У Сімферополі пройшов Міжнародний театральний фестиваль серед "пасажирів" якого і Російський драматичний театр із Мукачева
Відправив у плавання «Кримський ковчег» від «причалу» Кримськотатарського академічного театру директор Білял Білялов. По-капітанському впевнено він веде своє фестивальне судно в бурхливому театральному морі. Творча ідея фестивалю полягає в тому, щоб ознайомити публіку зі сценічним мистецтвом різних країн. У попередні роки запрошені театри представляли камерне мистецтво, а на цьому, вже четвертому, фестивалі розширилася не тільки географія — Україна, Крим, Росія, Туреччина, Узбекистан, Татарстан, але було показано 10 вистав для великої сцени.
ПЕКЛО АБО РАЙ?
Відкрився «Ковчег» виставою господарів — Кримськотатарського театру і нещодавньою прем’єрою «Між небом і землею» екс-киянина, актора, режисера і письменника, Ігоря Афанасьєва, який нині мешкає в Америці (переклад Ш. Селім). Сюжет вистави — зіткнення мрії і реальності. Розповівши історії життя трьох жінок, драматург вирішив дослідити вічну тему — кохання, їхнє бажання йти за нею хоч у пекло, хоч у рай. Власне кажучи, в раю ці жінки у виконанні Аліє Теміркаяєвої (Синтія), Луїзи Усеїнової (Джулія), Лемари Джелілової (Мімі) і опиняються. Реальність тісно переплітається у фантазії автора з його уявленням про життя загробне. Режисер Ольга Дмитрієва пропонує своє уявлення про той тунель, в який ніби втягується людина, переходячи за межу життя. Там все виявилося комп’ютеризованим і дивним, як дивні уніформісти, що зустрічають на тому березі Стікса. Ангел-охоронець (Ельдар Джелілов) перебуває настільки під впливом трьох жінок, які опинилися між життям і смертю, що вирішує залишити небо заради земного кохання. У гонитві за коханням, або за його ілюзією, всі герої поводяться по-різному. Режисер знаходить яскраві театральні віддзеркалення прагнення несхожих одна на одну жінок. Образом вистави стає яблуко, що сприймається забороненим плодом. Що ж, в кожній жінці — часточка душі її прародительки Єви...
ПОГОВОРИМО ПРО КОХАННЯ
П’єса чеського драматурга І. Губача «Корсиканка» — в полі зору багатьох театральних колективів. Не обійшов увагою її і один з найстаріших театрів Росії, що має 150-річну історію — Оренбурзький драматичний театр ім. М. Горького. Режисер вистави, художній керівник театру Ріфкат Ісрафілов намагається створити на сцені внутрішню драму людини і володаря половини Європи — Наполеона Бонапарта. Історичний анекдот про приїзд на острів Св. Єлени, де імператор доживав у засланні свої останні дні, його землячки, корсиканки Жозефіни, можна сприймати тільки як версію, хоча підстави вважати цю ситуацію правдивою не зовсім необгрунтовані. У виставі Наполеон (Олег Ханов) і Жозефіна (Наталія Бєляєва) є звичайними чоловіком і жінкою. Минула слава, велич виносяться «за рамки», залишаються десь у минулому. Перед лицем неминучості та вічності відкинуто все наносне і персонажі дають оцінку минулого життя. У виставі використано багато музики, винахідливі пластичні рішення, іскрометні жарти і гумор неодноразово примушували глядачів сміятися. І хоча все дійство сприймається комедією, у виставі присутня дзвінка нота щирості, яка настроює на серйозний лад, на роздуми про психологію генія-тирана перед тією останньою межею, коли всі люди стають просто людьми.
Одеський молодіжний драматичний театр привіз на «Кримський ковчег» одну із знаменитих п’єс світового репертуару — «Філумену Мартурану» Едуардо де Філіппо. Цей жіночий образ — мрія багатьох актрис. Одеська Філумена — Юлія Пляшкова поєднує у своїй героїні пристрасть, кохання, розчарування, обурення від зради і бажання примирення. У цьому багатоликому образі втілилася думка про сильну жінку, яка вистоїть перед усіма ударами долі і в цьому їй допоможе її оточення — близькі й друзі.
Муніципальний міський театр Стамбула (Туреччина) вже вдруге бере участь у «Ковчегу». Нині вони презентували виставу, як східне і пристрасне дійство. Трагедія «Злочин під зірками» Єльчина — історія взаємин чоловіка і жінки, вічна як світ. Коханий Жінки (Ельчин Алтиндач) — її колишній учень, представник нового покоління (Емрах Озертем). Як розв’язати суперечності такого кохання, як знайти їм вірне рішення? А може, все-таки немає виходу, коли під зірками вирують справжні пристрасті?
