Колись із нашої області не вилізали режисери й зірки радянського кіно
Стан сучасного кінематографу в Україні можна описати словами з відомої казки про те, що «пацієнт радше живий, ніж мертвий». І все ж повільно і важко, крок за кроком, український кінематограф надолужує згаяний час. На щастя, є на що й на кого спиратися. В нашій історії чимало прекрасних фільмів студії Довженка і таких геніїв кіно, як Параджанов, Іллєнко, Ступка, Миколайчук.
На Закарпатті ніколи не було студій, павільйонів чи кіношкіл. Але завдяки прекрасній природі, своєрідній архітектурі й місцевому багатонаціональному люду ще не так давно в краї знімали багато фільмів. У нашій області в радянський період було знято зо три десятки стрічок. До дня українського кіно, який припадає на цю суботу, «Старий Замок «Паланок» пригадав, які з улюблених мільйонами кінофільмів знімали на Закарпатті.
«Війна і мир» у Куштановиці
Почнемо з одного із найграндіозніших фільмів за всю історію світового кіно. Стрічка «Війна і мир» 1968 року виборола «Оскара», крім того, здобула«Золотий глобус» і нагороди міжнародних кінофестивалів у Венеції та Москві. Один із найдорожчих кінофільмів за весь час існування кінематографу демонстрували у 117 країнах світу. А ми знали, що мільйони людей, захоплено переглядаючи епічні сцени Шенграбенської та Аустерліцької битв, споглядали мукачівські й свалявські ландшафти.
1 грудня 1962 року знімальна група фільму у повному складі виїхала в експедицію на Закарпаття. 150 вагонів реквізиту відрядили до Мукачева. Мали відзняти одразу дві великі битви 1805 року між російсько-австрійськими і французькими військами. Але вдарили затяжні сильні морози. Вирішили нікуди не від’їздити, а знімати інший матеріал. Зокрема, саме тоді на снігу в санаторії «Карпати» відбулася ефектна дуель П’єра Безухова і Долохова, одна з найвиразніших сцен кіноепопеї. Метри стрілялися, а солдатів Закарпатського військового округу муштрували, аби ті були схожими на російську і французьку армію. Тим часом приїхав В’ячеслав Тихонов, із яким відзняли сцену зустрічі його героя Андрія Болконського в кареті з Кутузовим.
Коли трохи розпогодилося, у перших числах січня 1963 року почалася підготовка до знімання Шенграбенської битви, яку фільмували декілька днів у селі Куштановиця Мукачівського району. Тут побудували вулицю з макетами хат, переважно з дощок, які потім, за сценарієм, підпалювали. У масових сценах задіяли 3 тисячі чоловік. Мешканцям навколишніх сіл пропонували по 25 рублів за день зйомок статистом, що на той час було дуже непогано. Берегівський полк виконував роль французів, мукачівський – росіян. Перших машинами звозили на репетиції, які проводилися перед зйомками. Жили на місці в наметах. Для харчування такої купи людей використовували похідні кухні.
На початку березня на футбольному стадіоні Мукачева відзняли огляд 80-тисячного союзницького війська імператорами Росії і Австрії. Аустерліцька ж битва розгорталася біля Сваляви, на території Мукачівського винрадгоспу. Історія замовчує, чи не перепили кінець кінцем учасники зйомок, але те, що солдати витовкли частину виноградників, – факт. Нібито «Мосфільм» усі збитки відшкодував.
Такий солідний розмах, погода, яка постійно псувалася, та неякісна плівка призвели до немалих перевитрат – 120 тисяч рублів. Режисера фільму зобов’язали скоротити сценарій, щоб експедиція змогла вкластися у зазначені терміни і кошторис. Але Бондарчук погодився урізати тільки два епізоди. Натурні зйомки на Закарпатті були закінчені в травні 1963 року, і група повернулася до Москви.
Кіногеографія Закарпаття
Загалом у радянському кіно зафіксовано дуже багато куточків Закарпаття. Проте чимало фільмів, очевидно, аби не їздити далеко від обласного центру, знімали на Ужгородщині. Так, однією з перших стрічок, знятих у краї на початку 50-х років, була «Змова приречених». Фільмували у селах Кам’яниця й Невицьке. Стрічку «Сталінградська битва» знімали під Ужгородом у Горянах. Також поблизу обласного центру на Ужі знімали кінокартину «Кар’єра Діми Горіна», в якій зіграв свою першу повноцінну роль Володимир Висоцький.
Крім власне чудових краєвидів, дуже популярними у кінематографістів були історичні споруди, зокрема Мукачівський та Ужгородський замок. Коли у 80-х роках литовські кінематографісти знімали у Паланку стрічку «Час повного Місяця», вони навіть дещо підрихтували верхній двір і наладнали дах над колодязем.
Завдяки кіношникам свого часу набула більш-менш пристойного стану і замкова капличка у Виноградові. На Севлющині знімали декілька фільмів – «Зливу над полями», «Над Тисою» та документальну стрічку «Перший декрет». Але найбільше місцеві люди пам’ятають фільмування легендарної радянської стрічки «Табір іде в небо».
