Переглядаючи напередодні першого туру виборів президента різноманітні політичні сайти, я повсюди натрапляв на інформацію, що в Україні можна легко продати й купити голос на виборах.
Зацікавившись, знайшов спеціальний сайт, який запустили восени з конкретною метою – створити майданчик, на якому можна торгувати голосами. І вирішив влаштувати невеличкий журналістський експеримент.
Більшість користувачів, які ознайомлювалися з цим сайтом, були переконані, що це мильна булька, чиясь дотепна витівка. Але вразив масштаб, із яким цей жарт переріс у реальність, і та величезна громада людей, котрі залишили повідомлення про готовність продати голос. Готовність сотень людей продавати власні голоси та ще й вказувати свої телефонні номери мене обурила (дехто обіцяв продати й голоси родини, а найспритніші навіть були готові надати всі потрібні паспортні дані груп із 100, 200 і навіть 500 людей). Порадувало хіба те, що знайшлося й чимало українців, котрі таких запроданців ганьбили на тому ж сайті, не надто добираючи виразів.
Отож п’ять хвилин – і на сайті з’являється ще одне оголошення такого змісту: «Продам голос в Ужгороді. Ціна – 100 $. Дзвонити після 18.00». Спочатку я вказав тільки номер телефону, а згодом на інших таких «торговицях» залишав і електронну адресу. Може, штабісти когось із кандидатів «шифруються» і їм буде простіше спілкуватися епістолярно? Вартість совісті, яку виставляв на продаж, я визначав маркетинговим шляхом: вивчав пропозиції інших і визначав середню ціну. До слова, українці оцінювали свої голоси по-різному: від 200 гривень до 1000 доларів. Жартівливі суми у мільйон євро до уваги брати не будемо.
Минув день-другий, а жодного дзвінка так і не надійшло. Розчарований, я виділив для свого експерименту ще кілька годин часу і залишив повідомлення подібного змісту ще на десяткові сайтів, у коментарях до публікацій про вибори. Бо ж навколо тільки й говорили про купівлю голосів, а мій чомусь нікого не цікавив! В Ужгороді, приміром, розказували, що студентам наживо пропонували від 150 до 700 гривень за голос. Щоправда, бодай когось одного, хто б пропонував або отримав ці гроші, я так і не знайшов.
Зате схема купівлі голосів виявилася відомою багатьом. Спочатку «продавець» надсилає «покупцеві» SMS-повідомлення або лист електронкою, в якому вказує паспортні дані, номер ідентифікаційного коду й мобільного телефону. Після цього він експрес-переказом отримує половину суми, про яку домовлено з покупцем. У день виборів на мобільний приходить SMS з іменем кандидата, за якого слід голосувати. У кабінці треба сфотографувати на мобільний «правильно» заповнений бюлетень, надіслати це фото замовнику й тоді надходить другий «транш».
Деякі «покупці» заманювали виборців обіцянкою бонусу розміром 100 гривень, якщо кандидат переможе. А один із підрядників штабу котрогось із кандидатів навіть заохочував подвійним бонусом «у день, коли наш президент прийме присягу на вірність народу України»! Ось такий бізнес...
Минали дні, до виборів залишалося все менше часу, а мені так ніхто й не зробив жодної пропозиції. Очевидно, я надто дорого оцінив свій голос, – подумалося. За день до виборів стало зрозуміло, що треба брати бика за роги й активніше просувати свій продукт. Тому на адресу angel_pr@i.ua (саме сюди просили писати всіх, хто готовий продати голос) надійшов лист, у якому Ярослав із Ужгорода пропонував обговорити ціну, яка влаштовує «покупця». Однак ні листом, ні телефоном відповіді так і не надійшло. Ніхто не відгукнувся й на попередні пропозиції, розміщені на багатьох сайтах.
Отож із чистим сумлінням у неділю я виконав свій громадянський обов’язок. А вже у вівторок, набравши адресу згадуваного сайту-біржі, побачив на моніторі заставку, в якій повідомлялося, що доступ до ресурсу блоковано. Мабуть, СБУ нарешті прокинулася...
