Тут пам’ятають і шанують земляків, заробляють гроші і будують плани на рік Бика
Напередодні Нового року ми вирішили не зраджувати вже усталеній традиції. Торік, нагадаємо, «СЗ «Паланок» публікував репортажі з сіл Пацканьово, що на Ужгородщині (бо починався рік Щура), і Вертеп, що на Хустщині (напередодні Різдва). Цього разу поїхали ще далі — в Рахівський район. Тож напередодні року Бика ми дізнавалися, як живе-поживає селище Великий Бичків.
Від чуми врятували бики
Як з’ясувалося, Великий Бичків — найдавніший населений пункт Рахівщини. Попри те, що існує кілька версій походження його назви, місцеві мешканці перевагу надають одній, на перший погляд не надто правдоподібній. Вона саме пов’язана з биками.
Директор місцевого історико-етнографічного музею Ганна Лукеча розповідає, що час заснування поселення на місці нинішнього Бичкова — середина чотирнадцятого століття. Це період, коли у всій Європі лютувала найбільша за всію історію людства епідемія чуми — «чорної смерті». На Закарпатті вона також “косила“ людей. Місцевий мешканець на прізвище Бабинець намагався будь-що врятувати свою родину і господарство. Як це зробити, йому начебто підказала знахарка. Чоловік запряг волів і оборав усе своє ґаздівство глибокими ровами. Великими биками орав там, де тепер Великий Бичків, а коли ті вибилися з сил, запряг телят і орав ними там, де тепер Малий Бичків. Хвороба далі не поширилася, а за поселенням збереглися назви `Великий і Малий Бичків`. Нині ж це єдина адміністративна одиниця.
Найцікавіше, що така легенда цілком може бути правдою. Як розповіла Ганна Михайлівна, пізніше ветеринарна наука і медицина це довели. Більше того, навіть у радянські часи, за часів колгоспів, користувалися цим способом. «У 80-ті роки, коли дуже сильно поширювалася хвороба тварин ящур, то у Бичкові орали такі самі рови, щоправда вже не биками, а тракторами — каже історик. — Як свідчить досвід і наука, це дуже дієвий засіб убереження від ящура і сибірської язви».
Ще одна версія походження назви — від слова «бочка». Відомо, що бичківці виготовляли величезні бочки для перевезення солі з Солотвина в центральну Австро-Угорщину. Певний період селище так і називалося — Великий Бочков. Однак самі бичківці кажуть, що то неправдива версія, бо місцевий люд ніколи не називав поселення Бочковом, воно завжди було Бичковом. Зрештою, і на гербі селища зображений чоловік, який оре землю волом.
А перша офіційна згадка про Великий Бичків датована 11 серпня 1373 року. Як пише відомий румунський історик Іоан Михаль де Апша у своїй фундаментальній праці з історії Мараморощини, «угорський король Людовік Великий у цьому році подарував синам воєводи Сааза Балку — Драгво, а Іоану — Бичків, Білу Церкву, Тересву і Буштино».
Відомо, що на початку ХVШ століття Великий Бичків стає одним із центрів розвитку лісової і деревообробної промисловості, лісосплаву в нашому краї. В 1720 році на р. Шопурка побудовано лісопилку, яка стала найбільшою на Закарпатті. Тут виготовляли дошки для Белградських верфей, де будувалися австрійські кораблі, і бочки для солотвинських солекопалень. Права сторона річки Тиси була перетворена на річковий порт.
Новий етап розвитку селища розпочався у 1868 році. Тоді тут збудували перше лісохімічне підприємство не лише Закарпаття, але й усієї Угорщини — хімзавод `Клотільда`. На ньому переробляли букові дрова на оцет, деревне вугілля та іншу продукцію. З того часу і аж до 90-х років минулого століття лісохімічна галузь була невід’ємною частиною життя селища.
