Як і революційна, спроба змінити комуністичний режим в Молдові через вибори може скінчитися…черговими виборами.
Попередні результати виборів у Молдові не дають підстав сподіватись на швидку стабілізацію в країні: жоден з політичних таборів навряд чи зможе одноосібно призначити свого президента, а йти на компроміс ніхто, вочевидь, не збирається.
29 липня у Молдові відбулися повторні вибори парламенту. Чотири місяці тому вони спровокували масові протести молоді зі штурмом держбудівель. Щоб зберегти владу комуністичний режим, який щоправда немає нічого спільного з марксистським вченням з 1989 року, був змушений піти на поступки опозиції та погодитись на перевибори.
Утім, кампанія, яка пройшла під гаслами взаємних образ та цькувань, схоже, не дасть відповіді, у якому напрямку рухатиметься Молдова у найближчі роки – комуністичному чи демократичному. За попередніми даними, молдавські ленінці отримають лише 48 місць в парламенті, але зможуть заблокувати обрання нового президента.
Зрештою, манерність часів холодної війни, яка відверто тішить, приміром, Росію та Румунію, є лише тлом внутрішнього конфлікту в суспільстві: з року в рік накопичуються соціально-економічні проблеми та вирує корупції. Тому в Молдові як і всюди: політики борються за владу, а народ – за право на краще життя.
Прелюдія вибору
У квітні Володимир Воронін ледь не повторив долю румунського колеги Чаушеску, який у 89-ому тікав від натовпу на гвинтокрилі з даху власної резиденції. Однак ті події в Кишиневі не тільки серйозно налякали режим, але й змусили дещо охолодити запал опозиції.
Щоправда, більшість молдавських експертів зауважують: повторення колотнечі неможливе вже тому, що більшість студентів роз’їхались на канікули – хто відпочивати, хто за кордон на заробітки. «По-друге, народ стомився від усієї цієї боротьби, – стверджує директор Інституту громадських політик (Кишинев) Аркадій Барбарошіє. – По-третє, я думаю, що потенційні організатори виступів знаходяться під пильним наглядом служби безпеки та поліції. По-четверте, опозиція не заявляла про організацію будь-яких маніфестацій. Навесні, принаймні, такі заяви лунали».
У будь-якому разі, влада вирішила перестрахуватися і відмовила в акредитації частині спостерігачів, зокрема з України, Росії, Білорусії, Казахстану, Киргизії, Хорватії та Македонії. Один з лідерів правлячої партії Володимир Цуркан пояснив це тим, що «деякі зі спостерігачів, які прибули в Молдову, мають безпосереднє відношення до організації «кольорових революцій». Хоча, приміром, грузинських спостерігачів «завернули» ще в аеропорту.
Подібні звинувачення лунали у бік закордонних гостей під час виборів у 2005 році. Тоді з Молдови були вислані, зокрема, представники правозахисної організації «За права людини» – але вже цього разу російської.
Разом з тим, агітаційна кампанія й без того була вкрай агресивна. Політики розділились на два умовні табори – "за" і "проти" режиму.
Владу представляла правляча комуністична партія на чолі з Володимиром Вороніним. «Хоча треба розуміти, що це зовсім не ідеологічні комуністи, а просто консервативна політична сила, яка опирається румунізації молдовського суспільства», – пояснює аналітик Інституту Євро-Атлантичного Співробітництва Володимир Горбач. Крім того, зазначає він, це одне з двох найбільших в Молдові олігархічних угруповань – тандем сина і батька Вороніних, бізнесмена і політика.
Всі решта – умовна опозиція, в авангарді якої цього разу виступив «троїстий союз» лібералів, ліберальних демократів та альянсу «Наша Молдова».
Ніхто не обтяжував себе конструктивним діалогом. Опозиція звинувачувала комуністів у всіх смертних гріхах, використовуючи гасла часів холодної війни. У відповідь Воронін і компанія нещадно експлуатували радянські серп і молот на листівках без жодних слів чи гасел, утім, щодня зверталися до народу по телебаченню.
За прикладом Ірану, запекла боротьба вирувала також в Інтернеті. Власне, квітневі події у Молдові часто називають «твіттерівською революція». Цього разу форуми та соціальні мережі були «завалені» різного штибу інформацією – від змістовно-організаційної до різного роду провокацій та апокаліптичних прогнозів (Див. онлайн гру, де можна жбурляти черевиком у Вороніна і Гречаную). Приміром, чимало було «постів» про загрозу терору, що російськомовним людям небезпечно розгулювати містом. В онлайні діяли «тиражні» групи, на кшталт «Молдова російськомовна» чи «Ми за комуністів». Активну участь у виборах брав комсомольський рух.
Відповідною була й аргументація сторін. У кожної був свій «старший брат». Комуністи кивали у бік Росії, щоразу вказуючи на намір Москви дати Молдові кредит у $500 мільйонів доларів. Опозиція – у бік Румунії та ЄС. Відтак, виборці поділилися не за віком чи соціальним становищем, а за мовою спілкування – молдавською чи російською – та відчуттям національної приналежності – румун чи росіянин.
