Чому спроба закарпатця купити цікавих дешевих сувенірів потерпіла повне фіаско.
Вільних пів-дня у Будапешті і автомобіль із водієм, який чудово знає місто без всякого там джіпіесу. Ну як не скористатися такою можливістю і не відвідати мекку любителів історії і поціновувачів речей з історією – блошиний ринок?
В столиці Угорщини українські журналісти опинилися на запрошення завдяки Генеральному консульству Угорщини в Україні. І якщо Генеральний консул Йожеф Бачкаї, залишившись в Ужгороді, час від часу дзвонив спитати «як там група гостей, чи все гаразд і чи ніхто не голодний» ;) , то консул Ендре Саліпскі, не просто був організатором, екскурсоводом, водієм, а й особисто зголосився відвезти нас «туди, де нам буде цікаво». І якщо колеги з львівських медіа обрали неспішну прогулянку набережною Дунаю від Оперного театру до Парламенту (не підозрюючи яка то відстань – хехе), то ужгородські новинарі попросилися на п’яц.
Кількадесят хвилин швидкими вулицями Будапешту автом – і ось він «Ecseri Piac», або ж Street Market – насправді зовсім не вуличний, а цілком облаштований. Зі столами, ятками, стаціонарними крамничками, складами для антикварних меблів, численними кафешками, свіжими палачінтами, токайським вином, паленкою та продавцями, які говорять усіма мовами Європи.
Годі сподіватися обійти будапештську «блошку» за один день у суботу чи неділю. Саме ці дні тут є «робочими». Однак, нам пощастило – потрапили на базар уживаних речей у середу. Тому тут було не гамірно, не людно, але подивитися було на що.
Від бронзових статуй балерин, німф і папи Римського Іоана Павла ІІ до засушених білочок, оленячих голів, старовинних камінів, каністр, форми і кашкетів Вермахту. Розповісти поро все годі – краще відвідати це місце, або ж, принаймні, дивитися фото. Бо товаром тут є все, що тільки можна собі уявити і чому більше аніж 20-25 років. Пляшечки від парфумів, фаянсові статуетки, бюсти вождів, картини у багатих рамах (ба, навіть портрети Муссоліні та Гітлера), люстри, бра, вази, ключки для гольфу, мармурові леви, що немов зійшли з пілонів Ланцюгового мосту через Дунай. І все це можна фотографувати досхочу.
За увесь час НЕ фотографувати попросив тільки один продавець, причому зробив це цілком ввічливо і з посмішкою, розуміючи що прохання його особливе і може бути сприйняте як агресія. Та мотиви його зрозумілі – занадто специфічний товар: оригінали нагород, відзнак, елементів одягу, форми СС, Вермахту, оригінальні штампи для пломбування дверей, значки, нарукавні пов’язки тощо.
Справді, такий товар краще зайвий раз не світити – дарма що продається він у центральному ряду ринку однієї з європейських столиць.
Ну все решту: таблички, старі іграшки, книги, платівки, музичні інструменти, ліхтарі, грамофони та ручні млинки – знімай досхочу. Що ми охоче і робили. І от тільки купити щось не вдалося. Бо чесно кажучи, ціни тут… Просто космос. Скажімо, за одного металевого солдатика з Кіндер-сюрпризу продавець через сусіда-перекладача (Пішті, дєре-бе!!! Шегічик!) правив 2000 форинтів. Дві тисячі. Це десь 10 доларів. Колекція із 13-ти солдатиків – 26 000 форинтів. Загалом, стало зрозуміло – цей ринок для туристів, які баєають витратити гроші на речі з історією. І це не так ринок, як радше музей, туристичний об‘єкт і один із носіїв відбитку історії Угорщини.
Після облому з солдатиками питати про решту товару було просто страшно. Щоправда, була там одна добра люлька за сім тисяч форинтів. Але їй було явно не 20 років – цілком нова і гарна. Але гроші у Європі закінчуються значно раніше, аніж цього очікуєш. Тому крім фото – нич вам не привіз.