Бичківці всюди перші
На Закарпатті жартують, що Мукачево не перше, але й не друге місто області. Так само Великий Бичків — не перший, але й не другий на Рахівщині. Селище, яке здавна було промисловим центром району, є дуже автономним, а самі його мешканці гордяться тим, що живуть у Бичкові. І дуже важливу роль у формуванні такого патріотичного ставлення до свого селища грає його славна історія. За один день перебування у Бичкові ми неодноразово чули, що бичківці всюди перші.
Судіть самі. Саме селище — перше поселення, яке засноване на Рахівщині. Хімзавод «Клотильда» — перший у всій східній Австро-Угорщині. Історико-етнографічний музей, який створений на громадських засадах у 1957 році — перший на Закарпатті і, можливо, в Україні, бо в тому ж році був створений музей в одному з сіл Краснокутського району Харківської області. До речі, через місяць після створення музею у Великому Бичкові про нього писала всесоюзна газета «Правда». І з того часу музей жодного разу не припиняв своєї роботи.
Йдемо далі. Знаменитий на всю Україну народний ансамбль пісні і танцю «Лісоруб», створений у 1947 році, нині єдиний із 67 народних ансамблів пісні і танцю, які існували ще наприкінці 80-х на Закарпатті. Всі інші перестали існувати, а «Лісоруб» донині гастролює не тільки Україною, а за кордоном.
Як гадаєте, де був перший на Закарпатті професійний театр? Правильно, у Великому Бичкові. Саме тут режисер Юрій Шерегій створив відому «Нову Сцену», з якою співпрацював знаменитий Микола Аркас, а актори театру з’їжджалися на репетиції і вистави до Бичкова з багатьох віддалених сіл і навіть із Хуста.
І це ще не все. У Великому Бичкові, виявляється, був збудований перший у Радянському Союзі відкритий басейн з підігрівом води. А брати Йосипчуки — Василь і Богдан — були майстрами спорту СРСР, знаменитими у свій час плавцями і п’ятиборцями. Або ще один факт — першою жінкою доктором наук на Закарпатті стала уродженка Великого Бичкова Оксана Ганич…
Дізнавшись про все це, ми дуже добре зрозуміли голову Великобичківської селищної ради Одарку Зеленко: «Ми з покоління в покоління передаємо любов до свого селища. Маємо багато добрих традицій, намагаємося, щоб вони збереглися, бо саме в цьому є сутність розвитку селища. Бичківці гордяться, що народилися тут. Саме завдяки людям наше селище відоме не тільки на Закарпатті, а й у всій Україні».
Тут предків пам’ятають і шанують
Бичків дав Закарпаттю багато відомих людей, з ним пов’язані дуже важливі сторінки історії нашого краю. Найголовніше, що про тих людей і про ті події у Бичкові не тільки пам’ятають, а й дуже їх шанують. А іноді, коли є потреба, громадою захищають свою історичну пам’ять.
Наприклад, уродженцем цього селища є святий Теодор Ромжа. Свого часу будинок, у якому мешкала його родина, захотів купити один бізнесмен. Однак люди зібралися громадою і не дозволили його продати, а натомість віддали під монастир. Нині в цій будівлі розташований монастир сестер-мироносиць, церковна школа і музей блаженного священномученика Теодора Ромжі.
Нас подивувало, скільки в Бичкові пам’ятників і меморіальних дощок. Тут стоять пам’ятники Шевченку, Франку, Січовим стрільцям, погруддя уродженцю Бичкова Павлові Волощуку, який був районним комендантом Карпатської Січі і керував охороною Президента Карпатської України Августина Волошина, коли уряд залишав Закарпаття і переїжджав у Бичкові через Тису у Румунію. До речі, саме тут, у Святоуспенській церкві Августин Волошин відслужив свою останню службу на Закарпатській землі, про що свідчить меморіальна дошка на стіні храму. Ще десятки відомих бичківців вшановані меморіальними дошками.
Ганна Лукеча розповіла нам, що уродженцями селища є близько 30 кандидатів і докторів наук, багато бичківців були відомими громадсько-політичними, культурними діячами. А нещодавно цей список поповнився ще одним ім’ям. Тут, як з’ясувалося, народився академік Іван Балог, який жив і працював в Угорщині. Біолог, географ і ґрунтознавець, він очолював 33 наукові експедиції ООН!
