політики компенсують агресією і підступністю
Завершення попередніх виборів у США має для України перш за все повчальне значення, оскільки демонструє, як у цивілізованих країнах без зайвого ажіотажу, а паніки й поготів, змінюється влада. Як гідно переможені визнають свою поразку і підставляють плече переможцю. Як в умовах найгострішої за останні двадцять років економічної і фінансової кризи американська еліта не впадає в істерію, звинувачуючи одне одного в усіх смертних гріхах, а доволі спокійно й продуктивно веде дискусії в ремарках передвиборчої боротьби, і криза поступово долається.
За результатами «праймеріз», три найвпливовіші політики, по суті, уособлюють собою сучасну Америку. Класичний білий консерватор Маккейн представляє традиційну пуританську Америку з її традиціями бізнесу, патріотизму й певного снобізму та гоноровості. Загалом це вчорашня Америка, яка все частіше в сучасному світі зазнаватиме криз, хоч вона ще доволі міцна й повністю свій потенціал не вичерпала. Найяскравішим президентом такого типу свого часу був Рональд Рейган, якого тепер янкі визнали людиною № 1 у своїй країні, а це означає, що традиції нікуди не поділися й жорстка позиція, як на внутрішньо- так і на зовнішньополітичній арені, може бути ознакою найближчого майбутнього.
Гіларі Клінтон представляє типову помірковану Америку, так званий середній клас, до якого, втім, у США зараховують близько 60 % населення – починаючи від домогосподарок і закінчуючи вищими чиновниками Білого дому. Клінтон не вдалося довести свою перевагу в змаганнях з Обамою, і це може означати, що в усякому разі в середовищі демократів американці бажають більш рішучих змін. Перемога Гіларі, попри те, що вона значно ліберальніша за Маккейна, свідчила б про консервацію сучасних порядків США, позаяк підкреслювала незмінність еліт. Найяскравішим президентом такого типу колись був Франклін Рузвельт, який різко модернізував капіталістичну економіку, внісши до неї значний соціальний елемент. Клінтон ще за правління свого чоловіка прагнула втілити повномасштабну медичну реформу, але плани, найімовірніше, треба буде відкласти. Хоча цілком вірогідно, що колишня перша леді таки стане одною з ключових фігур в команді Обами.
Останній представляє найбільш просунуте покоління сучасної Америки – так зване інформаційне суспільство. Імовіний темношкірий президент Сполучених Штатів означатиме, що країна повністю подолала наслідки громадянської війни і реальна свобода є не міфом, а практикою життя. Нащадок рабів, які лише півтора століття тому дістали волю, а 40 років тому досягли повного громадянського визнання нині вже символізує не лише юридичне, але й фактичне рівноправ’я. Тим більше цікаво, що Обама представляє нове покоління інтелектуалів, які надають перевагу не військовій силі, а силі інтелекту. Найпопулярнішим з такого типу президентів свого часу був президент Кеннеді, який перший із післявоєнних керівників почав топити лід холодної війни. Хоч, думається, у нинішніх умовах ні Обама, ні Маккейн продуктивного діалогу з Росією не встановлять, оскільки наш північний сусід тепер переживає черговий напад імперської хвороби, а віртуальне змагання із США для радянсько-російських керівників завжди залишалося полем уражених амбіцій.
Конкретно для України наступні вибори у Сполучених Штатах, напевно, нічого не принесуть. Хіба що республіканці значно активніше наполягатимуть на реалізації Євроатлантичних устремлінь України, а демократи більш предметно візьмуться за внутрішньополітичні проблеми країни. Хоча особисті стосунки, на відміну від східної традиції, такої ролі не грають, щоб вони визначали міждержавні зв’язки. Тому Україна у найближчі 10 років свого місця у третьому ешелоні зовнішньополітичних пріоритетів США не змінить. Але головним наслідком «праймеріз» насправді є не кінцеві прізвища кандидатів у президенти, а створення атмосфери суспільної інтелектуальної дискусії, через яку й зароджується все нове. Причому це не боротьба на знищення, в якій перші ролі грають прокурори, суди, спецслужби, маніпулятивні технології, а робота на майбутнє. Обама, Клінтон, Маккейн і ще сотні політиків є не лише конкуренти, а й партнери. І тому таку країну в світі поважають. А у нас навіть коли члени однієї коаліції люто ненавидять одне одного, бо прагнуть безконтрольної влади, кожні вибори перетворюються на стихійне лихо. Бо брак інтелекту компенсується агресією й підступністю. Такі закони людської природи.
