та екологічних проблемах
«Золотовидобувну промисловість України оголошено банкрутом», – про це з посиланням на публікацію Deutsche Welle повідомив інтернетпортал «Українська правда». Хвиля, що докотилася вже й до провідних видань світу, піднялася минулого тижня, коли із закарпатськими журналістами зустрівся арбітражний керуючий, розпорядник майна ТзОВ «Закарпатполіметали» Володимир Гуртовий. Він розповів, що до його обов’язків входить вжиття заходів для збереження майна Мужіївського золоторудника, а саме – обмеження дій керівництва боржника й недопущення відчуження ним активів підприємства поза процедурами банкрутства. Судову справу про визнання підприємства банкрутом порушено ще 9 червня 2008 року. Гуртовий нарікав на те, що керівництво золоторудника не хоче співпрацювати, не надає відповідних документів, тож нема змоги розрахуватися з кредиторами і ліквідувати заборгованість із зарплати більш ніж трьом сотням працівників. За словами Гуртового, збагачена золоторудна сировина на території поблизу Мужієва здатна при відповідному професійному підході забезпечити кошти для погашення заборгованості.
Натомість за кілька днів потому директор ТзОВ «Закарпатполіметали», власне, Мужіївського золоторудника, Василь Василинець запросив журналістів на підприємство, аби показати, що призвело до його банкрутства і яка страшна «бомба» може будьякої миті бахнути в самому центрі Закарпаття.
Найперше, що хочеться, розбираючись у довгій, заплутаній і за наслідками дуже сумній історії амбітного проекту українського золота, вигукнути: чорт у тому всьому зломив би не одну, а одразу всі чотири ноги.
Озолотилися… без золота
З самого початку видобутку українського золота справа засновувалася на брехні – геологічне вивчення запасів золота провадили не так, аби вивчити реальний стан, а радше – щоб виправдати сподівання тодішнього керівництва держави. Підприємство було наперед збитковим і приреченим на провал, оскільки запроваджений комплекс добування золота не відповідав вимогам Державного комітету із запасів корисних копалин. Технологія збагачення, яка застосовувалася на підприємстві, спиралася на гравітаційний метод, який дозволяв отримати не більше 65 % виходу благородного металу, хоча проектом передбачався подвійний – гравітаційнофлотаційний метод із глибиною добування золота не менш ніж 90 %. Реалії ж показали, що вилучення золота здебільшого сягало і нижче 50 %. При цьому поліметалічні руди, багаті на інші метали – срібло, цинк, свинець, які теж могли принести чималі кошти, не розроблялися взагалі, а складувалися у відвали й виросли рукотворними горами над Мужієвом.
Як пояснює колишній головний геолог Закарпаття і колись керівник «Закарпатполіметалів» Микола Гожик, із затверджених запасів у 35 тонн за всі роки роботи золоторудника та збагачувальної фабрики видобули й продали Національному банку лише 840 кілограмів, при тому, що в облаштування рудника і збагачувальної фабрики вклали близько 4–4,5 мільйонів доларів. Фахівці розповідають, що навіть такі невеликі за мірками золотодобування державні кошти були використані нераціонально й частково розкрадені (лізингове обладнання збагачувальної фабрики, придбане у швейцарської компанії, перевищувало ринкові ціни утричі).
Для реалізації державної програми «Золото України» було створено державну акціонерну компанію «Укрполіметали». Її основним активом стало ТзОВ «Закарпатполіметали» – зорганізоване саме для видобутку мужіївського золота. Частка «Укрполіметалів» у статутному капіталі «Закарпатполіметалів» становила 93,6 %, решту, трохи більше 6 %, у два етапи, починаючи з 2003го, віддали іноземному інвестору. Небезпеки для держави в цьому не було – за українським законодавством усе видобуте золото продається Національному банку. Утім саме на руднику й збагачувальній фабриці біля Мужієва чистого золота ніхто в руках не тримав – як розповідає Микола Гожик, банківське золото виплавляли зі злитків у... Мукачеві! Туди в режимну лабораторію доправляли так званий «сплав Доре», отриманий на збагачувальній фабриці, 70 % якого становив свинець.
Який біг, такого й доганяв
Казки і легенди практично всіх народів світу розповідають про нещастя, які чигають на всіх мисливців за скарбами. От і навколо мужіївського золота ще десь із 2004 року заварилася неабияка катавасія – ДАК «Укрполіметали» загрузли у скандалах, керівництво було леґітимне, але розтрачувало передані компанії державні активи (700 млн грн у цінах 1998 року) і... передало у приватні руки геологічну інформацію про золоті й титанові руди України!
У грудні 2006 року остаточно зупинився і Мужіївський золоторудник. Притому, що іноземний інвестор готовий був вкладати величезні гроші у додаткову геологічну розвідку, розроблення нового рудника, спорудження збагачувальної фабрики. Однак уперлося, як у нас часто буває, в те, що держава, як власник основного пакету акцій, і сама не гам, й іншому не дам.
