Нещодавно світом прокотилось чергове відлуння сексуальної революції: «візитний шлюб» став останнім порятунком сучасного подружжя. У ньому сімейне життя ведеться у спеціально визначені дні тижня чи місяця. `До біса традиції та упередженість`, – заявили й деякі українські політики та відразу заходились випробовувати принади етичної розпусти.
Важко сказати, де у парі БЮТ і КПУ чоловік, а де жінка. Але те, що молодята майже рік (хай і не офіційно) живуть у такому союзі – беззаперечний факт.
Хоча НУНС не раз заставав партнера у ліжку з іншим, роль законного чоловіка у цьому любовному квадраті виглядає ще більш гнітючою, ніж у ревнивого коханця – Партії регіонів. Останній хоч і мляво, але все ж натякає на «кроваву» вендету…
Історія кохання
Щойно БЮТ змусив себе іти під вінець із чоловіком, якого послав Майдан, одразу почав видивлятися собі щастя «на стороні». Й виконання подружніх обов’язків – перед суспільством – мало би стати серйозним випробуванням. Однак, реалізувати бодай частину було нереально, а НУНС ідеально підходив на роль цапа відбувала. Тож на його плечі БЮТ звалював половину провини: ні більше, ні менше. Так було записано у шлюбному контракті під назвою «коаліційна угода». Повноваження також розділили «порівну»: комусь пост прем’єра, а комусь портфелі міністерств.
Після нетривалого пошуку партнера «на стороні», вибір БЮТу пав на групу «серпа і молота». Бо як з’ясувалось, литвинівці аж надто гордовиті. Спершу це нагадувало банальний збіг обставин, мовляв, комуністів завжди було важко зрозуміти. Але потроху ставало на свої місця.
«Роман між КПУ і БЮТ закрутився, коли «червоні» підтримали поіменне голосування депутатів коаліції за прем’єра», – пояснює директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. Тоді на виправдання депутата Голуба – що потрібне ручне голосування – ніхто не звернув уваги. Адже у який би спосіб не голосував народний обранець, він у будь-якому разі відповідає за свій голос. Але далі цікавіше…
Прем’єра призначили, взялись за бюджет. Те, що ліпили його «із того, що було», не приховували самі БЮТівці. Прикривались тим, що країна не може «входити у новий рік без державного кошторису». Хоча справді мали на увазі: даєш ідеальні 100 днів уряду! Після складних прем’єрських пологів, Юлії Володимирівні дуже не хотілося знову переживати подібний стрес. Кажуть, тому вона зняла слухавку і набрала +8-10-7-095-******* (далі див. у довіднику Кремля) і домовилась про «страховку». Саме тому нащадки Леніна, стиснувши зуби, допрацювали до кінця. Проти спонсора не попреш. Ритуал з приготуванням олів’є довелось відкласти на останні години перед Новим роком. Натомість, вісім голосів комуністів ощасливили Тимошенко: `Я щаслива з того, що три фракції усе ж таки бюджет прийняли`. Комуністи ж, як то кажуть, увімкнули «дурника» і почали вимагати від своїх бійців розплати за зраду. Цікаво, що напередодні Симоненко особисто не виключав, що КПУ підтримає бюджет, якщо там буде враховано «всі соціальні зобов’язання держави перед трудящими».
Але критикувати комуністів, а тим паче звинувачувати у грі на полі БЮТ, НУНСу було якось не зручно. Ухвалення бюджету – справа державна, високо відповідальна, а своїми голосами «за», КПУ отримала суспільне алібі. Та й прізвище «Григоришин» не вийшло за межі парламентських кулуарів.
Надалі сімейна криза загострилася.За «бюджетною» схемою, відбулося голосування щодо перевиборів у столиці, таких потрібних Юлії Володимирівні. Альянс помітив Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень – прямісінько напередодні голосування. «Схоже, що в парламенті сформувався своєрідний неофіційний альянс БЮТ і КПУ, у всякому разі, частини КПУ, – сказав тоді Фесенко. – Я гадаю, комуністи проголосують цілу низку питань разом з БЮТом або будуть підігравати їм». Можливо, так би й сталося. Якби Рада частіше … працювала.
Більш далекоглядним у цьому питанні виявися Президент. Він ще за 2 місяці до голосування у своєму інтерв’ю 1+1 коректно натякнув, що не допустить розрахунків державним майном за політичні махінації.«Перше і найголовніше – я не хотів би, щоби продаж обленерго пов’язувався з тіньовими `кишеньковими` домовленостями певних політичних сил щодо розподілу цих об’єктів конкретним людям». Тимошенко не сприйняла цих слів всерйоз і заварила кашу з ФДМ. Результат – рейдерське захоплення стратегічної державної установи, лавина судових позовів і безсоромних погроз з боку БЮТ. Правду кажуть французи: якщо жінка не права, чоловік зобов’язаний негайно вибачитись. Ющенко не вибачився, але вкотре пробачив.
