Здатність цього політика залишатися „на плаву” при будь-якій політичній системі і досі дивує як його опонентів, так і соратників.
Слово `зрада` несе сьогодні не стільки моральне чи політичне навантаження, а має цілком конкретний вимір. Багато хто із українських політиків готовий повторити слідом за Макіавеллі слова про те, що обов`язок перед власною країною переважає всі інші обов`язки і знімає будь-які докори сумління. Але найчастіше ці міркування із арсеналу політичних лицемірів, які намагаються виправдати зло вищою доцільністю політичної кон`юнктури.
Зміна своїх старих, тимчасових політичних союзників на нових і використання, в залежності від ситуації, навіть недавніх політичних опонентів з метою досягнення своїх політичних цілей, – це одна із відомих технологій, яку неодноразово застосовував герой нашого сюжету Геннадій Москаль. Політична кар’єра 57-річного генерала справді вражає. З 1975 до 2001 року працює на різних посадах в органах внутрішніх справ. З червня 2001, коли був призначений головою Закарпатської облдержадміністрації, і почалося його сходження на владний Олімп. З 2002 до 2005 року працює керівником Держкомнацрелігії. Вже у 2005 році, коли Міністерство внутрішніх справ України очолив Юрій Луценко, стає його заступником. У листопаді цього ж року призначений керівником Луганщини, через рік – представником Президента в Криму. Вже через рік стає заступником керівника СБУ. Восени 2007-го збувається давня мрія Геннадія Москаля, і він вже у складі „Народної самооборони” входить до парламенту.
Здатність цього політика залишатися „на плаву” при будь-якій політичній системі і досі дивує як його опонентів, так і соратників. Свою кар’єру одіозний генерал розпочинав на Закарпатті. Вперше в область потрапив у 1995 році. Тут він два роки попрацював на посаді начальника управління МВС України в Закарпатській області. Вже тоді зарекомендував себе як людина, яка може заради власної вигоди домовитися зі всіма – в тому числі і з криміналітетом. Як і в кожній області, де він керував міліцією, і на Закарпатті ввів практику проведення „круглих” столів із кримінальними авторитетами на тему розподілу повноважень і, звісно ж, грошових потоків. По суті роль „даху” переходила від кримінальних структур до керівництва міліції. „Авторитетів” змушував або ж „ділитися”, або ж їм обіцяли влаштувати „несолодке” життя. Таке наведення порядку міліцейсько-кримінальними методами у середині 90-их можливо і було ефективним. До прикладу, по-своєму згадують Геннадія Геннадійовича підприємці: вони свого часу могли всього за 10 тисяч гривень придбати «блатні» номери. Тільки ось, куди поділися ті гроші, ніхто так досі й не знає. Втім, як майже нікому не відомо, куди зникли кілька мільйонів гривень із благодійного фонду «Правопорядок» після того, як колишній начальник закарпатської міліції Геннадій Москаль перевівся до іншої області.
В наступні роки Геннадій Москаль таку практику переніс і в інші регіони, де працював, – у Крим та Дніпропетровщину.
У 2001 році міліцейська кар’єра Геннадія Геннадійовича раптово скінчилася. Тодішньому міністру МВС Юрію Кравченку стала не до вподоби діяльність підлеглого, який своїми інтригами неодноразово „підставляв” друзів та колег. Міністру стали відомі факти зміни політичного „даху” пана Москаля. Про те, що Геннадій Геннадійович є інформатором свого нового патрона Віктора Медведчука стало несподіванкою і для тодішнього Президента Леоніда Кучми. Пан Москаль „засвітився” на плівках Мельниченка, завдяки яким і стало відомо, що генерал знайшов нових політичних друзів. У квітні 2001 року `Українська правда` опублікувала чергову серію розшифровок плівок, де зафіксована розмова Юрія Кравченка та Леоніда Кучми. „Нинішній губернатор каже, що на нього весь час виходить Москаль (Геннадій Геннадійович протягом кількох місяців 2001 року керував міліцією на Дніпропетровщині, – Авт.). Він мені каже, що після розмови з Москалем інформацію про ці розмови знає Медведчук і Суркіс. Я так думаю, парень,.. чи не зарано ти почав грати в етот треугольник” .
Діяльність на посаді губернатора Закарпаття стала початком політичної кар’єри амбітного генерала. Його призначення керівником області представники провладної СДПУ(о) сприйняли з великим полегшенням, адже давнього противника партії Медведчука – Віктора Балогу – нарешті вдалося змістити з посади. Але крісло губернатора Геннадій Москаль отримав не випадково. Тут співпали як бажання самого генерала, так і його нових покровителів. Те, що Москаль має нових патронів, представники СДПУ(о) ніколи не заперечували. Вже у липні 2001 року в інтерв’ю газеті „Фест” Віктор Медведчук зізнався, що „об’єднані есдеки лобіювали генерала на Закарпаття”.