Її молдовський режисер Еміль Лотяну знімав на Закарпатті у 1974–75 роках. Місце вибрали невипадково: романтичні руїни замку, казкова природа, а, крім того, автентичні цигани, яких на той час у Виноградові мешкало багато, мали відтворювати сільські краєвиди Бессарабії XIX століття, провінційної околиці Австро-Угорської імперії. Для більшої натуральності на березі Тиси звели маєток барона та інші потрібні для антуражу споруди, які привезли й змонтували на місці. На жаль, від всієї цієї краси нічого не залишилося, бо декорації так само швидко розібрали й вивезли.
Коли знімальна група прибула на місце, трапився курйозний випадок. Головному герою, конокраду Лойку, за сюжетом, треба було красти коней, проте виявилося, що в усій окрузі їх неможливо було знайти. Тож цупити було нічого...
Та все ж, якщо проаналізувати фільми, найбільший інтерес кіномитців серед усіх архітектурних пам’яток Закарпаття викликав мисливський замок графа Шенборна-Бухгейма, що біля Чинадієва. Воно цілком зрозуміло, адже навколишні території дуже мальовничі, а сама будівля, незважаючи на свою «іграшковість», має оригінальну архітектуру. Тут знімали першу радянську «Снігову королеву», деякі кадри для серіалу «Сімнадцять миттєвостей весни». Автори відомої музичної казки «Не покидай» зробили із замку резиденцію для короля, а біля паркового озера відбувся двобій принца з лакеєм.
Через таке бажання кіношників бачити у фільмі палац Шенборна траплялися кумедні ляпи, як, наприклад, у стрічці «Карпатське золото». За задумом режисера, головний герой в’їжджає на білому коні в Ужгородський замок, спішується і заходить... в кімнату замку в Чинадієві. Щоправда, крім закарпатців і знавців замків і архітектури, це мало хто помітив...
За весь радянський період було знято немало фільмів, у яких наш край слугував не тільки історичним тлом, а й місцем, на якому розгортаються події кінофільмів. Скажімо, «Троє на шосе» з Арменом Джигарханяном і В’ячеславом Невинним – історія водіїв-далекобійників, що їдуть із Москви на Закарпаття. «Долина синіх скель» – стрічка про роботу геологів, які шукають нафту в нашій області. У центрі сюжету «Легенди про безсмертя» – документальний факт невдалого закидання у 1941 році Олекси Борканюка з групою бойових друзів в окуповане гортистами Закарпаття. У стрічці «Карпатське золото» на гіпотетичні скарби в Карпатах полюють і нацисти, і совіти, і партизани. Вже згадуваний фільм «Над Тисою», який у 50-х роках студія Довженка знімала в Чопі та Виноградові, – це карколомний сюжет з викриттям вітчизняними колгоспниками агента іноземної розвідки!!!
Знімайте нас, знімайте!
За останні декілька років кінематографісти поволі повертаються на Закарпаття. Так, декілька років тому у Паланку знімали китайсько-українську 20-серійну телеверсію роману «Овід». До зйомок активно залучали місцеве населення, за день людям платили по 40 грн. Заробили й місцеві цигани, які отримували по 300 грн за «прокат» коня. Також до участі у фільмі запросили артистів Закарпатського російського драматичного театру й солдатів Мукачівського гарнізону.
А рік тому вітчизняні режисери в Ужгороді знімали художній фільм «Леся + Рома». Артисти в одному з інтерв’ю зізналися, що почувалися, наче діти на святі, одержуючи від краян сувеніри й закарпатський коньяк. І вже зовсім недавно у фільмі «Доярка з Хацапетівки 2» замок Шенборна перетворився на французький палац, а мукачівські виноградники «зіграли» провінційну Францію. Автори стрічки згодом захоплено розповідали, як віднайшли таку прекрасну натуру на Закарпатті.
Звісно, хотілося б, аби в нашій області кіна знімали багато й різного. Для цього, як показує досвід, у нас є все: і природа, й архітектура, і люди. Хай би для початку приїжджали творці вітчизняних серіалів, але згодом «знайти» Закарпаття зможуть і справжні майстри та великі кіностудії інших держав. До прикладу, вже нині імениті ґранди знімають свої шедеври у наших сусідів – Чехії, Угорщині, Румунії. Там вони знаходять свіжі образи й гарну природу. Не менш важливо й те, що знімати фільми в цих країнах значно дешевше, ніж в Англії чи США.
Наостанок ідея для туроператорів. Так само, як нині маємо винні чи гастрономічні маршрути регіоном, в майбутньому можна було б прокласти такі ж кіномаршрути. Упевнена, що багатьом туристам було б цікаво відвідати місця, де знімали улюблені фільми. Бо ж навряд чи хтось відмовиться походити слідами Наполеона біля Куштановиці чи дізнатися, де ж циган Лойко насправді любив Раду.
