1952 року на Закарпатті обурювалися звірствами США у війні, вшановували Гоголя, перевершували сільськогосподарські рекорди

Як уже повелося в країні Рад, власні проблеми мали цікавити її громадян лише в останню чергу. Насамперед же всяк мав перейматися подіями у боротьбі за перемогу комунізму в усьому світі. 1952 року полем бою між світлим комунізмом і чорним капіталізмом став безмежно далекий від Закарпаття Корейський півострів.

 

За повідомленням «Жеміньжибао»

Громадянська війна між двома половинками Корейського півострова – Південною й Північною – стала ледь не першим серйозним протистоянням між США й Радянським Союзом після Другої світової війни. Звісно, конфлікти між двома гегемонами світу на території третіх країн були й раніше, однак Корейська війна стала практично відкритим збройним протистоянням, хоча СРСР, на відміну від США (війська яких брали участь у бойових діях в складі миро­творчих військ ООН), відкрито в операціях участі не брав. Нагадаємо, що війна, яка розпочалася 1950 року нападом комуністичної Півночі на Пів­день, назрівала ще з 1945 року, коли півострів розділили, умовно кажучи, між Америкою й Росією. Відтоді уряди обох країн неодноразово заявляли про необхідність возз’єднання єдиної держави під своїм, звісно, керівництвом.

Зрештою, 1950 року Сталін, почувши заяву з боку США, що Корея не входить до сфери інтересів цієї країни, піддався на вмовляння Кім Ір Сена й дав згоду на збройний конфлікт, який розпочався 25 червня 1950 року переходом кордону північнокорейськими військами. Сама війна, нагадаємо, тривала понад три роки і завершилася вже після смерті Сталіна. Щоправда, офі­ційного примирення немає досі.

Проте особливо агресивна агіта­цій­на атака на власних громадян у СРСР розпочалася саме 1952-го – у третій рік війни. Саме в цей час рубрика «Газета «Жеміньжибао» повідомляє» стала повною мірою «годувати» закарпатських читачів настільки кривавими описами звірств американців у Пів­нічній Кореї, що їх хоч одразу можна використовувати у фільмах жахів. У ті ж часи вони мали остаточно переконати громадян, що з північнокорейськими соціалістичними товаришами воюють насправді звірі в людській подобі. «Військовополонених обливають бензином, а потім підпалюють, у них виривають нігті, їх тіла палять розпеченим залізом, – розповідали зі сторінок газет. – Особливо по-страшному ставляться до жінок. У багатьох випадках їх спочатку ґвалтували, потім відрізали їм груди, виривали руки й ноги, тоді спалювали живцем».

 

Імперські агенти на Закарпатті

Та, звісно, антиамериканська пропаганда не обмежувалася газетними повідомленнями. Закарпатці особисто мали висловити свою позицію щодо по­дій у Кореї, а саме – виступити на мітингах. Тому, наприклад, на початку квітня 1952-го в Ужгороді «понад 700 представників інтелігенції зібралися на мі­тинг, щоб заявити свій рішучий протест проти злодіянь американських агресорів, які застосовують бактеріоло­гічну зброю в Північній Кореї та Пів­нічно-Східному Китаї». Прізвища тих, хто виступав на мітингах з осудом імперіалістів, можуть здивувати сучасне покоління. «Американські агресори поставили перед собою страхітливу мету – винищити волелюбні народи!» – безапеляційно заявляв директор ужгород­ського вчительського інституту Ф.Гуж­­ва. «За заподіяними злодіяннями вони залишили далеко позаду своїх попередників – гітлерівських ка­тів!» – ще крутіше продовжував видатний наш художник Йосип Бокшай.

Зрозуміти зна­­них митців Закарпаття не важко. Навіть якщо вони не вбачали в американцях таких нелюдів, говорити, очевидно, мали те, що «треба» заради можливості спокійно жити й працювати. А зрештою, в умовах, коли у вуха вливають нескінченний струмок пропаганди, альтернативної ж інформації взяти ніде, мимоволі повіриш, що всі дописи про США – правдиві.

Можливо, кра­йо­ві пропагандисти взяли до уваги давню закарпатську рису дбати про своє й не надто цікавитися тим, що хтось діє далеко від «моєї хати», а можливо, просто в пропаганді використовувати потрібно всі методи, проте паралельно з вище описаними випадками, місцева преса розпочала активно друкувати матеріали на тему «Підступи американських імперіалістів на Закарпатті після Першої світової війни».

З публікацій ми дізнаємося, зокрема, що «Представники з Білого дому та Уолл-стріт давно шукали шляхи, щоб проникнути на Закарпаття... Американські агенти діяли в краї через фінансованих ними прикажчиків, роль яких виконувала чеська буржуазія на чолі з Масариком». Через деякий час американці в чехах розчарувалися і «встановили прямий зв’язок між Нью-Йорком та Ужгородом». Чому ж наш край був таким важливим для США? Автори на це охоче відповідають. По-перше, Закарпаття – це ринок дешевої робочої сили. По-друге, «око Росії, яке дивиться через Карпати в Середню Європу, треба закрити». «Агенти американських імперіалістів і представники Антанти були організаторами всіх (!!! – Авт.)  страхітливих злочинів і знущань із трудящих, вбивств і шкідництва, які проводилися тоді на Закарпатті», – підсумовував пропагандист­ський лектор на лекції для працівників ужгородському міськкому КП (б) України.