Штучність подібного сценарію визнають навіть звичайні люди з вулиці. Багато хто згадує, які реверанси у бік Брюселю робив пан Воронін після повторного обрання главою держави у 2005 році. Тоді ж, напередодні виборів, молдовський президент зустрівся з Ющенком у Києві та прийняв у себе Саакашвілі, що ще більше розгнівало Кремль, який був роздратований поведінкою Вороніна ще з 2003 року за відмову прийняти російський план по Придністров’ю. Про опозицію теж не забувають: люди пліткують, що частина так званих десидентів живе в Москві, в районі Рубльовки, звідки й надсилає свої палкі статті чи заяви з критикою режиму.
«Тому не дивно, що у нас обмаль людей, які хочуть працювати на країну. Більшість – намагаються виїхати за кордон, переважно в Італію, Румунію чи Іспанію. Решта – сподівається на поміч з боку Росії, або на приєднання до Румунії. Часто батьки самі ж спонукають дітей їхати з країни», – розповіла «Гарту» жителька Кишинева, студентка 4 курсу Наталя.
Натомість, додає її однокурсник Іон, після 7 квітня в Молдові кожен має чітку позицію щодо кожної партії чи політика: «Люди почали цікавитися політикою, на телебаченні показують ток-шоу, запрошують політиків, експертів. Іде хоч якесь суспільне обговорення».
День виборів
Якщо поглянути збоку, процедура виборів у Молдові, як і вся країна, застрягли в часі. Приміром, у бюлетені на нинішніх виборах не було позначки «проти всіх», на що нарікали чимало тих, хто прийшли на дільницю. На початку списку були червоні, себто комуністи, в кінці – партія «зелених». Загалом 8 політсил. Саме волевиявлення фіксується не ручкою – як у нас, а спеціальною печаткою, з відбитком «вотат», що означає «голосую». Якщо виборець помилився, або не влучив у потрібний сектор, він має право попросити ще один бюлетень, але тільки один раз. І ще дрібничка: при отриманні бюлетеню, у паспорті також ставиться штамп.
Загалом останні молдовські вибори пройшли вільно і без значних порушень, за що Молдова вже наступного дня отримала схвальні відгуки від місії ОБСЄ. Між тим, зауважує керівник інформаційно-аналітичного центру «Ava.md» Віталій Андрієвський, влада активно використовувала адмінресурс, державні ЗМІ: «Є підозри, і деякі факти це підтверджують, що була спроба фальсифікації результатів виборів».
Тепер, власне, про результати перегонів.
«Після підрахунку 97% бюлетенів для голосування комуністи набирають 45,1% голосів або 48 місць, Ліберально-демократична партія – 16,34%, тобто17 місць, Ліберальна партія – 14,4%, це 15 місць, Демократична партія – 12,5% і 13 місць та альянс "Наша Молдова" – 7,4%, тобто 8 місць», – повідомив секретар ЦВК Юрій Чокан у четвер.
Відтак, попередні дані свідчать про чергову перемогу комуністів, але набрані відсотки не дають їм права самотужки обрати президента.
Загалом, організація влади в Молдові може стати цікавим уроком для України, тому що у наших сусідів діє схема, подібна до запропонованої БЮТ та Партією регіонів наприкінці весни. Так от, у Молдові президента обирає парламент. Як вже було сказано, для цього потрібен 61 голос, або 3/5 парламенту +1 голос. Якщо двічі не вдається обрати главу держави, оголошуються позачергові вибори. Так сталося у квітні цього року, коли пані Гречаній – «наступниці» Михайла Вороніна – не вистачило одного голосу, щоб стати президентом.
За словами пана Андрієвського, у теперішній ситуації можливі декілька варіантів розвитку подій: «Швидше за все, опозиція об’єднається і почне переговори щодо обрання президента. Варіант перший: опозиція віддає комуністам одну з ключових посад, приміром, прем’єра, або спікера парламенту – в обмін на додаткові голоси за спільного кандидата у президенти. Другий варіант – обрання президентом непартійного кандидата. І третій - проведення референдуму стосовно прямих всенародних виборів президента».
Є й четвертий варіант – аналогічний квітневому. Двічі невдача, обираючи главу держави, – і знову парламент розігнаний. Насправді, це не найгірший сценарій для діючого режиму, адже це черговий шанс виправите становище та повернути владу. Весь цей час – майже рік – керуватиме країною 68-річний Воронін. Він навряд розпочне реформи. Радше «виклянчить» у Росії ще пару сотень мільйонів доларів для свого сина Олега, який вже привласнив пів країни. А що молдавани? Підтримувати опозицію – те ж саме, що й комуністів. Тому вибір невеликий: або знову на барикади, або закордон.
PS. У підготовці даної публікації були використані думки та коментарі очевидців як квітневих подій, так і липневої виборчої кампанії 2009 року в Молдові. За це велике спасибі.
За матеріалами: Комуністи починають з червоного рядка
