Щороку всі закохані чомусь очікують на 14 лютого, тобто на день Святого Валентина, або День усіх закоханих, щоб зізнатися у своїх почуттях один до одного. Самотні ж вірять, що саме цього прекрасного дня знайдуть свою половинку. Дивна річ, адже чи встановлював хтось дати для того, щоб кохати чи бути коханими, говорити приємні речі своїм близьким та робити їх щасливими? Чому саме цей день об’єднує всіх закоханих; чому він став для нас настільки символічним та важливим?
Усьому винуватець Валентин
Ця дата, 14 лютого, має історично-релігійне підґрунтя. Офіційно День усіх закоханих існує вже понад 16 століть, але свята любові відомі ще з язичницьких культур. Наприклад, римляни в середині лютого відзначали Lupercalia — фестиваль еротизму на честь богині кохання Juno Februata. І на Русі мали своє свято, але не взимку, а на початку літа. Воно було пов’язане із легендарною історією кохання Петра та Февронії й присвячене Купалу, сину Перуна.
Та все ж у цієї лютневої дати є конкретний „винуватець” — християнський священик Валентин, котрий жив у римському місті Терні за часів імператора Клавдія II Готського. Є дані, що Валентин займався також природничими науками та медициною. Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім’я заважає солдатам воювати за імперію, і видав вердикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це наприкінці 269 року його заарештували, перевезли до Рима й ув’язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув до християнства батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти Валентину голову, що й сталося 14 лютого. Але трагедія полягала ще й у тому, що і сам священик був закоханий у доньку тюремника, яку зцілив. За день до страти він написав дівчині прощального листа, в якому зізнався у своїх почуттях і підписав його „твій Валентин”. Напевно, саме тому з’явилася назва любовних послань своїм коханим „валентинки”.
Що ж у європі?
496 року Папа Римський Геласіус оголосив 14 лютого днем Святого Валентина. Але широкої популярності, а водночас і традицій святкування в Західній Європі це свято набуло з XIII століття. Так, Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався ворожінням. Ще донині він дає молоді привід для різноманітних жартів і розваг. Наприклад, в Англії існувало повір’я, за яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли із зав’язаними очима.
Французи перші ввели „валентинки” — любовні послання у вигляді вірша. Втім, найбільшої популярності „валентинки” набули у XVIII столітті.
Поляки цього дня відвідують Познань. Там лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах. Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають цього дня всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне богослужіння. Але є у світі деякі країни, які дещо відрізняються у проведенні святкувань дня Святого Валентина. Наприклад, Саудівська Аравія — єдина держава, в якій це свято офіційно заборонене, до того ж із виплатою штрафів.
… І В НАС
Щодо України, то тут день Святого Валентина почав популяризуватися лише в 90-х роках минулого століття і став особливо поширеним серед молоді. Багато хто зі старшого покоління сприймає його як чудернацьку примху „погано вихованих дітей та онуків” або як шкідливий імпортований звичай західної цивілізації. До речі, в календарі східних церков — православної та греко-католицької — 14 лютого згадуються лише святі Трифон, Перпетуя, Сатир, Ревокат, Сатурніл, Секунд, Феліцитата, Петро та Вендиміан. Натомість пам’ять трьох святих Валентинів українські церкви відзначають 7 травня, 19 липня, 12 серпня.
А ми, молодь, за цей нетривалий час відзначення Дня усіх закоханих уже встигли перейняти певні традиції святкування від інших країн: готувати один одному сюрпризи, подарунки, надсилати символічні листівки із зізнанням у своїх почуттях — „валентинки”, говорити близьким приємні речі, робити їх щасливими. Також цього дня стало популярним освідчуватися в коханні, пропонувати „свою руку та серце” й одружуватися.
“Любов нікого не омине, просто інколи варто озирнутися довкола”
Редакція “Ужгорода” вирішила дізнатися у всіма впізнаваних ужгородців, котрі своїми творчістю та наполегливою працею прославляють наше місто, як вони ставляться до дня Святого Валентина та як його відзначатимуть. Крім того, було цікаво почути, як можуть збігатися чи відрізнятися погляди чоловіка та жінки, тож запропонували їм ряд однакових запитань.
Отже, вони молоді та енергійні, щирі та відкриті, але дуже різні особистості: вона — співачка, він — науковець; вона незаміжня, а він одружений.
Вона — зірка, котра нещодавно яскраво засвітилася на небосхилі шоу-бізнесу, посівши друге місце на міжнародному конкурсі молодих виконавців „Нова хвиля” в Юрмалі. Красуня, яка вже зуміла стати героїнею світських пліток через розрив ділових стосунків зі своїм продюсером, вихід із дуету „Барселона” та появу в новому амплуа — сольної виконавиці DIVA.