Перед поверненням на Закарпаття пана Москаля лідерам СДПУ(о) вдалося домовитися з генералом про майбутню адміністративну підтримку на виборах 2002 року. При цьому Геннадій Москаль отримав щедру подяку – контроль над економікою області, ставши повноправним господарем регіону.
Його заява, озвучена в перші дні перебування на посаді, – „насамперед я налаштований на конструктивну співпрацю із всіма політичними силами, безпідставних кадрових звільнень не буде” – виявилися лише дешевим фарсом. Як з’ясувалося згодом, це були винятково красномовні заяви для преси. Реальність виявилася зовсім іншою. В перші ж дні своїм першим заступником він призначив секретаря обкому СДПУ(о) Івана Різака. Цей тандем і став наводити порядок на свій лад – за два місяці в області було знято 70 відсотків голів райдержадміністрацій. Показовим для інших стало звільнення з посади тодішнього керівника Виноградівщини Олега Гаваші:
„З перших днів керування областю Геннадій Москаль жорстко вимагав від мене написати заяву про відновлення в партії СДПУ(о). Крім того, був категорично проти прийому Віктора Ющенка на Закарпатті, вимагав відмовлятися від його гуманітарних вантажів, що мали надійти в постраждалі внаслідок повені села. Подання на мою відставку з’явилося на другий день після візиту Віктора Ющенка на Говерлу” (інтерв’ю О. Гаваші кореспонденту „Старого замку” від 21 березня 2002 року).
Окрім звільнення з посад неугодних, генерал звичними для нього методами розпочав „зачистку” і в бізнес-структурах краю. Саме за часів губернаторства Геннадія Москаля на Закарпатті була започаткована практика рейдерського захоплення успішних підприємств. Їх власникам навіть не пропонували гроші за бізнес, їх просто забирали безцінь. Особливо генерала цікавили туристичні об’єкти.
„Москаль викликав голову Міжгірської адміністрації і сказав: або Ледида продає турбазу „Кам’янка”, або ти підеш із роботи...Згодом прийшли люди від генерала і змусили мене продати базу за безцінь” (інтерв’ю О.Ледиди кореспонденту „Старого замку” від 3 вересня 2008 року).
На Закарпатті генерал реалізував ще одну свою давню мрію – взяти під своє крило нелегальну міграцію. Чергова забаганка занадто дорого обійшлася закарпатцям. Геннадій Москаль пролобіював створення на території краю табору тимчасового тримання нелегальних мігрантів „Павшино”, який було відкрито восени 2001 року. Саме за його керівництва область стала своєрідною транзитною територію для небажаних гостей із далекої Азії. При цьому нелегали погіршували криміногенну і санітарно-епідеміологічну ситуацію в краї. Але генералові було байдуже, адже саме на мігрантах він заробляв шалені статки: цей бізнес благополучно перекочував до осіб, наближених до пана Москаля. До речі, за весь період перебування на посаді губернатора, в області жоден „провідник” не був притягнутий до відповідальності за організацію переправи нелегалів через кордон. Випадковість?
Віддячити своїм патронам за таку вседозволеність генерал намагався, виконуючи політичні вказівки з Києва. Вже у листопаді 2001 року, генерал пробує знайти нових покровителів – на обласному рівні він очолює політичний проект Володимира Литвина „За ЄдУ”. Його вислів на підтримку нового блоку: „За ЄдУ” варто кидати на виборчі амбразури” стає крилатим. Але генералу вдається прислужувати в області двом панам – на закритих нарадах, що проводилися з активом районів, Геннадій Москаль агітує одразу за дві сили – Медведчука та Литвина. Інколи в оригінальний спосіб. Так, у кінці січня 2002 року, під час представлення на Іршавщині кандидата в депутати від блоку „За ЄдУ” міністра МНС Василя Дурдинця, один із присутніх на зібранні запитав принципового губернатора, чому ще два тижні тому Москаль в цьому самому залі агітував за представника СДПУ(о) Степана Бобика. На що генерал Москаль відповів: „Напевно я тоді був п’яний”.
Політичні сили області вперше за роки незалежності відчули на собі, що таке справжній адмінресурс. На парламентських виборах 2002 року доходило до того, що, до прикладу, дільничні інспектори міліції приходили до керівників бюджетних установ і відкрито лякали арештами за «не той» відсоток під час голосування.
