Тернопільські вибори показали, що люди покладають надію на нові політичні сили

Вибори в Тернополі набули значного резонансу в Україні не так через свою практичну значущість, а радше як своєрідний «праймериз» (попереднє голосування) можливих дочасних парламентських і президентських виборів. І вони переконливо підтвердили, що бути в опозиції з погляду електоральних уподобань завжди вигідніше, ніж при владі. А України, де бажання монополізувати владу цілком не відповідає наявній поки виборчій демократії, це й поготів  стосується.

Глобальне протистояння, яке склалося в період підготовки й реалізації помаранчевих подій, сприяло утворенню в Україні трьох великих меґаблоків яскраво лідерського типу, що, здавалося, надовго запанують у політичному житті країни. Проте спробою В. Ющенка дистанціюватися від конкретної полі­тичної сили й позиціонувати себе як Президента всієї країни негайно скористалася Ю. Тимошенко, що стала претендувати на місце одноосібного вождя помаранчевого табору. До певної міри це їй вдалося, як показали парламентські вибори 2006-го й 2007-го років, а також зростання особистого президентського рейтингу. У свою чергу, це все частіше підштовхувало можновладців до думки поділити країну на двох і таким чином приватизувати все її політичне та економічне життя. Проте, як засвідчили київські вибори, а тепер підтвердили тернопільські, план цей є цілком утопічним, бо центральну та західну частини держави вже неможливо загнати в авторитарне стійло. На­віть якщо певні популістські технології ще мають успіх на короткий час, то народ уже набув твердої звички критично оцінювати лідерів за принципом, який свого часу висловив Альберт Ейнштейн: «Непросто сказати, в чому полягає істина, але обман дуже часто легко розпізнати». Наважимося припустити, що такі самі демократичні процеси захопили вже схід та південь країни, але там через певні історичні та ментальні особливості вони розвиваються дещо повільніше.

То що ж показали тернопільські вибори, які за своїм політико-психологічним значенням дедалі частіше порівнюють із мукачівськими. Спочатку кілька цифр. Напередодні виборів різні політичні сили проводили системні соціологічні заміри, що врешті й стало причиною хитань Верховної Ради та судових війн. З опублікованих та наближених до істини наведемо ті, що запропонувала фірма «Рейтинг» (див. таблицю).

 

Результати соціологічного опитування та попередніх результатів виборів до обласної ради Тернополя

 

Назва партії/блоку	Гру-день 2008 р.	21-28 лютого 2009 р.	Результати виборів 15 березня 2009 р.
Всеукраїнське об`єднання «Свобода»	13,1	26,4	34,4
Блок Юлії Тимошенко	24,4	15,8	8,1
Народний Союз «Наша Україна»	13,3	10,1	5,5
Єдиний Центр	3,2	6,4	14,2
Блок Литвина	5,0	5,0	3,6
Блок Української Народної Партії	1,1	2,6	8,0
Партія регіонів	-	2,0	9,8
Інші	13,3	10,0	–

Як бачимо, у кінці лютого вже були помітні тенденції, що знайшли своє під­твердження 15 березня. Випадає зі згаданої картини лише Партія регіонів, однак її кінцевий успіх цілком вписується в логіку протестного голосування. Маневри, які в останні два тижні розпочали б’ютівці, ще більше послабили їхні позиції, і заклик не брати участі у виборах остаточно добив кінцевий результат. Бо, звичайно ж, якраз прихильники БЮТу найбільше прислухалися до своїх вождів, а це, зрозуміло, знизило результат партії й автоматично піднесло відсотки суперникам. Хай там як, але навіть попри те, що, можливо, реальний рейтинг БЮТу в області поки що трохи вищий, ніж показали вибори, та загальний результат «праймериз» сумнівів не викликає. Лідери політичних симпатій у Західній Україні БЮТ та НУ–НС стрімко втрачають рейтинг, а на їх місце приходять зовсім інші сили. Зіставивши це з київськими результатами, можемо помітити певну тенденцію, яка підкреслює вплив місцевого чинника, як порівняти із за­галь­ноукраїнським. Ус­піх Єдиного Центру в Тернополі, найімовірніше, напряму пов’язаний із особистим рейтингом Ю. Чижмаря, який соці­ологи визначили на рівні 16 %. І, до речі, він прикметний ще й із того боку, що це єдина загальноукраїнська пар­тія невождистського типу, яка за останній рік здобула найбільшу кіль­кість перемог на місцевих виборах у різних частинах України. Тобто, по суті, якраз вона намагається втілити принцип Партії регіонів, яка так і залишилася пар­тією одного вождя та одного регіону. Тому на цьому тлі вельми ризикованою для місцевих б’ютівців може стати їхня ініціатива дочасних виборів Закарпатської обласної ради, хоча, крім піар-балачок, жодної реальної перспективи вона немає.

Поряд із позитивними тенденціями критичного ставлення до влади вибори в Києві і Тернополі породили й певну тривогу. Бо, звичайно ж, ні Блок Черновецького, ні «Свободу» не можна віднести до політичних сил, з якими хотілося б пов’язати європейське майбутнє України. Якщо дотепер причиною розпуску Тернопільської облради була ворожнеча між БЮТ та НУ–НС, які мали в ній велику більшість, то виникає величезний сумнів, що «Свобода» й Партія регіонів знайдуть там більше то­чок дотику. Але сам факт змін, думається, перекриває ці небезпеки, бо якщо новообрані політики повторять шлях попередників, їх чекає та сама доля.

Звідси прогноз на найближчі загальноукраїнські вибори через призму місцевих. Результат їх непередбачуваний, на відміну від ситуації, скажімо, піврічної давності. Потреба в но­вих силах настільки визріла, що нині будь-яка темна конячка за півроку-рік може перетворитися на електорального лідера. Стосовно парламентських ви­борів, то просто волає вже потреба змін до законодавства щодо відритих списків, і, здається, Тернопіль зломить спротив і БЮТу, і Партії регіонів, позаяк якщо вони й далі оберігатимуть культ вождя, то він дуже швидко має властивість змінювати знак «плюс» на «мінус».

І останнє. Виглядає так, що В. Янукович має тепер найвірогідніші шанси на остаточну перемогу у президентських перегонах. Але якщо хтось думає, що ця перемога буде ототожнюватися з абсолютною владою, то його чекає неминуче й дуже швидке розчарування. Бо хай там як, а об’єднуватися проти когось українці можуть дуже швидко і вкажуть йому на його місце. Тому споді­ваємося, що настав уже час нових лі­дерів із новим, не комсомольсько-партій­ним або директорським, а стратегічним, мисленням. Хоча впевненості, що це розуміє більшість виборців України, немає.

Віктор Пащенко, Ужгород