Любов зла, полюбиш і…
Хай там як, але стосунки між КПУ та БЮТ ззовні виглядають… дещо неприродно. Утім, стверджує Вадим Карасьов, усьому є логічне пояснення. «Цей союз будується на трьох підвалинах. По-перше, це негативний консенсус щодо Ющенка. Комуністи вважають головним своїм політичним ворогом саме нинішнього Президента, а особливо його націо- та державотворення». За словами експерта, мета комуністів – у будь-який спосіб не допустити обрання Ющенка на другий термін і водночас стримати його президентські ініціативи. І той, хто в цьому аспекті виступає конкурентом Віктора Андрійовича, для комуністів – головний союзник, зауважує політолог. «Якщо Тимошенко ставить за мету брати участь у президентській кампанії, комуністи будуть підтримувати її у будь-який спосіб, граючи на пониження акцій Ющенка і його політичних перспектив».
Наступний мотив співпраці, каже Карасьов, випливає із попереднього. Він стосується геополітичних уподобань. «Комуністи в Україні обстоюють імідж інтернаціональної сили, яка одночасно виступає проти розбудови України як нації і проти НАТО. Їхня ціль – утримати державу в геополітичних координатах 90-х. Звідси повна орієнтація комуністів на російський центр впливу, тобто на Москву» – наголошує фахівець. А якщо подивитися, як Тимошенко сьогодні бореться за підтримку сходу і півдня країни, які скептично оцінюють євроатлантичні перспективи держави, паззл БЮТ і КПУ повністю сходиться. Ці двоє – «тактичні попутниками».
Третій мотив, за версією Карасьова, прозаїчний, хоча і досить яскравий. «Тимошенко потрібні голоси комуністів, щоб зберегти уряд від відставки і себе на посаді прем’єра. Для того необхідно, щоб парламент хоч інколи демонстрував результати роботи, тобто результативні голосування». Для Тимошенко, підсумовує політолог, комуністи – це своєрідна страховка. Так, «про всяк випадок». Виходить, мало не ідилія. І тут за законами жанру з’являється третій…
Бермудський трикутник і непристойна пропозиція
За логікою комедії, варто було би очікувати на сцену ревнощів з боку законного чоловіка – НУНС. Але Тимошенко заздалегідь подбала про себе, фактично деморалізувавши союзника. Байдужість вдавали і її конкуренти, яким на руку безсилля НУНС – регіонали. Однак, і в них уперше нерви здали під час розподілу крісел обабіч спікера.
У битві за ці посади комуністи проявили себе як справжні бійці – виставили гарбуза у відповідь на ідею об’єднаної опозиції. Щоправда, словесну вірність своїм «регіональним» побратимам комуністи зберегли. І «під шумок», мало не видурили в них місце для Мартинюка. Цього разу трюк не пройшов завдяки НУНС, який хоч і з останніх сил, але все ж завадив БЮТівцям протягнути лояльного позиціонера. Врешті-решт, після серйозної розмови з ленінцями, отямились і біло-сині. Але з тих, наче з гуся вода, мовляв ні, те ні се…
Не змогли «регіонали» подарувати комуністам відвертий «кидок» з висловлюванням недовіри уряду. Спочатку все могло закінчитися лише звинуваченнями у зраді – традиційними для українського політикуму, тому й непереконливими.
Однак, прийшов час сплачувати рахунки, і тут запахло справжньою політичною корупцією. Одним махом Тимошенко призначила двох «червоних» на керівні посади у виконавчій владі. Дехто розцінив це як пропозицію руки і серця. З огляду на бзькість президентської кампанії, каже В.Карасьов, такі дії Тимошенко – не те що б розрахунок, скільки аванс на перспективу.
Перший камінь осуду полетів з боку Партії регіонів. Колесніков виставив на публічний суд майже всі інтимні подробиці попередніх років цивільного шлюбу з КПУ в «ширці». І він мабуть знає, про що говорить…
Коментуючи ці події, політолог Дмитро Видрін лише зазначив, що у нас вже навіть формально не залишилося ідеологічних партій. «Останньою ідеолоігчною партією була КПУ. Якщо вона пішла на такий смертельний обмін, це свідчить про одне: комуністи безсоромно втратили цноту».
Безперечно, цивілізоване суспільство мало б засудити такі речі. Але, зазначає експерт, реагувати можна тоді, коли є кому реагувати. «Коли немає жодних моральних інституцій, то про яку реакцію може йти мова? Наразі, наше суспільство наскрізь корумповане – від бабусь, які торгують цигарками, до людей, які торгують газом і національними інтересами», – наголосив Видрін.
Тоді як Вадим Карасьов зазначає: проблема політичної корупції не кримінальна, а етико-політична. «Ми маємо справу з політичними бартерами, взаємними заліками. Іншими словами, це політична торгівля, і вона може мати тільки етичний осуд». Причому, в даній ситуації, докір має лунати зовсім не у бік комуністів, переконаний політолог.
