Консультант Світового банку, відомий журналіст і природозахисник Олег Листопад – про проблеми української лісової галузі
Напередодні Нового року в Ужгороді побував знаний український журналіст, автор резонансних публікацій на теми екології й лісокористування у провідних українських ЗМІ Олег Листопад.
Я к консультант Світового банку, він презентував результати дослідження міжнародної програми «Удосконалення систем правозастосування та управління в лісовому секторі країн східного напряму Європейської політики добросусідства та Росії» (ENPI-FLEG). Згодом пан Олег люб’язно погодився відповісти на деякі додаткові запитання «Замку».
– Пане Олеже, ви давно вивчаєте тему лісового господарства, тому цікаво було б почути вашу думку: Україна наблизилася до європейських стандартів господарювання в лісах, чи ми все ще суттєво відстаємо від розвинених країн Старого світу?
– Це широке питання, пропоную обмежитися порівнянням законодавства. Українське найближчим часом не в змозі задовольнити положення законодавства Євросоюзу. Комплексна робота з адаптації наших законів до нормативної бази ЄС могла б розпочатися з підготовки нового, скажімо, Лісового кодексу України. Однак на це потрібна політична воля керівництва органів управління лісовим господарством. Наразі її немає.
– Три чверті мешканців Тячівщини вважають, що за останні двадцять років стан лісів погіршився, а 65,5 % скаржаться, що в районі вирубується занадто багато дерев. Чому, на вашу думку, на це не реагує не тільки Держкомлісгосп, а й правоохоронні, екологічні і владні структури?
– Чому не реагують? Реагують, інша річ – як саме і наскільки адекватно. Загалом же я вважаю, що результати опитування ще не стали достатньо відомими в суспільстві і Програма над цим працює. Прес-клуб в Ужгороді, на якому ми представили результати опитування, – один із способів донести цю інформацію до громади й до тих, кого вона уповноважила керувати своїм майном та охороняти його.
– Дані дослідження «СОЦІС», які ви презентували в Ужгороді, свідчать, що чи не кожен другий мешканець Карпат переконаний: лише деякі незаконні рубки виявляються, інші приховуються від офіційного обліку. Як вважаєте, чи можна сьогодні прогнати з лісу корупцію?
– Так, корупцію в лісі подолати можна. Це, звичайно, нелегко, бо чинників, що провокують хабарництво, немало. Починаючи з конфлікту інтересів, закладеного в самому статусі Держкомлісгоспу, коли поєднуються взаємовиключні функції. Скажімо, надання дозволів і перевірка дотримання дозвільних умов, коли в результаті права рука змушена карати ліву.
Або візьмімо, наприклад, статус лісників. Система органів лісового господарства побудована за жорстким ієрархічним принципом і подібна до систем силових структур. Підлеглі повністю залежні від керівництва у питаннях прийняття на роботу, кар’єрного зростання, розміру зарплати чи відпустки. Тобто вони не мають характерного для сучасних демократичних суспільств статусу публічних службовців. Ба більше – ситуація погіршується ще й через непрозорий механізм оплати праці та її низький розмір. До прикладу, український лісник в середньому охороняє деревину вартістю 30 мільйонів гривень, а зарплати отримує 1500 грн...
– До речі, будучи експертом, як оцінюєте професійний рівень вітчизняних лісників?
– Загалом вони доволі грамотні й професійні. А от українське законодавство – не тільки лісове, а й адміністративне, кримінальне тощо, вельми заплутане й недосконале. У ньому не можуть часто розібратися юристи з науковими ступенями, не те що люди без юридичної освіти. Тому Програма й узялася за підготовку та видання «Пам’ятки працівнику державної лісової охорони щодо документального оформлення дій лісопорушників: правові, тактичні, психологічні аспекти й поради». Відзначу, що вона має шалену популярність. Нині думаємо над ще одним накладом.
– Як вважаєте, чи резонно нині приватизовувати ліси? Чи могли б ви порівняти досвід європейських країн, де таку практику впроваджено, з нашими реаліями? І чи сприймають українці цю альтернативу лісогосподарювання?