Інформація про видатних бичківців, фотографії, вирізки з старих газет, копії листів із архівів — усе це зберігається в музеї у Ганни Лукечі. Розповідаючи про видатного футболіста київського «Динамо» Івана Яремчука, пані Ганна напам’ять цитує статтю з англійської газети «Таймс» «Феномен київського «Динамо», де йдеться про те, що бичківець Яремчук був одним із трьох найкращих футболістів Європи 80-х років. Слухаючи її захоплену розповідь, розумієш, що не любити своє селище бичківці просто не можуть…
Ліс століттями “годує“ Бичків
На жаль, в одній публікації ніяк не вдасться розповісти всю цікаву інформацію про історію Бичкова і його людей. Тому наразі зупинимося і перейдемо до нинішніх реалій, одразу ж зауваживши, що багатьом керівникам закарпатських сіл можна б повчитися в бичківців, як треба ґаздувати.
Звичайно, цьому селищу пощастило з лісом. Деревообробна галузь дотепер є основною в селищі, тут працюють одразу кілька потужних промислових підприємств, забезпечуючи людей роботою, а селищну раду — податками. Завдяки цьому вдається вирішувати багато поточних проблем. Щорічно селищна рада приймає плани соціально-культурного розвитку, і не чекає щоб гроші прийшли з державного чи районного бюджету, а намагається їх заробити. Одним із основних джерел надходження коштів є земля.
“ Ми працюємо так, що практично всі підприємницькі структури переведені на орендні стосунки — каже Одарка Зеленко. — Це дало нам змогу збільшити надходження до місцевого бюджету. Якщо років 5 тому ми мали 70 тисяч гривень від плати за землю, то в нинішньому році маємо понад 300 тисяч. Це, звичайно, дає нам змогу реалізовувати ряд програм місцевого значення і фінансувати їх саме за рахунок коштів місцевого бюджету. В цьому році маємо 11 таких програм».
Найбільша з них — розвитку житлово-комунального господарства. На вирішення проблем вуличного освітлення, благоустрою селища, вивозу сміття та інших питань виділяється близько 200 тисяч гривень. Зараз найбільш болюче питання — збір, вивіз побутового сміття. Самотужки його вирішити складно, тому Великий Бичків бере участь у екологічному проекті від Європейського Союзу, одним із напрямів якого якраз є утилізація відходів. Це малий проект вартістю 100 тисяч умовних одиниць. В його рамках, зокрема, буде придбано прес для пресування і порізки PET-пляшок. У селищі вже є фірма, яка вивозитиме сміття, має для цього спеціалізовану техніку. Рада надала їй дозвіл на проведення цієї діяльності, з тим розрахунком, що з людьми укладуть договори, забезпечать їх необхідними контейнерами і одне з важливих питань вдасться вирішити.
Загалом майже десятитисячне селище має річний бюджет у розмірі 4 мільйонів гривень. З них понад 2 мільйони — дотація. Близько мільйона — податкові надходження від всіх підприємницьких структур, які розміщені на території ради. Ще є гроші від оренди землі, від плати за землю, від ринкового збору, комунальних податків.
Відзначимо, що тільки четвертина населення Бичкова виїжджає на заробітки. Решта ж працює вдома — на промислових підприємствах, в бюджетних установах і організаціях, у малому бізнесі. Так, у селищі крім потужних деревообробних фірм, є ще й 300 приватних підприємців.
В розмові з пані Одаркою ми згадали про колишнього монстра промисловості — лісохімкомбінат. Нині підприємство не працює, воно збанкрутувало. «Від лісохімкомбінату нам залишилася забруднена територія і близько тисячі тонн різної лісохімічної сировини, яка дотепер продовжує забруднювати нашу територію. — каже Одарка Дмитрівна. — Водні криниці повністю забруднені фенолами, мазутом. Люди, які проживають у цьому промисловому мікрорайоні, не мають можливості їх використовувати. Вони отримують воду дві години на добу. Це наша давня і дуже складна проблема».