Звісно, навряд чи союз біло-сердешних і комуністів стане публічним: голосів поки не вистачає. Але, як помітив той же Карасьов, «підпільна коаліція» вже діє, і номінально продуктивніше, ніж правляча. Інша справа, хто кому приносить більшу користь?
Хвіст крутить собакою
«Коммунисты этого не боятся. Вы бойтесь, что коммунисты всех бросят…»
Репліка Леоніда Грач в ефірі «Свободи Савіка Шустера»
у відповідь на обговорення теми можливої співпраці
БЮТ та Партії регіонів
Комуністи звикли, що вони потроху з усіма... А у випадку з БЮТ усе буде навпаки, переконаний Дмитро Видрін. «Комуністи і далі вважатимуть, що вони «мають» всіх потроху, але насправді «матимуть» їх, і причому, по повній програмі».
Стосунки БЮТ і КПУ, на його думку, базуються, передусім, на процесі поглинання. «БЮТ – дуже кислотна партія, яка швидко розчиняє ті інституції, які поруч». Видрін пояснює: «сердешні» діють наче павучиха, яка спочатку вприскує отруту, що розчиняє покрівлю жертви, а вже потім висмоктує нутро. Те саме, каже він, буде і з КПУ.
Якщо подумати, можна назбирати цілий оберемок пояснень – навіщо БЮТ цей роман. По-перше, Компартія стала рупором незручних для Тимошенко гасел, особливо у світлі перманентної президентської кампанії, коли Ющенко – головний конкурент. По-друге, КПУ – це продовження непублічного вектора БЮТ на Схід, про який ЮВТ наважується говорити лише тет-а-тет, або через «сірих кардиналів». По-третє, Тимошенко намагається всидіти одразу на кількох стільцях. Вона єдиний помаранчевий лідер, який досі активно апелює до міфології Майдану. Тобто намагається зібрати весь помаранчевий електорат. Але водночас, прагне відхопити шматок іншого пирога, який споконвіку вважався «регіонівскьим». І КПУ тут грає роль «засланого козачка», який хоч і не з’їсть, то понадкусює частину тих, хто проти НАТО, проти ЄС, за російську мову тощо. У нинішній ситуації кожен відібраний голос – золотий. З точки зору стратегів Тимошенко, краще хай він дістанеться комуністам, ніж регіоналам. Оскільки маючи у заручниках інертну НУНС, вона має більші шанси отримати 226+ і КПУ у підстраховці…
Дещо іншої думки президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв. Він переконаний, що зв’язок БЮТ і КПУ суттєво перебільшено, і використовується більше як елемент політичної спекуляції. Утім, додає Єрмолаєв, КПУ опинилася в досить пікантній ситуації. «З одного боку – це ідеологічна політична сила, з іншого, – це сила, орієнтована на досить вузький електоральний спектр. У демографічному сенсі вона локалізується на рівні людей похилого віку, а в регіональному – на рівні сходу, півдня і частково центра країни. Таким чином, комуністи залежні як від ідеологічних форматів співпраці, так і від регіональних». Нині, коли йдуть серйозні кулуарні переговори про нові формати коаліції, комуністи, як-то кажуть, випадають. Бо, зазначає експерт, сьогодні переважають не ідеологічні, не регіональні, а суто елітократичний принципи – «свої зі своїми» або «багаті з багатими».
«Їм (комуністам – ред.) немає місця майже в жодному з можливих форматів коаліції. Тому поведінку комуністів зараз слід розглядати як егоїстично-тактичну. Вони роблять те, що їм вигідно як політичній силі, котра намагається зберегти своє місце і свою акцію у цьому великому акціонерному товаристві «Парламент». Щоб не працювати ні на користь регіоналів, ні на користь коаліції, комуністи намагаються знайти власну особливу нішу в кожному з розкладів».
За словами Єрмолаєва, «червоні» тепер перед серйозним викликом на майбутнє. «Зараз вони мають стійку, але вкрай мінімальну підтримку. Є серйозна проблема оновлення, під питанням перспектива лівого руху в Україні – в цілому. Тому для комуністів немає проблеми коаліційності, існує проблема політичної перспективи».
Утім, не варто недооцінювати генетичний хист нащадків Леніна дурити всіх і вся. 70 років – добрячий досвід. Ніхто, звісно, не натякає на нову версію теорії заколоту, але сьогодні комуністам досить часто виступають головним модератором інтриг у парламенті. З одного боку – вони, на пару з Тимошенко, фактично прирекли Помаранчевий міф БЮТ-НУНС, з іншого, – майстерно заграють одночасно і з БЮТ, і з Партією регіонів, не даючи повноцінно запрацювати справжній «машині смерті», під леза якої потраплять в першу чергу, якщо вона запрацює.
Тому, панове, Ви бійтесь, що комуністи всіх «кинуть»…
