Варша-Київ-Мукачево. Один з кращих молодих поетів України про реакцію поляків на присвоєння Бандері Героя та про майбутню книжку
5 лютого близько 50 поляків зібралися перед вікнами українського посольства у Варшаві, аби висловити протест проти визнання Степана Бандери Героєм України.
За інформацією ЗМІ, більшість учасників акції були люди похилого віку – переважно родичі постраждалих під час волинських подій 1943 року. Вони вшанували пам’ять загиблих поляків, запаливши символічні свічки.
Перед мітингувальниками виступили лідери низки кресових організацій, зокрема неформальний лідер "кресового руху" ксьондз Тадеуш Ісакевич-Залевський. За його словами, акція не була спрямована проти України, а проводилася з метою протистояти героїзації лідерів ОУН-УПА, яких у "кресовому середовищі" вважають відповідальними за вбивства поляків у 1943 році на Волині.
Того ж дня мітингувальників підтримав і президент Польщі Лех Качинський, який заявив, що присвоєння провіднику ОУН Степану Бандері звання Героя України спрямоване проти історичного примирення та діалогу між поляками та українцями. „Поточні політичні інтереси перемогли історичну правду”, - підсумував польський президент.
Звичайно, докори Ющенку, мовляв, проголошуючи Бандеру героєм, він переслідував виключно політичні мотиви, – виправдані лише у тому сенсі, що це рішення Президента України було запізнілим.
Разом з тим, на думку Андрія Любки, у польській риториці навколо Бандери політики не менше, ніж в українській. Нещодавно молодий поет отримав стипендію міністра культури Польщі, і вже тиждень працює над новою книжкою у Варшаві.
Про те, як польське суспільство насправді реагує на Героя України Степану Бандеру Андрій Любка розповів в ексклюзивному коментарі порталу „Мукачево.нет”.
Галас навколо Бандери в Польщі – так само передвиборна лихоманка
- Не лише в Польщі й Росії Указ Президента про присвоєння звання «Герой України» зустріли неоднозначно – навіть в Україні люди на обговоренні тої теми горшки побили. Зарубіжній реакції дивуватися не треба: творення одної нації завжди відбувається за рахунок іншої. Більшу частину своєї історії ми воювали – то з турками, то з поляками чи росіянами. Так званих «братніх» народів і націй не існує в принципі, і розводитися на цю тему вже досить, історію варто залишити науковцям, а не політикам.
Пікетуючих українське Посольство у Варшаві було не більше, ніж «свободівців», котрі мітингували перед польською амбасадою в Києві. У вересні цього року в Польщі відбудуться президентські вибори – тому дивуватися тому, що темі Бандери було присвячено купу коментарів, сюжетів у новинах і ток-шоу польського телебачення, не варто – польські політики, в тому числі і чинний президент Качинський, заробляють собі підтримку електорату так само, як це зробив Ющенко чи «Свобода». Запізнілий указ Ющенка – радше позитивний, але не треба забувати, що героя роблять не медалі, а героїзм, тому Бандера був героєм і ним залишився після офіційної легітимації.
Певна річ, що «упівці» свого часу не надто толерантно поводилися з поляками, «совєтами» й нацистами. Але якщо говорити правду, то всю – за кілька минулих століть ті ж самі росіяни, поляки і німці українців теж «не жалували», вся історія визвольних змагань українців справді окроплена кров’ю.
У цілому ж галас навколо Бандери в Польщі – так само передвиборна лихоманка: на прикладі Провідника ОУН польські політики показують як вони насправді турбуються про поляків і стоять на захисті їхніх прав, відновлюючи справедливість, в тому числі історичну. На таку реакцію я особисто уваги не звертаю – «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля.
І наостанок, портал „Мукачево.нет” не міг не скористатися нагодою, аби поцікавитися у молодого поета, як просувається написання книги:
„Одного з головних героїв, скажімо, я змушений був вбити вже на четвертій сторінці рукопису"
- Прозову книжку почав писати ще на торічній стипендії в Кракові, а "виношувати" її і потроху збирати матеріал почав взагалі три роки тому. Не буду приховувати, проза - велике випробування й експеримент для мене.
Книжка буде доволі дивною - часи, за задумом, будуть у ній переплітатися зовсім різні, як і люди, котрі народжуватимуться, зустрічатимуться й помиратимуть в різних містах, різних державах. Ужгород довоєнний і післявоєнний, чеський, мадярський, совєтський житиме в ній так само, як і живе зараз Ужгород український. Ті, котрі відбудовували після війни Варшаву, Прагу й Будапешт, бо не мали своєї столиці (назвати своєю столицею радянський Київ язик не повертається!), і ті, котрі в наш час змушені будувати чужі столиці, бо вдома роботи немає, зустрінуться на сторінках роману.
Чи все буде так, як говорю зараз - покаже час. Герої книжки живуть своїм життям, і їм може захотітися повернути сюжет в іншу сторону. Одного з головних героїв, скажімо, я змушений був вбити вже на четвертій сторінці рукопису - настільки він не хотів слухатися. Так що коли закінчу, а сподіваюся закінчити книжку таки в цьому році - побачимо.