Він — колишній учитель історії в авторській ЗОШ № 2, редактор відділів у багатьох регіональних молодіжних виданнях, автор ряду краєзнавчих карт, довідників та фотоальбомів, популярний гід визначними місцинами та околицями рідного краю, автор веб-сайту про Закарпаття. Нині завідувач кафедри туризму Ужгородського національного університету, кандидат соціологічних наук та завзятий журі-кавеенник.
Ці характеристики можна було б продовжувати, але й так уже неважко здогадатися, що йдеться про Галину Гаврилко та Федора Шандора.
— В якому віці ви вперше закохалися?
Г.Г: — О, це сталося в 15 років. Я закохалася до безтями! Це був чоловік, старший за мене на 9 років!
Ф. Ш.: — Уже в університеті. Любов була така, що “дах зривало”!
— Про що вам дають знати очі при першому знайомстві з чоловіком/жінкою?
Г. Г.: — Очі — дзеркало душі, тому вони мають бути добрими та щирими.
Ф. Ш.: — Про те, наскільки людина порядна.
— Ви вірите у платонічне кохання?
Г.Г: — Так. Таке кохання є надзвичайним…
Ф. Ш.: — Звичайно. Це коли з людиною тобі просто приємно проводити час, навіть без розмов.
— Хто для вас є еталоном жіночої/чоловічої краси?
Г.Г:— Талант — Лучано Паваротті, зовнішність — Валерій Меладзе та Філіп Кіркоров. Ці люди якось по-своєму мене притягують шармом.
Ф. Ш.: — Якщо за фізіологією, то дотримуюся норм: Венера Мілоська, Джоконда. На них рівняються тисячі людей. А так, це моя мама та дружина.
— Чи існує для вас табу в коханні?
Г.Г: — Напевно, ні, оскільки для мене кохання — це 100-відсоткова віддача партнерів один одному. І коли кохаєш, немає і не повинно бути ніяких заборон.
Ф. Ш.: — Так. Це має бути тільки одна любов. Оскільки вона — це договір без підпису, договір, який тримається тільки на рівні довіри.
— Вік для кохання важливий?
Г.Г: — Гадаю, що ні. Адже душа людини завжди молода, і кожен, незалежно від віку, хоче кохати і бути коханим!
Ф. Ш.: — Узагалі-то ні, але те, що виникає у дітей до 14 років, любов’ю не назвеш, оскільки це просто емоції на рівні біології, газет, журналів.
— Шлюб — це назавжди?
Г.Г:— Авжеж. Тому, напевно, я не дуже й поспішаю із заміжжям, адже це серйозний крок у житті кожного. Він має бути виваженим та обміркованим.
Ф. Ш.: — Як соціолог можу сказати, що шлюб — це відносно, оскільки існує декілька його видів (транзитний, церковний, офіційний та вільний). Для мене вічною може бути тільки любов, а шлюб — ні.
— Хто в домі хазяїн?
Г.Г:— Нема чіткого визначення. Рівноправ’я є обов’язковим, але повинна відчуватися “чоловіча рука”, щоб у сім’ї був порядок, щоб жінка почувалася захищеною. А вона, у свою чергу, як берегиня сімейного вогнища повинна дбати про затишок.
Ф. Ш.: — Я б сказав, що чоловік, але статистикою доведено — жінка!
— Що може стати причиною для розлучення?
Г.Г: — Зрада. Її я, напевно б, ніколи не пробачила.
Ф. Ш.: — О, чинників є неймовірна кількість: матеріальні, соціальні, психологічні. Тут не можна чітко сказати, що саме може бути для мене цією причиною.
— Як ставитеся до Дня усіх закоханих? Як святкуватимете?
Г.Г:— День Святого Валентина — це одне із найкращих свят. Ми дуже рідко говоримо близьким про свої почуття. Не тільки про любов, а й узагалі якісь приємні слова. Гадаю, що саме увага близьких нам людей робить нас щасливими.
Це вишукане свято, це ще один привід для того, щоб приготувати один одному подарунки, квіти, просто виявити увагу. Мені як жінці більшого і не треба!
Як святкуватиму, ще не знаю. Але я дуже хвилююсь, оскільки 16 лютого відбудеться мій перший сольний концерт у рідному Ужгороді, присвячений саме Дню усіх закоханих.
Ф. Ш.: — Для більшості день Святого Валентина — це своєрідна точка в календарі, яка нам нагадує: “А ви когось любите?!”. Це запитання декого підносить, а за відсутності коханої людини пригнічує. Оскільки 14 лютого — робочий день, то я працюватиму як до обіду, так і після, тому чогось особливого не буде.
— Що б ви могли побажати тим, хто ще в пошуках своєї половинки?
Г.Г:— Любов є, була і буде, тож запевняю, що вона нікого не омине. Просто інколи варто озирнутися довкола, оцінити тих, хто нас оточує. Також потрібно робити що-небудь, адже “на голову вона нікому не впаде”!
Ф. Ш.: — По-перше, не потрібно поспішати. А по-друге, варто замислитися над тим, чи ти справді кохаєш людину, чи лише думаєш, що її любиш.
