Микулець, М.М. Кічковський, М. А. Ферко, І.Ю. Бігунець, І.І. Данилик, П. Ф .Куцеконь, Г.А. Гутманян.