ПРИТЧІ ПРО ЖИТТЯ
Серйозну тему буднів сучасного війська порушив у виставі «Чморік» В. Жеребцова Новий художній театр Челябінська (режисер Євген Гельфонд). П’єса, створена за матеріалами реальних подій, вражає своїм драматизмом. У персонажах, яких можна розглядати як певні схеми людських характерів: поганий — хороший, справедливий — наївний, сила i слабкість присутні одночасно. Герої — молоді люди, що опиняються в одному просторі військової частини, але сповідуючи цілком різні цінності, демонструють своє ставлення до життя, до ситуації, що склалася. Фінал вистави трагічний, гине не найслабший, в боротьбі за справедливість віддає життя той, хто намагався залишитися людиною в нелюдяній ситуації...
У зовсім інший світ потрапили глядачі на виставі Національного академічного драматичного театру Узбекистану (Ташкент) — «Притча про червоне яблуко» Х. Аббаса в постановці Мінавара Абдуллаєва. Ця класична комедія в чомусь нагадує знамениту «Хануму». Тут також дівчина на порі. У селищі небагато наречених і бабуся (Ділбар Ікрамова) шукає для внучки Равшани (Мадіна Мухтарова) найгіднішого. У цій притчевій драматургії — багато пластiв, які підносять і прагнення до національної самобутності, і вірність традиціям, і звичаям, і повага до старшого покоління, бажання прислухатися до їхньої мудрості і порад. І як результат — можливість зробити правильний вибір у житті. Тоді все буде весело і добре, а добрий жарт не зашкодить серйозним рішенням...
Два українських театри звернулися до зарубіжної драматургії. Дніпропетровський академічний український музичний драмтеатр ім. Т. Шевченко показав драму Г. Запольської «Джокер» (режисер Євген Морозов). А Закарпатський російський драмтеатр із Мукачево — драму «Скляний звіринець» Т. Уїльямса (режисер Євген Тищук). Неймовірні життєві ситуації зробили ці вистави яскравими театральними історіями, в яких глядач зміг підглянути деякі рішення власних життєвих колізій і які допомогли відчути небезпеку руйнування свого внутрішнього світу, застерегли про можливість стати однією з фігурок Скляного зоопарку і програти, навіть маючи у своїй колоді джокер...
Про цінності уявні та справжні розказала вистава «Сиєр» («Корова») Нікмета Татарського академічного театру ім. Галіасгара Камала (Казань) (режисер Едуард Шаїхов). Це одна з кращих робіт в репертуарі театру, що недавно відзначив свій 100-річний ювілей. У комедійній чехарді перебувають герої вистави, колись заможна інтелігентна родина, бажаючи мати стабільний прибуток, продає фамільні коштовності і купує... корову. Здавалося б, це може вирішити побутові проблеми, але на жаль, їх тільки додається. Манера психологічного театру переконливо співіснує у виставі з яскравою зовнішньою формою.
АХ, ВОДЕВІЛЬ...
Російську столицю представляв театр «У Никитских ворот». Москвичі привезли свою знакову виставу, яка є в їхньому репертуарі з 1983 року. За відомою сентиментальною повістю Карамзина «Бідна Ліза» Марк Розовський, художній керівник театру «У Никитских ворот» написав мюзикл, з власною драматургією, музикою і режисурою. Вірші склав Юрій Ряшенцев, нову сценографічну редакцію сьогоднішньої вистави здійснила Ксенія Шимановська. Незважаючи на давність сценічного існування, «Бідна Ліза» продовжує претендувати на свіжість глядацького сприйняття, а публіка, незнайома раніше з творчою манерою Розовського, відкривала для себе незвичайність його режисерського рішення. Історія бідної дівчини Лізи (Віра Десницька), яка живе з матір’ю (Галина Борисова) і спокушена багатим дворянином Ерастом (Станіслав Федорчук), побудована в дусі класичного водевілю, де одночасно існують акторські школи і переживання, і уявлення. Персонажі взаємодіють один з одним і коментують свої ж дії, читають карамзинський текст і тут же відтворюють його у своєму викладі. Виходило у них це весело, яскраво, винахідливо й свіжо. Актори немов купаються в музиці, хореографії, віртуозно відтворюючи перипетії сюжету. Легко і невимушено, як у справжньому акторському капуснику, коли здається, що репризи виникають із імпровізації, яка щойно народилася. Прийоми побудови мізансцен і дії також, до речі, вийшли із капусників. Цей легкий погляд на сумну, загалом, історію про ошукану довірливу і милу дівчину виводить від відчуття сумно-сентиментального Карамзина до іронічного Розовського.
До речі, мюзикл «Бідна Ліза» бачили глядачі таких престижних театральних форумів, як Единбурзький і Авіньйонський, а також Фестиваль європейських вистав у Греноблі. Тепер до переліку своїх фестивальних трофеїв театр «У Никитских ворот» може додати і «Кримський ковчег 2007». А у сімферопольських глядачів залишаться в пам’яті вистави, які вони побачили завдяки «Ковчегу».
На фото: СЦЕНА З ВИСТАВИ «МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ», ПОСТАВЛЕНА ІГОРЕМ АФАНАСЬЄВИМ У КРИМСЬКОТАТАРСЬКОМУ АКАДЕМІЧНОМУ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНОМУ ТЕАТРІ
