Середина вересня – пора «Гуцульської бриндзі». Одразу по тому, як повертаються вівчарі з отарами, їх у Рахові вітають. Так, як це вміють робити у гірському місті, поки що не навчилися більш ніде. Це продемонстрував і одинадцятий фестиваль «Бриндзі».
За приблизними підрахунками, на святі було близько 15 тисяч гостей і учасників, і це зайвий раз підтверджує притягальну силу «Бриндзі». Кого лише тут не побачив з друзів і знайомих. Кружляв у коломийці з молодицею із села Білин навіть голова Закарпатської облдержадміністрації Олександр Ледида. Так само вчинив і перший заступник голови облради Андрій Сербайло, ще кілька високопосадовців.
Ось де вона, жива енергія гуцулів та їхні пракорені. Задля справедливості додамо, що на святі з не меншою гордістю демонстрували своі надбання і місцеві румуни (на Рахівщині є кілька великих сіл, де цей ентос переважає). У їхніх селах також знаються на бринзі.
Як завжди, спочатку була святкова хода до урочища Буркут. Проходячи повз скульптуру Вівчаря, встановлену у центрі Рахова, віддавали шану давній професії. Кожен населений пункт (села – у складі однієї сільради), селища Ясіня та Великий Бичків, а також місто Рахів крокував у спільній колоні. Молоді гуцули несли попереду герб або емблему, їх супроводжували народні музиканти й самодіяльні артисти, кухарі, односельці.
Оскільки вівчарство – чоловіче ремесло, то у найбільшій пошані були вівчарі-полонинники. По прибутті святкової колони в Буркут один із запалив святкову ватру. Відтак на сцені амфітеатру нагороджували кращих вівчарів, розпочався концерт професійних і самодіяльних артистів з району та області. З галявини долинали аромати: там готували, смажили і, головне, безоплатно пригощали.
Прибульці з полонин демонстрували, як виготовляють сир і бринзу, а їхні дружини, сестри, матері пропонували страви, в яких ці продукти займають почесне місце. Втім, старалися всі без винятку. Місцеві ради підготували експозиції з виробами народних майстрів, продукцією харчової промисловості. Чи не найбільшу територію «захопили» великобичківці. Їхній голова селищної ради Одарка Зеленко з допомогою вчителів і учнів влаштували етнографічний колаж. Вбрані в народий одяг, юнаки і юнки показували, як раніше дерли пір’я на вечорницях, як пряли, ткали, вишивали, розмальовували тарілки і писанки.
Великобичківський хлібокомбінат подав понад двадцять різновидів хлібобулочних виробів, а також ексклюзивні караваї від місцевих майстринь хлібопечіння. А скільки смачних страв: самих лише голубців вдалося нарахувати 27 видів! Серед них – із ковбасою, ліниві, пісні, весільні, м’ясні, з яловичиною, з крупиками, на сметані, з квашеної капусти, «фарширований кабачок», на буряковому і на виноградному листі, з різаною бульбою та інші.
Пригощали продуктами з овечого молока – сиром, бринзою (по-місцевому – бриндзя) та вурдою. Вівчарі, всі в народному вбранні, демонстрували спосіб приготування бринзи і перебували в епіцентрі уваги. Цього разу їх мало не на руках носили, і цілком заслужено. Бо позаду – три місяці літування на полонинах, де наодинці зі стихією вівчарі Окремими бригадами (по двоє-шестеро) доглядають від 250 до 600 овець.
Майстрів вівчарського ремесла, які нині працюють не так за плату, як за звичаєм (одержують у середньому по 1000 грн. на місяць) залишилися одиниці. В селищі Ясіня, де вівчарство найбільш розвинене (населення тут близько 10 тис. чол.), нараховується з півтора десятка вівчарів, шість полонинських отар, а загальне поголів’я овець не перевищує дві тисячі. Ще два десятиліття тому статистика була незміірно кращою на користь древнього ремесла…
Нинішній рік за природними умовами був загалом сприятливим для галузі. За комір полонинників не заливали затяжні дощі, було сухо й тепло. Проте молока вівчарі не надоювали більше, ніж торік, а в багатьох випадках навіть менше. Тому й ціна бринзи зросла: на Буркуті її можна було купити в середньому по 45 грн. за кілограм, а закатаною в банку – по 55-60 грн. Декотрі споживачі помітили зміни і в якості продукту. Його все частіше виготовляють не з суто овечого молока, а з домішками коров’ячого. Бринза зі змішаного молока не так довго зберігається, не така поживна і «сильна». Є й ще одна особливість щодо гатунку: кращим вважється продукт, виготовлений у період випасання тварин на полонинах. Це забезпечується особливим складом трав у високогір’ї і тими вітамінами, які містяться в них, а ще незабрудненим довкіллям.
На святі знайшли себе і покупці: кожен, хто бажав, міг придбати та повезти додому чи цілу бербеницю, чи хоча б літрову банку бринзи. Хто ж цього не зробив, той пожалкував, зрозумівши: бринза – делікатес, і її багато не буває. Вона дуже смачна і ситна. Їдять її з квасним молоком, грибами, шкварками, додають у яєшню (тоді це – фріга), у картоплю, фарш для голубців. В особливій пошані – токан із бринзою та банош. Географія бринзи розширюється: продукт вівчарства із Рахова нині, як і в попередні роки, розвезли по багатьох куточках України.
