В одному з приватних будинків на вул.Б.Хмельницького у закарпатському м.Берегово ось уже 30 років живе гостинна ромсь-ка родина - Єлизавета і Микола Іллейші. У місті багато хто знає цих щирих і працелюбних людей. Але унікальність цієї великої сім`ї у тому, що Ліза Іллейш — одна з найбагатших матерів міста: вона народила тринадцятьох дітей, однак і дотепер не має звання "Мати-героїня". Хоча народжувала, як і всі інші матері України, які удостоєні цієї високої державної нагороди.
Глава сім`ї має 56 років, дружина молодша за нього на два роки. Обоє також із багатодітних сімей: батьки Миколи мали семеро дітей, а Єлизавети - восьмеро. Одружилися у доволі ранньому віці, і вже у 1969 році на світ з`явився первісток Микола, який нині з дружиною Сільвією вже має своїх дітей - двох спінів і дочку... Якщо ж говорити про родинну дружбу, підтримку й взаєморозуміння, то тут твердять: якщо була одна хлібина, ділили її чесно на всіх. Вагітність тут ніколи не планувалася: так Бог хотів, аби діти народжувалися. Кажуть, раніше їм жилося краще, аніж сьогодні. У дитсадки малюки не ходили. Але завжди головною сімейною проблемою було нагодувати стількох дітей. Росли-ви-ростали вони без ременя, батьки серйозно їх не карали ніколи.
Один за одним приходили на світ Иосиф, Золтан, Олександр, Атілла, Єлизавета, Ілдіко, Оніко, Андор, Діана, Вероніка й Тюнде, яка має всього 12 років. Забракне цілої газетної сторінки, аби написати про Іллейшових синів і дочок. Більшість із них - уже сімейні. А 33-річний Золтан, приміром, наразі ще холостякує, Андор навчається у сусідньому Виноградові на слюсаря-водія, а наймолодші ходять до міської школи І-ІІ ступенів № 6. Причому, на людях свого найстаршого сина батько називає на ім`я та по батькові.
Тут знають і шанують свій родовід, на стінах висять світлини близьких родичів. Роми, як правило, мають проблеми з правоохоронцями, а з цієї багатодітної сім`ї ніхто й ніколи не мав справу з міліцією. В останні роки вся увага була прикута до доньки-красуні Ілдіки. До неї залицялися, і не раз, але вона чекала "свого" судженого. І діждалася! Днями у РАЦСі офіційно зареєструвала шлюб із Гергевом Кішом, уродженцем села Дийда. Обоє — ровесники.
До РАЦСу молоді під`їхали на 500-му "Мерседесі" сріблястого кольору, за кермом — давній друг родини. Наречений був одягнений у шикарний костюм, а молода мала на собі білу широку весільну сукню з модним декольте. Відтак з`явилася ціла кавалькада дещо скромніших автівок, із яких повиходило багато людей. Тут і батьки нареченої - Микола та Єлизавета, дружки з дружками, вся велика родина Іллейшів - сини, доньки, онуки... Микола-батько був із гуслями, які успадкував ще від прадіда, сини грали на баяні та "лупили" в бубон. У такому чудовому супроводі й під мелодії сімейних музик вони через дорогу попрямували на церемонію "єднання двох сердець". Велично линув вальс Мендельсона. Симпатична ромка Ілдіка з квітами й стрункий угорець Гергев постали перед розпорядницею торжества. Прозвучала клятва любити одне одного, творити тільки добро.
Відтак прудкі дружка з дружбою розстелили перед ними весільний рушничок щастя, на якому під спалахи софітів вони солодко поцілувалися і наділи одне одному золоті персні.
Реєстрація шлюбу завершилася за хвилин тридцять п`ять. Юрба з молодятами попереду попрямувала через усе місто на весілля, яке відбувалося на просторому подвір`ї Іллейшів. Із нагоди цієї світлої і знакової події було споруджено шатор-навіс, який різнокольорово прикрасили. Музики грали до ранку, їсти-пити було стільки, що столи вгиналися... Цигани вміють співати-танцювати. Усі веселилися на славу аж до ранку.
