Деякі політики дорослими так і не стали…
Результати мукачівських виборів, що відбулися минулої неділі, виявилися цілком очікуваними. Не треба було проводити жодних соціологічних досліджень, щоб передбачити такий результат. Єдиним питанням, за яке чіплятимуться журналісти й критики нинішньої влади міста над Латорицею, є низька явка виборців, хоча вона також є цілком закономірною.
На міських виборах 2004 року, за якими стежив увесь світ і в котрих були задіяні ресурси всієї держави, активність виборців ледь перейшла за 50 %. І це при тому, що вони зачіпали життєві інтереси не лише мукачівців. В Ужгороді, коли існувала норма, що для виборів депутата потрібна явка 50 %, взагалі не могли обрати депутата протягом трьох років, доки цю норму не скасували. На резонансних виборах в обласному центрі, коли змагалися між собою В. Погорєлов і П. Чучка, проголосувало також ледь більше, ніж 30 %. Такою ж є і практика цивілізованих країн, а в авторитарних вважається ганьбою, якщо цифра активності менша за 95 %. Тому низький відсоток голосувальників не має однозначної оцінки, добре це чи погано.
З одного боку, байдужість громади провокує зловживання владою. Вона ж є причиною комунальних неплатежів, бруду на вулицях та в під’їздах, безвідповідальності ЖРЕРів та інших міських служб. З іншого боку, пасивність містян свідчить, що їх задовольняє наявний стан речей. Це так, як у випадку зі здоров’ям, коли більшість про нього замислюється лише під час хвороби, хоч лікарі й наголошують, що це погано.
Отже, переміг Золтан Ленд’єл, який уже й так фактично 2,5 роки є реальним керівником Мукачева. Тобто маємо підстави говорити про спадкоємність мукачівської влади, і цим вона суттєво відрізняється від ужгородської. Нинішня «команда» В. Балоги спокійно могла висунути ще 3–4 кандидатури і вони здобули б майже той самий результат, чим ніяк не може похвалитися С. Ратушняк.
Тобто В. Балога, принаймні на регіональному рівні, вміє плодити друзів, а С. Ратушняк – ворогів. Бо перший, забезпечуючи особисті інтереси, здатен рахуватися з іншими, тоді як у другого особиста відданість не йде в порівняння з жодними іншими людськими якостями. Власне, З. Ленд’єла лише на політичному рівні можна назвати членом команди Балоги. Бо як керівник він реалізувався, ще коли Віктор Іванович ходив до школи. Радянський інженер, голова парторганізації заводу «Мукачівприлад», потім міському КПУ плавно зберігав за собою керівні посади, бо вирізнявся менеджерськими якостями, а не ідеологічною зашореністю та пошуком ворогів. Здається, навіть С. Ратушняк не має особистої ворожості до З. Ленд’єла, як не мав її й до В. Петьовки. Це лише у випадку з В. Балогою амбіції мера Ужгорода затьмарюють усі інші почуття, що є типовим для азійської ментальності, а ніяк не європейської. Хоча це також реальність нашого суспільства, з якою треба миритися.
Що означають мукачівські вибори для країни й Закарпаття? Деякі інтернет-сайти говорять про нинішні місцеві вибори, які одночасно пройшли також у Рівному та Феодосії, як про репетицію президентських. Думається, такі аналогії народжуються лише від браку гарячих новин та дилетантизму. Бо, справді, Мукачево 2003–2004 або Черкаси з Дніпропетровськом перед цим були полігоном виборчих технологій «а-ля Гліб Павловський», за якими планувалося запровадити в Україні політичний режим на зразок російського. Але сам Павловський заявив, що перемога В. Ющенка буде означати його особисту поразку, а отже, і недієздатність таких технологій на теренах України. Так і сталося. Тому при всіх неоднозначностях оцінки помаранчевих подій, ми маємо іншу країну, де вибори – не кабінетна ворожба штабів, а реальний життєвий процес із усіма його недоліками й перевагами. І тепер дедалі очевиднішою стає інформованість Л. Кучми, який ще у далекі 90-і стверджував, що «Україна – не Росія». Тобто нинішні місцеві вибори мають виняткове значення для громад, і ніяк не більше.
Однак мукачівські вибори дають привід згадати й ужгородський референдум, запланований на наступну неділю. Власне, у бюлетень, крім зазначеного питання про аквапарк, з таким же успіхом можна внести й питання, чи потрібно ужгородцям освітлення на вулицях, опалення в оселях, зручні магазини, розумна влада і безліч інших. Зрозуміло, що ініціатори референдуму прорахувалися, бо сподівалися на дочасні вибори, а тепер мильна бульбашка стане очевидною. Хоча такі голосування без вибору дають безмежний простір для фальсифікацій, бо вони нікому нецікаві, а значить, і контролю не буде. Та й користі від них – як жінці від онаніста. Хтось потішить себе коханого, а інші його мало цікавлять.
Про що йде суперечка у питанні з аквапарком? Про дуже банальну річ – особисту вигоду. С. Ратушняк хоче продати чергову ділянку землі за конкретний зиск. А обласна влада не проти будівництва аквапарку, а проти продажу землі в приватну власність, яка буде під ним. Бо потім цю ж землю можна використати під ресторан, власний будинок, врешті, для банального перепродажу. Тому й запущено механізм демагогії. Але у «Ґринджол» за кілька годин народився рядок: «Ми не бидло, ми не козли», котрий підхопила доросла Україна. На жаль, багато політиків до цієї категорії населення не належать.
Віктор Пащенко, Ужгород