Заради справедливості варто зазначити, що в США відбувалася не менш запекла антирадянська пропаган­дист­ська війна, ніж у нас антиамериканська, і зре­штою в 50-ті роки комуністи (чи «коммі», як говорили схильні до скорочень слів американці) перетворилися на дитячу страшилку – такого собі Бабая. Агіта­ційні війни розпалювалися зі страшною силою і в наступні роки лише набирали дедалі більших розмірів...

 

Роки минають – проблеми вічні

Не дивно, що з такими світовими пристрастями власне життя закарпат­ців відходило на другий план. Тим більше, у нас під мудрим керівництвом обласних, республіканських і загальнодержавних вождів все було якнайкраще. «Понад 1/3 колгоспів – мільйонери! Юлія Мишко, ланкова колгоспу ім. Хрущова Ужгородського округу зі­брала кукурудзи на площі 10 га по 126 центнерів із кожного. Ланка Емми Домокош із Мужіївського винрадгоспу виростила по майже 129 ц винограду на 20 га. Свинар артілі «Сталінський шлях» Ужгородського округу Олександр Сітказієв одержав і виростив від 10 свиноматок 267 поросят. Павло Дойко, знатний чабан колгоспу ім. Хрущова, від 100 вівцематок отримав 167 ягнят і по 6 кг вовни від кожної вівці, за що отримав премію – 30 ягнят. Усіх цих людей виховала партія, колгоспний лад!» – бадьоро звітував головний комуніст області Іван Компанець. Він за­кликав працювати й працювати, знову наголосив на важливості вирощування чаю (саме 1952 року отримали перший його врожай), не забувати, що Закарпаття – край садівництва й вино­градарства. Також перша особа краю наголосила на потребі використання енергії численних водних артерій Закарпаття, будуючи гідроелектростанції. Як бачимо, пріоритети відтоді в нас не сильно змінилися...

Були, проте, й проблеми. Чимало газетної площі 1952 року зайняло ви­світлення слабкого рівня володіння ро­сійською й українською мовами в угор­ських школах. Ця проблема стала предметом численних зібрань освітян, дискусій, семінарів і критичних статей. «Біль­шість дітей за 5–6 років навчання не навчилися по-російськи ні читати, ні писати», – говорили чиновники від освіти й покладали головну вину за це на недбалих вчителів і байдужих директорів шкіл. «До угорської школи в
с. Четово прийшов молодий учитель товариш Дьюлай. Побачивши, що учні зовсім не знають російської мови, він звернувся до директора школи товариша Смоланки й попросив дозволу розпочати навчання з самого початку. На що дістав відповідь: головне, час займайте!» – лише один із наочних прикладів сумної ситуації. Одне слово, і в цій площині за майже 60 років нічого не змінилося...

 

Гоголь ай закарпатці

Як і нинішнього 2009-го, 1952-й про­йшов під знаком Миколи Гоголя. Весь Радянський Союз від­значав 100-річчя з дня смерті видатного письменника. Щоправда, тоді дис­ку­сій на тему, росій­ським автором є Гоголь чи українським, не виникало – звісно, що російський! Причому Микола Васильович зіграв надважливу роль у збереженні в закарпатців прагнення возз’єднатися з рідним українським і братнім російським народами, розвитку української й закарпатської літератури. Принаймні про це писали місцеві автори. «Українська література розвивалася під благотворним впливом прогресивної літератури великого російського народу. Надзвичайно велику роль у розвитку україн­ської літератури відіграв геніальний ро­сійський письменник М. В. Гоголь», – пояснював доцент УжДУ П. Пономарьов. «На творах Гоголя закарпатці вчилися любити Русь, Україну, їх славне минуле. «Ноздрьови, Плюшкіни, Собакевичі мали своїх спільників і в Закарпатті – Шенборн, Вірані, Новак, Плотені», – доповнював письменник Іван Чендей. У тодішніх традиціях до річниці в області проводили робітничі, комсомольські й інші зібрання, присвячені творчій спадщині Миколи Гоголя.

Хоча більш актуальною літературною подією стали відвідини краю українським поетом Максимом Риль­ським. Закарпаття настільки вразило Максима Тадейовича, що після повернення додому він написав цикл віршів «Карпатські октави».

У 1952 році в Ужгороді архітектори Євгеній Вальц, Еміл Еґреші та Шандор Каваш завершили будівництво спортивного комплексу «Авангард». З того часу там щорічно проводилися змагання з легкої атлетики, волейболу, тенісу. Для головної команди області ФК «Закарпаття» «Авангард» став рід­ної ареною на багато десятиліть. Аж до минулого року, коли нове керівництво стадіону примусило команду (споді­ва­ємося, тимчасово) перебратися до Мукачева...