Або як захоплення пентанком переросло у справжній рух.
Останні вісім років на Закарпатті все більше журналістів, митців, науковців, студентів, пенсіонерів втягуються у гру в кулі з особливим шармом та столітньою історією.
Петанк, що з французької перекладається «ноги разом», часто порівнюють з гольфом та крикетом. В Україні його ще називають «боча». Грають у Харкові, Києві, Донецьку. Але столицею цієї гри усі визнають Закарпаття.
Цьогоріч в Ужгороді до лав «петанкістів» долучили навіть Віталія Кличка, доручивши йому відкрити 5-й щорічний весняний турнір «Сакура». Кулі кидав і боксер, і його дружина.
Містичний початок
«В кінці 90-х журналіст Сашко Попович побачив, як грають в цю гру в якомусь французькому фільмі. З цього все і почалося», – розповів Мукачево.net до недавніх пір ще президент Федерації петанку України Петро Гойс.
«Це був «Полицейский из Сен-Тропе», – зі свого боку уточнив Олександр. – Відразу зацікавився. Не знаючи правил, навіть намагався знайти майстрів, які б змогли зробити такі кулі. Ніхто не брався».
Однак, у 2003 році, під час вояжу до столиці журналіст випадково натрапив у сувенірному магазині на набір із 6 куль. У крамниці навіть не знали, для якої саме гри слугує цей набір.
«Тоді я для себе вирішив, що кулі точно купую, а як грати – вже сам розберуся, – розповів Олександр Попович. – В тій же поїздці, за дивним збігом обставин, у журналі «Афіша» натрапив на замітку про те, що в Києві пройшли перші презентаційні ігри в петанк, який провели московські інструктори. Через редакцію видання зв’язався з цими москвичами, які розповіли, що вони прагнуть привнести культуру петанку до України, але в Києві цим не дуже зацікавились».
А Олександр Попович якраз дуже зацікавився, тому відразу вирішив, що поїде до столиці на наступний майстер-клас. Опісля, навчившись усім премудростям цієї гри, підсадив на неї своїх друзів та колег.
Вже через 2 роки його товариш Петро Гойс вирішив займатись петанком професійно.
Федерація однодумців
«Саме Гойс зробив всеукраїнську федерацію, досі тягне на своїх плечах внески в європейські федерації, – розповіла координатор Ужгородського прес-клубу Ганна Тарканій. – Завдяки цьому українці можуть їздити на чемпіонати Європи, а ужгородські турніри внесено у всесвітній календар турнірів з петанку. Тож їх розклад на офіційному сайті бачать всі каїни і, відповідно, можуть приїжджати. Власне, так і стається з року в рік».
Вже 4 роки петанк – розвага у її родині. Ганусі гра подобається за те, що ніколи серйозно не займаючись жодним іншим спортом та погравши трохи в петанк, вона отримала можливість їздити на міжнародні турніри. А її батьку гра навіть допомогла колись впоратися (як звати батька – не всі знають) з нервовим напруженням. Тепер він грає кожний день. Замовив собі із Франції професійні кулі і гравюру до них: «Дядя Міша».
Як зауважив Олександр Попович, на гроші в петанк ніколи не грали. «Ця гра тим і відрізняється, що якщо в карти можна програти все своє майно, то петанк, не дивлячись на азартність, на гроші не грають принципово – бо це не благородно», – пояснив він.
Сьогодні Олександр вже не так часто грає в петанк – кілька разів у сезон. Зате обожнює спостерігати, з яким азартом грають інші. І тішиться тим, що був причетний до того, як зароджувалася гра в Закарпатті та Україні.
*** Уже в процесі підготовки даного матеріалу редакція Мукачево.net дізналася, що Петро Гойс склав з себе повноваження президента федерації петанку України. Відбулося це 16 травня, у понеділок під час наради в Міністерстві сім’ї, молоді та спорту за участі президента Міжнародної федерації петанку Клода Азема.
Довідка. Мета гри в кулі заключається в тому, що гравцям двох команд потрібно кинути металеву кулю якомога ближче до маленької дерев’яної кульки — кошонету. При цьому кошонет можна зачіпати, а кулю суперника збивати.
«Назва гри пішла від французького виразу «pied tanque» – ноги разом. Гра починається з того, що навколо ніг малюється круг, з якого не можна виходити аж до зупинки кинутої кулі. Обидві ноги слід тримати разом, доторкаючись п’ятками до землі», – пояснив читачам Мукачево.net Олександр Попович.
Усе, що треба для гри – зібрати команду (а вона може складатися з одного, двох (дуплети) чи трьох (триплети) людей), придбати кулі і ознайомитись з правилами.
Для початку достатньо знати і коротких правил, які поміщаються на одному аркушу паперу. Грати краще всього у парку. До прикладу, у весняно-літньо-осінній сезон майже щодня можна зустріти у Бозждоському парку людей, що зібралися пограти.
