Знову ми їм майже повірили...Знову більшість із нас прийшли на виборчі дільниці і кинули бюлетень з відповідною позначкою у скриньку... Ми виконали свій обов’язок перед суспільством і державою. А як же вони..?
Офіційних результатів виборів ще не має, але вже всі знають, які політичні сили будуть представлені в парламенті і, бодай приблизно, в якій кількості. Але сьгодні набагато важливіше зрозуміти інше: чим відрізняється Україна до і після 30 вересня? Як не дивно, різниця є ... і досить велика. Суттєві зміни торкнулися не стільки персоніфікантів влади (лише один новий гравець і трошки перетасовані списки), скільки можливих варіантів конфігурації взаємозв’язків між ними. Як не парадоксально, але головним каталізатором переформатування якості відносин після 30 вересня є нові вибори – майбутні вибори Президента України 2010 року.
З огляду на передвиборчі домовленості і результати голосування, здавалося б все зрозуміло: і з форматом коаліції, і, начебто, з Прем’єром... Але ж ні, навчені гірким досвідом всі бояться знову помилитися...Та ще й ця неймовірна „схожість” політичних сил (СПУ і Блок Литвина), які замінили одна одну. Схожість не ідеологічна, а скоріше методологічна: в принципах і стратегії дій у парламенті та його кулуарах.
Безперечно, щось передбачувати – справа невдячна, але спробуємо визначити вектори дій в час після виборів.
Не дивлячись на відносну сталість якісного складу політичних гравців у парламенті, вибори внесли свої корективи. Про це йшла мова вище. Тепер же пройдемося по головних гравцях: що кого чекає, і на що кожен з них може розраховувати.
Спершу про „переможців”. В лапках, тому що абсолютного ж то немає...
Блок Юлії Тимошенко і її лідер, яким вже потихеньку почав загрожувати статус вічного опозиціонера, після 30 вересня може отримати реальну владу на відносно тривалий період. Тільки от сама Юлія Володимирівна схоже трохи налякана можливими перспективами. Ще б пак, згадаймо зміст її передвиборчих обіцянок. Посада Прем’єр-Міністра – це обов’язково падіння наразі захмарного рейтингу. Та і Віктор Андрійович тепер вже має великий досвід „дружніх відносин” з лідеркою БЮТу, і на цей раз так швидко (в ідеалі до 2010 року) їй піти з поста голови уряду не допоможе. При відповідних конфігураціях коаліції, саме Юлії Тимошенко в першу чергу прийдеться здавати тест на профпридатність. Якщо звичайно вона не влаштує чергового спектаклю і не дозволить себе відправити у відставку. Безперечно, як політику Юлії Володимирівні на сьогоднішній день майже немає рівних (див. результати виборів)...Але одна справа бути успішним політиком в опозиції, а зовсім інша – при владі.
Найближчий потенційний союзник БЮТу по демократичній коаліції – Наша Україна-Народна Самооборона – показав відносно стабільний результат. Але його навряд чи можна оцінити як позитивний. Безперечно, очікували на більше. Тай й, здавалося б, до політичного проекту залучили серйозні ресурси...В будь-якому разі, результат засвідчив, що сила має свій постійний електорат. Якщо говорити про можливу коаліцію з Блоком Юлії Тимошенко, то НУ-НС не зовсім вигідно там грати провідні ролі – відповідальність за дії будуть ділити не за портфелями чи відсотками, здобутими на виборах, а 50 на 50...Юлія Володимирівна про це подбає, це точно.
Переможець виборчих перегонів в лиці Партії Регіонів, як би зухвало це не звучало, і як би впевнено її представники не наголошували на великій кількості можливих варіантів, може залишитись ні з чим...та й вони схоже не проти. Лідери партії самовпевнено заявляють про „чергове швидке фіаско помаранчевих”... Більше того, роль опозиції не є новою для регіоналів, але в неї знову треба вживатися...а при збереженні хоч і хиткої, але все ж таки більшості голосів у парламенті БЮТ і НУ-НС це буде не так вже й просто.
А от комуністи, хоч не хоч, залишаються невід’ємною складовою українського політичного спектру. Скільки б їх не списували, скільки б ми не віддалялись в часі від радянського минулого, а вони... ще й у відсотковому відношені прогресують. Найголовніший тест для себе онуки В.Леніна вже склали – пройшли в парламент, а далі – по відпрацьованій схемі: з ким і де бути в найближчому майбутньому лідери КПУ давно вирішили: „Всьо уплачено”.
Ну і про новеньких трошки скажемо. Володимир Литвин і його політична сила всіма сприймається як близнюк Сан Санича і СПУ. Але принципова різниця в тому, що Олександр Мороз тоді володів золотим пакетом акцій, а В.Литвин – сьогодні такого пакету не має. Безперечно, вплив залишається, і голоси в парламенті потрібні всім. Але вага їх суттєво менша.
І насамкінець. Давайте залишимо в спокої політиків, чи то лавочників... скоро всеодно розберемося. А краще згадаймо дуже тривіальну і до банальності просту відмінність України до і після позачергових парламентських виборів. Якщо до 30 вересня всі давали обіцянки, складали програми і стратегії розвитку в обмін на голоси виборців, то після – прийшов час все це втілювати в життя. В цьому і полягає народовладдя: реалізація інтересів громади через делегування повноважень кращим.
Так, закон має бути один для всіх. І, на глибоке переконання автора цих рядків, з цього мабуть потрібно було б розпочати, щоб не повторювати минулорічні події. В крайньому разі, з цього розпочинали всі сьогоднішні розвинені демократії світу, на які ми так звикли рівнятися. Але всі ми прекрасно пам’ятаємо, що були „дівчата і хлопці”, котрі надавали значно захмарніших обіцянок. Що ж нехай...знову ми їм майже повірили...та й голоси вони наші отримали. Тепер ваша черга, шановні політики, виконувати свій обов’язок перед народом України. В об’єктивності оцінки можете навіть не сумніватися...
P.S.Сучасна система демократії задля найбільш ефективної реалізації інтересів кожного і власної дієвості повинна спиратися на розвинине громадянське суспільство – третій неполітичний сектор: більш прозорий, альтруїстично вмотивований і дієвий вимір горизонтальних відносин між людьми. Громадянське суспільство – це кожен із нас. Це не електорат, який обирає і делегує повноваження комусь. Це не статисти, а люди, які визначають і впливають на день завтрішній. Кожні вибори в Україні, до і після них, незадоволеність владою, її безконтрольність, непрозорість щоразу оголюють проблему не те що нерозвиненості, а відсутністі бодай зародків громадянського суспільства...Можливо не варто щоразу надіятись та тих, за кого навіть ми з усією впевненістю віддаємо свій дорогоцінний голос...можливо вже давно прийшов час не чекати допомоги, а спробувати допомогти собі самим. Я не стверджує, що це єдино правильний шлях...але, абсолютно переконаний, спробувати варто...і у нас з Вами обов’язково вийде.