Поки питання чекало на мудре державне рішення Міністерства промислової політики, знайшлася ще одна фірма, охоча потягти на себе куцу ковдру. Одні пов’язують її з якимось англійським гірничим підприємством, інші – з доморослими українськими періодично олігархами, періодично можновладцями (залежно від зміни при владі політичних команд). Нібито ця фірма провадила оптову торгівлю, консультувала й радила, а тоді раптово захопилася діяльністю у сфері геології й геологорозвідування, геодезичними й гідрографічними роботами, розвідувальним бурінням тощо. Зокрема, мабуть, для здійснення останніх хлопці – засновники цієї фірми – вклали у її статутний фонд близько двох десятків тисяч гривень і за кілька днів до отримання ліцензії на видобуток золота орендували у Берегові... три кімнати, вагончик, шість розукомплектованих транспортних засобів і дві дробарки! Притому, що за оцінками фахівців, аби ефективно отримувати мужіївське золото, треба було вкласти близько 67 мільйонів доларів.
Розповідають, що ця фірма супероперативно дістала і держліцензію – приблизно за тиждень клопотів і в пакеті з двома сотнями інших дозвільних документів у вечір, коли один із попередніх міністрів охорони навколишнього природного середовища уже пакував валізи. Діяльність цієї фірми становить окреме відгалуження у численних судових тяганинах, якими на сьогодні обріс золоторудник. З нею судилася навіть влада Берегівщини, позови підтримувала й Генпрокуратура. Згодом, кажуть, фірма ліцензії встигла перепродати іноземним компаніям, та врешті Міністерство їх скасувало.
На шпагаті між боргами і судами
Торік відбувся, здавалося б, епохальний візит на Закарпаття одного з замів чільника Мінпромполітики – В. Севернюка й генерального директора ДАК «Укрполіметали» О. Андрущенка. Чиновники разом із головою нашої ОДА побували на підприємстві й зійшлися на думці, що для налагодження діяльності потрібен потужний інвестор, який би взяв на себе весь тягар боргів і ризикнув укласти в діяльність підприємства значні інвестиції. Якомога швидше треба було вирішити дві найболючіші проблеми – виплатити працівникам заборгованість із зарплати й відновити безпечну екологічну ситуацію в регіоні.
Проте чиновники поїхали, а наш віз із бідою став ще тільки більше грузнути. Власне, ситуація така ж, як із Солотвинським солерудником: ним хоч і відає інше міністерство – Мінагрополітики, та ні грошей, ні принципового вирішення, що робити, попри численні багаторічні звернення, закарпатська влада добитися в урядовців не може.
Між тим директор ТзОВ «Закарпатполіметали» Василь Василинець самотужки взявся за вирішення однієї з головних проблем – узяв 1,1 млн грн кредиту, аби ліквідувати заборгованість із зарплати. Та, розповідає нині, щойно гроші прийшли, їх стягли прямо з рахунку на користь управління Пенсійного фонду в Берегівському районі, яке звернулося до Господарського суду щодо порушення провадження у справі про банкрутство підприємства. Згодом таки порушили й справу про банкрутство, хоча Василинець вважає це незаконним, оскільки суд проігнорував надані матеріали про наявність у статутному фонді державної частки в розмірі 93,67 % і гірничий статус підприємства. Проте численні звернення до вищих судових інстанцій справи не змінили.
Натомість боргова яма стала ще глибшою – Пенсійний фонд не лише забрав позичені гроші, а й... нарахував 1,2 мільйона гривень штрафів і пені. За одним із судових рішень у підприємства забрали право на оренду землі, а у вересні минулого року Мінприроди України позбавило ТОВ «Закарпатполіметали» спеціального дозволу на експлуатацію золотополіметалічних руд Мужіївського родовища.
Хто і з чого заплатить людям?
У підготовленому для журналістів пресрелізі, який відображає погляд керівника ТзОВ «Закарпатполіметали» Василинця, йдеться: «Нині фінансова ситуація на підприємстві є катастрофічною. Брак будьяких джерел фінансування призвів до відключення енергопостачання, що в свою чергу призвело до припинення регламентних робіт в підземних виробках (оцінити стан майна і обладнання в підземних виробках, як і стан самих виробок, через цю обставину є неможливим), унеможливило забезпечення охорони й збереження майна товариства, паралізувало організаційногосподарську та статистичнозвітну роботу на підприємстві. Через брак коштів підприємство не в змозі отримати матеріали й висновки аудиторської перевірки та оцінки майна, користуватися електронною базою даних підприємства та оновлюваним програмним забезпеченням бухгалтерського обліку, податкового, пенсійного та іншого нормативного законодавства.
