- переконаний єдиний на Хустщині завідувач дитячого садочка Віталій Бута
Напевно, нині важко уявити собі людину, професія якої могла б викликати подив у загалу. Та коли напередодні Дня вчителя в редакції «НЗ» дізналися про те, чим займається Віталій, одразу ж вирішили поспілкуватися з ним, як то кажуть, наживо.
Віталій Бута працює завідувачем Кривського дошкільного навчального закладу Хустського району. Донедавна він у нашому краї був чи не єдиним з чоловіків вихователем. А цьогоріч довідався, що на Тячівщині у нього є колега, який також став завідувачем дитячого садка. Тепер Віталій Васильович мріє про те, щоб чоловіки-завідувачі об’єдналися докупи і разом ділилися між собою набутим досвідом та практичними порадами в цій нелегкій роботі.
«Мама бачила мене медиком, та я категорично відмовився, бо відчув, що моє покликання — вчити та виховувати. А на вибір професії вплинула моя перша вчителька, котра була надзвичайною людиною, що мала підхід до кожного свого учня», — розповідає пан Віталій.
Наш «вусатий нянь» родом з Івано-Франківщини. Ще юнаком доля закинула його на Закарпаття, де й оселився. «Як сьогодні пам’ятаю день, коли зустрів своє щастя: то було 1 грудня 1991 року, день, коли всі люди йшли на референдум висловлювати власну позицію щодо майбутнього нашої держави, — каже співрозмовник, — а я поїхав гостювати до сестри в Хуст. Там і познайомився зі своєю обраницею, нині вже дружиною Світланою».
Оскільки Віталій Бута здобував фах вчителя початкових класів у педучилищі та після армії поглиблював його у Прикарпатському університеті ім. Стефаника, то пішов працювати вчителем початкових класів у Кривську школу, яка в той час функціонувала як навчально-виховний комплекс. За кілька років роботи став заступником директора з дошкільної та початкової ланки. Але через 2 роки, згідно із новим законодавством, такі структури, як школа і садочок, мали функціонувати окремо. Відтак 2000 року комплекс роз’єднали, а Віталій очолив дошкільний заклад.
«Ті, хто вперше чує, що я завідувач дитсадка, із здивуванням запитують: «А що ж ти з ними робиш?!». Кажу, що бавлюся. Бо програма дошкільного навчального закладу побудована за принципом «навчання за допомогою гри», — пояснює Віталій Васильович. — Я знаю, чим кожен із моїх вихованців любить займатися. Наприклад, Андрійко лагодив би що-небудь, тому час від часу ми з ним ремонтуємо стільчики, а вся група мовчки спостерігає за тим, як ми цим займаємося. І не повірите, така тиша панує в приміщенні!».
Коли вихованці садочка бачать завідувача, то одразу ж горлають: «Васильович прийшов!». Але кожен по-різному: хтось одразу біжить до нього в обійми, хтось із куточка визирає з обережністю. «У нас у садку дисципліна така, як у сім’ї: де батько суворий — там і порядок. Вважаю себе суворим, але справедливим», — зізнається В.Бута.
«Діти в захваті від нашого Віталія Васильовича, ставляться до нього як до рідного батька, — розповідають про завідувача колегині. — Ми ж бо любимо його за те, що він справедливий керівник та надзвичайно порядна людина».
А колектив у їхньому садочку, переконує Віталій Васильович, дружний. Є тут, окрім нього, й інші чоловіки, але завідувач ніколи не відмовить, коли щось десь треба прикрутити чи загнати цвяшка в стіну. Всього у Кривському ДНЗ працює близько двадцяти різних фахівців, з них шестеро — дипломовані вихователі, які навчають своїх вихованців з першого погляду ніби простих речей, як-от: зав’язувати шнурки, користуватися ложкою, виделкою, носовичком, а ще співати, танцювати, правильно говорити, малювати, дружити. Щодо навчальної програми, то в садочку намагаються її дотримуватися, але нарікають на слабку матеріальну базу, зокрема бракує літератури, рекомендованої Міністерством освіти і науки України. Відтак вихователі самі щось підшуковують, їздять на курси , самовдосконалюються. Усі співробітники мріють про розширення садочка, хочуть, щоб для діток тут облаштували і спортзал, і актову залу.
Нині садочок відвідує 61 малюк віком від 1,5 до 5 років, ще 38 родин батьків чекають на свою чергу. Та, на жаль, є проблема — за браком місць наразі тут не можуть їх прийняти. «Наша малеча обожнює співати, танцювати, розповідати віршики. Коли бачить нашого музичного керівника, одразу бере кубики й імітує гру на баяні та співає, — радіє Віталій Васильович. — У садочку ми не пропускаємо жодної події: діти з радістю зустрічають свято Золотої осені, Букварика, День матері, 8 Березня, Міжнародний день захисту дітей, беруть участь у спортивних змаганнях, з нетерпінням чекають на подаруночки від Святого Миколая та Діда Мороза і з сумом прощаються з садочком.
До речі, завідувач дитсадка дбає не тільки про своїх вихованців, а й про працівників. Уважним чоловік намагається бути завжди. Ось, наприклад, на 8 Березня разом із головою села влаштовує справжнє свято для своїх колегинь: кожній роблять подарунки, дарують квіти і частують їх тістечками.
Попри невелику зарплату в пана Віталія немає бажання змінювати фах. Зізнається, що обожнює свою роботу: «Професія вихователя — це моє покликання. Я проводжу в закладі набагато більше часу, ніж удома. Я навіть свою цьогорічну відпустку провів на кухні рідного садочка — робив тут власноруч ремонт». З цього приводу дружина не свариться, адже як ніхто інший розуміє чоловіка — вона теж тут працює музичним керівником. Нещодавно Віталій та Світлана знайшли однодумця і в особі їхньої доньки Романки, котра, на їхній подив, пішла батьківськими стопами — зараз дівчина навчається на другому курсі педагогічного коледжу. Планує теж стати вихователем дитсадка.