– Щодо думки людей про приватизацію лісів, то вона однозначна: 95 % опитаних проти. Стосовно досвіду європейських країн, то особисто мені подобається напрацювання Польщі, де велика частка лісів не просто належить державі – керує нею державний холдинг. Після сплати належних податків усі зароблені кошти йдуть у фонд цієї установи, і звідти фінансуються всі роботи в лісі, всі витрати на діяльність холдингу тощо. Схема загалом дещо складніша, але суть приблизно така. Також цікавий досвід управління державними лісами у Латвії. Нам варто переймати в колег найуспішніші й найефективніші методи лісогосподарювання.
– Пане Олеже, Словаччина вже пішла новим шляхом боротьби з повенями. Її уряд зменшив фінансування будівництва дамб і збільшив видатки на програму рекультивації лісових доріг, які, на думку словацьких експертів-водників, стають головною причиною лиха. На вашу думку, чи дуже шкодить екології Карпат сучасне лісогосподарювання?
– Питання дуже гостре, дискусійне і до того ж надто широке. Одним абзацом на нього відповісти не можна. Наприклад, треба розібратися, що шкодить: власне вирубування чи ті методи трелювання деревини, через які знищується підріст і провокується ерозія ґрунту. Це я до того, що турбота словаків про лісові дороги – справді шлях до зменшення наслідків повеней. Але мало мати дороги – ще потрібні відповідні техніка, культура виробництва, контроль за виробництвом як від державних структур, так і з боку громади.
Або візьмімо за приклад повітряні трелювальні установки, які часто називають альтернативою нинішніх (спеціально не вживаю слово «сучасних») методів трелювання. Це ж недешеве обладнання. Його далеко не кожен лісгосп спроможний купити. Сьогодні в нас понад 300 державних лісопідприємств. Може, варто їх укрупнити і тоді такі установки стануть лісівникам доступнішими? А може, варто сконцентруватися на кінному трелюванні? Але тоді починати варто з відродження поголів’я гуцуликів. Тож тут є що обговорювати.
– Чимало закарпатців зізнаються, що в регіоні вже є соціальне несприйняття лісівників. Їх сприймають вузько – як людей, що рубають ліс. Чому, на вашу думку, працівники лісгоспів не йдуть на контакт із мешканцями гір?
– Порозуміння між лісівниками й селянами далеко не скрізь таке погане. Наприклад, там, де лісівників обирають депутатам сільських і селищних рад, часто інформація про те, що й чому відбувається в лісі, адекватною доходить до селян. Але загалом – і це показують дослідження Програми ФЛЕГ, проведені у рамках компоненту, за який відповідає Міжнародний союз охорони природи, лісівники приділяють недостатньо уваги спілкуванню з громадами. Хоча часто кількість статей та радіо- й телесюжетів, зазначених у звітах органами лісового господарства, велика, але ж треба ще дивитися, чи інформація доходить до тих, хто живе в лісі, чи це саме ті відомості, які потрібні й цікаві людям. З іншого боку, маємо й такі дані, що офіційній інформації від органів управління лісовим господарством громадськість переважно не довіряє.
– Що ж тоді можна зробити?
– Чимало спеціалістів переконані, що корисними були б інформування громади лісгоспами, звітування, сертифікація, яка б усувала конфлікти лісівників і громади, та сплата податків за користування дорогами від лісгоспів безпосередньо до місцевих бюджетів. Адже чимало конфліктів виникає й на цьому ґрунті.
Окрім того, слід, очевидно звернутися до міжнародного досвіду, який пропонує розмежування господарчих і контрольних функцій (напрацювання Польщі), електронний облік і єдиний реєстр деревини (практика Румунії, де система впроваджувалася 8 років), громадські роботи як покарання за незаконне вирубування (досвід Словаччини). Та найголовніше – не відмежовуватися від проблем, а, хай повільно, крок за кроком, їх вирішувати.