За попередніми оцінками, реалізація наявного рухомого майна підприємств через аукціони, що можливо тільки на стадії санації і ліквідації підприємстваборжника, зможе забезпечити погашення тільки частини боргу із заробітної плати працівникам.
Реалізація нерухомого майна на даний час унеможливлюється відсутністю будьяких документів, що засвідчували б право власності Товариства на ці об’єкти.
Нині заборгованість із заробітної плати перед працівниками ТОВ «Закарпатполіметали» з нарахуваннями становить близько 4 млн гривень, а загальна кредитна заборгованість на таку ж суму перевищила балансову вартість підприємства і становить близько 36 млн гривень».
Пан Василинець каже, що навіть коли вдасться продати всю стару техніку, машини, котрі вже роками стоять «на приколі», то отримати вдасться лише невеликі кошти, яких не вистачить навіть на погашення зарплатного боргу. Виходить, решту колишнім працівникам просто «пробачать»?
Зона екологічного лиха
Але якщо ця біда стосується трохи більше трьох сотень сімей Берегівщини, то екологічне лихо, спричинене золоторудником, може зачепити вже тисячі закарпатців.
Одна небезпека отаборилася поблизу збагачувальної фабрики, що за 7 кілометрів від рудника, але теж над Мужієвом. Тут у колишній перлітовий кар’єр скидали воду з глиною, із яких на збагачувальній фабриці вимивали золото. Глина ця утворила болото, але вона настільки дрібнодисперсна (тобто з малесеньких частинок), що разом із водою проникає у геологічні розломи (видобуток у кар’єрі проводили за допомогою вибухівки). Неподалік міститься Гечанський водозабір, і ніхто не знає, коли глиняні потоки так званого хвостосховища фабрики дістануться до нього підземними водними горизонтами. Тоді, каже геолог Гожик, без води залишиться не лише Берегівщина – під загрозою навіть Минайський водозабір, з якого п’є Ужгород.
Друга біда – відвали руди, терикони, що виросли біля золоторудника. Ось що розповідає заступник начальника обласної Державної екологічної інспекції Любов Спічкей: «Сульфіди й солі важких металів, що є у відвалах руд, під впливом атмосферних опадів розчиняються, і цей фільтрат рельєфом стікає у меліоративну систему Берегівщини. Концентрації важких металів перевищують норми у десятки разів, ідеться про мідь, свинець, кадмій, цинк та ще кілька елементів. З 2006 року, коли відбулася спільна колегія Мінприроди й Закарпатської ОДА, розроблено систему моніторингу й щоквартально беруться проби води – починаючи від відвалів, до меліоративної системи. Концентрації коливаються залежно від кількості опадів». Раніше, коли підприємство працювало, як пояснює Любов Михайлівна, було на кого покласти зобов’язання і було з кого спитати. Виконуючи приписи екологів, спеціалісти ставили фільтраційні касети з вапном, цеолітом, аби нейтралізувати рідини, що текли від териконів, бо за концентрацією це фактично кислота. «Тепер же претензії пред’являти нікому, ситуація практично безконтрольна, бо крім забруднення поверхневих вод відбувається і забруднення підземного водоносного горизонту. З 2006 року ми проводимо аналіз вод і в копаних колодязях Мужієва. За результатами досліджень бачимо, що перевищення концентрацій кадмію дуже значні, тоді як за державним стандартом «Вода питна» кадмію у воді, придатній для споживання, не повинно бути взагалі», – каже еколог.
Але ж усім нам тут жити…
Обласна влада теж за те, аби за золоторудник хтось нарешті відповідав. За словами начальника головного управління економіки Закарпатської ОДА Віктора Погорєлова, потрібен відповідальний інвестор, який би забезпечив роботою, а відтак і доходами родини кількох сотень мешканців Берегівщини, давав би надходження до місцевих бюджетів і чи не найголовніше – позбавив регіон наявних екологічних проблем й убезпечив від майбутніх.
Наприклад, ще одне золоторудне закарпатське родовище взялося розробляти товариство «Сауляк», кошти в яке вклали австралійці. Вони ж планують ще цього року зводити збагачувальну фабрику на території одного з колишніх підприємств Виноградівщини. При цьому менеджери «Сауляка», може, й подумали б узятися й за мужіївські запаси, та остерігаються, що «дешевше» – не встрявати.
Проте за мужіївське золото навряд чи припиниться драчка – провідні фінансисти світу все частіше висловлюють припущення, що нинішню прив’язку економіки багатьох країн до американського долара змінить прив’язка до золота як універсальної валюти. Відтак воно різко зросте у ціні, тому будьякі гроші, вкладені у золотовидобування, дадуть добрий зиск. Ось тільки що матиме з того Закарпаття? Бо наразі є тільки купа проблем.
Лариса ПОДОЛЯК