Втім, партійне завдання на парламентських виборах 2002 року Геннадій Москаль успішно провалив. Провладний блок „За ЄдУ” набрав в області всього 11 відсотків, тоді як опозиційний блок Віктора Ющенка майже у чотири рази більше.
За часів його керування область була загнана в соціально-економічну кризу. Хоча в регіон нерідко і навідувалися іноземні інвестори, вкладати кошти в економіку вони не поспішали. Так, у 2002 році область за обсягами вкладених інвестицій займала передостаннє місце в державі. Збитковою стала добувна та машинобудівна промисловість. Середня заробітна плата при губернаторстві Москаля навіть знизилася – з 239 до 214 гривень. В області фіксувалася найвища в країні ціна на паливо. Саме під час перебування генерала в нашому краї Закарпаття остаточно перетворилося на вотчину есдеків, де порушення законів стало нормою, бандитизм та корупція стали звичним явищем.
Восени 2002 року в кар’єрі генерала настає новий період. 27 вересня його звільнили з посади голови облдержадміністрації і в той же день призначили головою Державного комітету у справах національностей та міграції. Його попередник на цій посаді згадує, що пан Москаль неодноразово вмовляв тодішнього Президента про призначення його на нову посаду – спокуса отримати контроль над нелегальною міграцією вже в масштабах всієї країни для генерала була занадто великою. Новий очільник „проявив” себе і на новій посаді – він, по суті виконуючи вказівки Віктора Медведчука, перетворив державний орган на центр розпалювання міжетнічної та міжконфесійної ворожнечі. Після його настирливої пропозиції створити в Криму татарську національно-культурну автономію на півострові з новою силою розгорівся конфлікт між різними етнічними групами. Його згадують і представники нацменшин, правда, здебільше як такого, що обіцяв виселити всіх їх з України, якщо не голосуватимуть «за кого треба».
У 2005 році генерал вкотре змінює політичну орієнтацію. Після помаранчевої революції він зближується з Юрієм Луценком та Давидом Жванією.
Останні три роки пан Москаль з небаченою швидкістю міняє посади, але завжди залишається „на плаву”. Після того, як генерал полишає Держкомітет у справах національностей та релігій робить гучну заяву: „Сьогодні міграцією в Україні не керує ніхто”. У 2005 році після звільнення з міністерства внутрішніх справ заявляє: „Таке міністерство країні не потрібно”. Вже у 2007 році, залишивши посаду заступника голови СБУ, подібні висловлювання він робить і на адресу колишніх колег: „Від служби безпеки залишились тільки вивіска і антена”. Складається враження, що без його особи жодне відомство держави не може працювати справно.
Влітку цього року новоявлений самооборонець і сам опиняється в центрі скандалу. Поширена в пресі офіційна заява Деркомнацрелігії не полишає жодних сумнівів – нахабність політика не має межі. Прагнення Геннадія Москаля знову взяти під свій контроль нелегальну міграцію, поки на посаді міністра МВС залишається партійний шеф пан Луценко, змушує представників державного комітету висловити рішучий протест. „Протягом квітня-липня Держкомнацрелігії фактично зазнає рейдерської атаки з боку Геннадія Москаля. Добре знаючи матеріальну базу комітету, Г. Москаль намагається перевести пункти тимчасового розміщення біженців у ту установу, де він їх зможе контролювати... Кінцевою метою є захоплення майнових комплексів, що приглянулися Г. Москалю ще у часи його керівництва Деркомнацрелігії. Мова йде про будівлі, розташовані у елітних місцях Одеси, Ужгорода, Мукачева та інших”, – йдеться у офіційній заяві комітету.
Універсалізму Геннадія Москаля може позаздрити будь-який чиновник та політик. Вміння відчувати зміни в політичній ситуації, вчасно переорієнтовуватися на „потрібних” людей, дозволили генералу розбудовувати свою кар’єру. Наразі самооборонець Москаль заявляє про те, що він людина команди міністра МВС Юрія Луценка – саме цій команді стали в нагоді безпринципні виконавці, які не цураються брудних справ.
Безпідставні звинувачення, публічна брехня – ось фірмовий стиль генерала Москаля. Немає жодних сумнівів, що незабаром він „кине” і своїх нових патронів, звісно, якщо це буде йому вигідно, адже, як нещодавно заявив колишній друг генерала, в недавньому народний депутат Володимир Заєць, „життєве кредо пана Москаля – ніколи не відлучатися від коридорів і крісел влади”.