Однак і її місцева влада поволі вирішує. Два роки тому замовили виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво водонапірних башт, а цього року проект реалізують. Він фінансується за ахунок державної програми реформування житлово-комунального господарства. Необхідні мільйон двісті тисяч гривень виділено і зараз повним ходом ідуть роботи. Днями планують їх завершити. На наступний рік багато запланували
Серед планів на наступний рік селищний голова назвала реконструкцію дитячого садочка та будівництво двох шкіл — загальноосвітньої №3 і музичної. Звичайно, такі об’єкти самотужки, без допомоги державного бюджету зробити не вдасться. У Бичкові сподіваються, що їх включать у відповідні державні програми.
Цікаво, що багато об’єктів соціальної інфраструктури у рік, що минає, вдалося відремонтувати коштами місцевого бюджету з допомогою спонсорів. Скажімо, капітально відремонтували три садочки і пологове відділення лікарні. Кілька років тому викупили на аукціоні приміщення лісохімкомбінатівського будинку культури і провели в ньому капітальний ремонт. Нині будинок культури — справжня лялечка. Всі ремонтні роботи, все необхідне обладнання, меблі закупили за рахунок бюджету розвитку і за спонсорські кошти. Загалом із місцевого бюджету виділили більше 200 тисяч гривень, ще понад 100 тисяч виділили спонсори.
«Ми мусіли викупити будинок культури і привести його до нормального стану. — каже Одарка Зеленко. — Бо він був дуже потрібен, оскільки в нас лишився народний ансамбль пісні і танцю «Лісоруб», зберігся духовий оркестр, різні дитячі секції, гуртки. Наприклад, тільки у вересні ми відкрили секцію спортивних танців, а вже за три місяці наші діти перемогли на обласних змаганнях. Зараз життя в нашому будинку культури вирує».
Розпочали цього року в Бичкові і капітальний ремонт селищних електромереж. «Закарпаттяобленерго» замінило електроопори на половині території селища, тож одразу після свят планують на цих лініях реконструкцію вуличного освітлення. До речі, бичківців не оминув стороною липневий паводок, від води постраждало багато людей. Наступного року, аби захистити центр селища від Тиси, планують збудувати берегоукріплення.
Загалом Великий Бичків — дуже автономний населений пункт. Тут є практично все, що треба людям — садочки, школи, лікарня, пожежна частина, культурні заклади, десяток храмів різних конфесій. До слова, зараз завершується будівництво одного з перших на Закарпатті храмів Української Православної Церкви Київського патріархату.
Наразі бичківцям не вистачає тільки одного — спортивно-оздоровчого комплексу. Та й у цьому напрямку розпочалася робота. «На базі колишнього басейну лісохімкомбінату ми плануємо збудувати такий комплекс — каже Одарка Зеленко. — Басейн і земельну ділянку площею 40 соток ми включили у перелік об’єктів, які підлягатимуть приватизації з цільовим призначенням під спортивно-оздоровчий комплекс із басейном. Уже маємо конкретні пропозиції. Є підприємці, які хотіли би вкласти гроші і зробити для людей такий комплекс».
До слова, ми попросили Одарку Дмитрівну розкрити секрет, як їй вдається переконувати спонсорів допомагати владі у розвитку селища. «Поки що мені вдавалося їм пояснити, що їхні працівники — це наші мешканці, в яких є сім’ї, які мають проблеми, а ці проблеми треба вирішувати. — каже пані Одарка. — Навіть великі фірми, що мають іноземні інвестиції, нам допомагають. Треба завжди поважати їхні інтереси, бо від них залежать наші безпосередні надходження до бюджету. Ми завжди намагаємося достойно це оцінювати. І відповідно, завжди маємо підтримку бізнесу».
Наостанок нам залишається тільки побажати, аби в наступний рік Бика мешканцям Великого Бичкова вдалося здійснити всі плани і задуми.
