Цими вихідними до ужгородського СК „Юність” завітала без перебільшення легенда незалежного українського футзалу — Геннадій Лисенчук — головний тренер національної збірної
Цими вихідними до ужгородського СК „Юність” завітала без перебільшення легенда незалежного українського футзалу — Геннадій Лисенчук — головний тренер національної збірної, володарки 8 нагород європейських та світових форумів. Привіз пан Геннадій своїх хлопців на „спаринг” із давнім суперником і географічним сусідом — збірною Білорусі. Обидва поєдинки видалися захоплюючими, однак синьо-жовта команда тріумфувала лише раз.
Загалом, історія взаємовідносин футзальних України та Білорусі має глибоке коріння. Почалося все ще в 1996 році, коли жереб звів українців та сябрів у плей-офі відбору до ЧС. Тоді гору взяли підопічні Лисенчука і вибороли медалі світового форуму. Однак згодом це не завадило командам зустрічатися в товариських зустрічах при підготовці до різноманітних змагань. Цього разу Геннадій Лисенчук, котрий, до слова, є ще й вповноваженим членом УЄФА від України, запросив білорусів до Ужгорода, зважаючи на те, що з ними добре було б зіграти напередодні непростого відбірного циклу до чемпіонату Європи, що відбудеться в Андоррі. Нагадаємо, що торік наші футзалісти на майданчиках „Юності” екзаменували збірну Словаччини.
Щодо самих матчів, то наша збірна виходила на них явним фаворитом. Титулована команда з добрими традиціями, із десятирічним восьм медальним здобутком (2 срібла ЧЄ та 3 ЧС, два золота та бронза студентського чемпіонату світу) приймала хоч і досвідчений колектив, та без явних здобутків. Найвищою „точкою” був саме той далекий плей-офф, програний Україні. Однак тренерський штаб синьо-жовтих наголошував, що ці товариські матчі — перші в серії підготовки до європейського відбору і мають на меті перегляд кандидатів у збірну, а результат — не головне. І все ж у першому матчі його було досягнуто. Обидві команди лише налагоджували комбінаційну гру, натомість воротарі почувалися краще нападників і тягнули все, що летіло в їх бік. Українці мали більше вдачі — на їхні два постріли сябри відповіли лише раз. Друга гра також почалася з передчуття того, що проблем наші мати не будуть: швидкий гол, засилля нереалізованих (але таки створених) моментів, невпевнена гра білорусів... Через кілька хвилин після голу події на майданчику розвивалися так динамічно, що не встигалося записувати. Три м’ячі влетіли до воріт Іваняка з інтервалом у 5-6 хвилин (один з них справжній красень). Наші ще до перерви скоротили відставання, реалізувавши штрафний, та далі справа не пішла. Вже ближче до кінця гри тренер вирішив випустити п’ятого польового гравця замість голкіпера, і білоруси відзначалися вже у пусті ворота. Не полишивши штурмувати ворота гостей до самого фінального свистка українці спромоглися відіграти ще один м’яч, та рахунку не зрівняли. В результаті 4:5 за сябрами, і повний мир в підсумку двох ігор. Ми попросили прокоментувати ці ігри Геннадія Лисенчука, запитуючи також про подальший план дій націоналки і шанси на відборі.
— Пане Генадій, ігри видалися важкими, не завжди ваші хлопці виправдовували звання фаворита...
— Причина в тому, що ми й досі шукаємо ідеальну комбінацію стартової п’ятірки, тобто пробуємо різних гравців з різних команд. Звідси й незіграність і брак в передачах і недостача креативу. Однак поразка може дати більше, ніж перемога — доведе молодим хлопцям, що з кожним суперником треба віддаватися на всі 100%.
— Кого ви запрошували на ці збори, хто вразив чи розчарував?
— У нас проходить зміна поколінь. Старі лідери, які грали й вигравали на найвищому рівні поступилися молодим. З нами прибули 15 футболістів з різних клубів найвищого дивізіону. Я дуже вимогливий, навіть у товариських матчах. На результат не зважаю, та, гадаю, що зіграли нижче своїх можливостей. Навіть голкіпер Євген Іваняк, котрий бувало виручав, почувався невпевнено. Щодо позитивів, то відзначив би перспективу братів Іванових, один з яких брав участь і в цих поєдинках.
— Які шанси у вас на відборі до ЧЄ?
— Як бачите, в Європі вже не залишилося слабких суперників. Крім нас, в групі господарі змагань андорці, словаки ізраїльтяни... А оскільки у фінальній частині зіграють лише 8 збірних, то путівка дістанеться лише переможцям груп. Тож буде непросто.
— Які подальші плани по підготовці команди?
— За два дні їдемо до Угорщини на контрольну гру з тамтешньою збірною, потім коротка перерва і виїзд до Андорри.
— Ви вже не вперше вибираєте Закарпаття для проведення контрольних ігор. А чи не задумувалися проводити тут стаціонарні збори з „повним комплексом”?
— Ваш регіон дуже добре географічно розташований — близько виїздити на матчі з сусідніми збірними. До того ж маєте чудовий спорткомплекс, який нам люб’язно надають для ігор та тренувань. Звичайно, хочеться тут проводити більше часу. Обговорюватиму можливість проходити міжсезонні збори саме тут, адже є все, що треба: готельні умови, просторий зал, та й місцеві аматорські колективи на спаринги можна було б залучити.
— Що ж, удачі вам на майбутніх товариських іграх та офіційних двобоях.
Ростислав РОГОЖА,
спеціально для "Старого Замку "Паланку".
