Думки, які ґрунтуються на власному досвіді
Якщо ви вважаєте, що нічого не винні банку, адже жодного разу не брали кредитів – цілком ймовірно, що ви дуже помиляєтесь. Раджу вам вже сьогодні звернутися до всіх банків, з якими коли-небудь мали хоч якісь справи (відкриття-закриття рахунків, депозитів, отримували кредитні чи зарплатні карточки тощо) – і перевірити. Це як відвідування стоматолога чи гінеколога – дуже не хочеться, але розумієш, що треба.
Коли у розмові зі знайомими я казала, що у мене неприємності з банком, перше, що мене питали: «Ти брала кредит?» А потім: «Ти була поручителем?» Ні, не брала і не була. І тим не менше, у мене дійсно виникли неприємності.
Причому, повірте, ніщо не віщувало неприємностей – моя «фінансова совість» була абсолютно чистою. Я могла заприсягтися на чому завгодно, що нічого жодному банку не винна – я «де юре» безробітна, а моя зарплатна карточка вже понад два роки як безнадійно «мертва». Відкритий в тому ж банку, що і зарплатна карточка, депозит на моє ім’я залишався недоторканим (спочатку не змогла зняти з нього гроші через кризу, банки їх просто не видавали; потім все «промахувалася» з термінами – за умовами могла зняти гроші з депозиту лише в тому відділенні банку, в якому відкривала депозит, а це – інше місто, і лише у певні дні року). Коротше кажучи, подумки поставила на тих грошах «хрест». Але заспокоювало хоча б те, що це не я винна, а мені.
І ось нещодавно, наводячи вдома лад у коробках з документами, знайшла стару зарплатну карточку і (що, зрештою, і дало початок цій історії) пін-код до неї. Мені чогось подумалося (тепер вже розумію, що хтось там, наверху, мене пошкодував), що оскільки так все склалося – не зайвим буде перевірити баланс карточки. Ну, про всяк випадок...
Банкомат видав інформацію, що карточка прострочена і «порадив» звернутися до адміністрації. Звертаюся. Працівниця перевіряє карточку по своєму комп’ютеру і оголошує вердикт: «Баланс карточки – мінус 121 гривня 97 копійок»... У мене – німа сцена. Приходжу до тями і намагаюся з’ясувати, як таке могло статися.
Виявляється, карточка була підключена до так званої «мобільної» послуги – це коли тобі на мобілку періодично приходять повідомлення з банку про стан твого рахунку. Послуга платна – 3 гривні на місяць. Мізерна сума, якщо маєш стабільний заробіток і «движ» на рахунку.
Але, повторюся, моя карточка була «мертвою», ніякого руху коштів вона не бачила понад два роки і чиста випадковість, що я її не викинула на смітник. Тож понад два роки банк вправно вганяв мене в «мінус», не вважаючи за потрібне повідомити, що він це робить. І той факт, що карточка не поповнювалася вже тривалий час, що з нею не проводилося ніяких операцій, банк зовсім не хвилювало.
Це, виявляється, мені мало прийти в голову, що, залишившись без роботи і, відповідно, поповнення зарплатної карточки, я щось там «боргую» банку. Уявіть себе на моєму місці – вам на роботі нараховуються гроші на зарплатну карточку, ви звільняєтесь, знімаєте з карточки все, що заробили, і забуваєте про існування цієї карточки назавжди. Впевнена, що саме так зроблять 95 відсотків людей.
На моє запитання, коли б, нарешті, банк повідомив мені, що я – виявляється – «боржник», і що було б, якби я випадково не вирішила перевірити стару карточку, мені відповісти не змогли (лише припустили, що у випадку, якби одного разу я звернулася у цей банк за кредитом, тоді б ця історія випливла; але за все життя кредит я брала лише один раз, і було це понад десять років тому... і зовсім в іншому банку...).
Питання до менеджера банку: «А якби я втратила номер телефону? А якщо я, припустімо, померла, що тоді? На кого повісили б борг і коли б це з’ясувалося?» – також залишилися без відповіді. І це, зауважу, банк має всі мої дані – ксерокопії паспорта, ідентифікаційного, адреса проживання, номер мобільного. Тобто, при бажанні, знайти мене – справа техніки. Та, очевидно, банк чекав, коли сума боргу стане побільше – тоді б і «ощасливив» мене своєю увагою.
І можу лише уявити, скільки б грошей я була винна банку в недалекому майбутньому. Тим більше, що сума боргу почала б рости в геометричній прогресії (штрафи, пеня тощо). Простий розрахунок: «мінус» почав нараховуватися у лютому 2009-го року. Значить, 26 місяців множимо на 3 гривні. Маємо – 78 грн. А боргу нарахували 121 грн. 97 коп. Значить 43 грн. 97 коп. (понад 50 відсотків!) – це штрафні. Не хіло! Чи не так?
Емоції і фінустанови – речі несумісні. Скоріше ви розтопите асфальт сльозами, ніж зможете пояснити банку, що ви – не верблюд. Тож я просто вирішила назавжди закрити свою історію з цим банком. Я скасувала оту «мобільну» послугу, сплатила борг. Тим більше, що сума, на щастя, набігла не астрономічна.
Якщо думаєте, що інцидент вичерпано – розчарую. Тепер мені слід звернутися в банк через місяць, аби остаточно переконатися, що жодної сотої копійки боргу перед банком у мене не лишилося. В іншому випадку, залишуся боржником, зі всіма наслідками.
І на завершення. У розмові зі знайомим я зауважила: «У мене враження, що слова «клієнт» і «лох» для банків – синоніми». Він порадив винести ці слова у заголовок статті.
Якщо чесно, вагалася. Але розумію, що дехто з читачів, так само, як і цей мій знайомий, замисляться і приймуть рішення перевірити свої історії взаємовідносин з банком. Будь-яким банком.
А я вирішила найближчим часом перевірити стан справ в іншому банку, де колись дуже давно відкривала рахунок, щоб отримувати матеріальну допомогу з біржі, – про всяк випадок. І справді це як відвідування стоматолога чи гінеколога – дуже не хочеться, але розумієш, що треба.
P. S. Сподіваюся, хоч кільком людям мій досвід допоможе уникнути фінансових неприємностей. Історії, як банк нарахував з 20 гривень боргу понад 500 гривень штрафу чи при закритті рахунку, яким не користувалися, виставили рахунок за обслуговування цього рахунку, переконана, є в багатьох. Поділіться досвідом, кому вдавалося довести свою правоту у стосунках з банком.
