Директор з виробництва автомобілебудівного заводу «Єврокар» про себе – водія
– Ігорю Анатолійовичу, кому вже все знати про автомобілі, як не вам – одному з керівників підприємства, де випускають тисячі машин кількох найпопулярніших у світі моделей. Проте чи пригадуєте, з чого почалася ваша водійська біографія?
– З дитинства машина була для мене насамперед засобом кудись швидко й комфортно дістатися. Я уважно спостерігав, що робить для того, аби наш «Москвич-2140» їхав, мій батько і подумки повторював ці рухи. Доки тато не пускав мене за кермо, тобто до третього класу, я вночі часто уявляв, як їду сам. Хвилювався, як же зможу перемикати важіль коробки передач.
– Отже, за кермом ви з 10 років? І де батько дозволяв поїздити?
– Щороку наша сім’я відпочивала у Криму. У дорозі туди й почалася моя водійська «кар’єра». Спочатку тато дозволяв проїхати кілька метрів, згодом – кілометрів, а у 8-му класі й майже всю дорогу туди й назад.
– Перемикати передачі в реальності виявилося таки складно?
– Ні, складним став для мене... стартер, але вже коли навчався водінню в ДТСААФ перед службою в армії. Тренувалися ми на вантажівці ГАЗ-52, і її непросто було завести. Доводилося застосовувати так званий кривий стартер, який вставлявся спереду в храповик і його треба було крутити вручну. Часто цю процедуру можна побачити у старих фільмах. У мене завжди машина заводилася, але щоразу хвилювався: чи не доведеться таки крутити вручну?
– Яким було ваше перше власне авто?
– «Жигулі»-копійка. Придбав її за невеликі гроші, але геть побиту. Сам розібрав, зібрав, переварив і наїздив за півтора року 180 тисяч кілометрів.
– Тобто майже жили за кермом! А які автомашини мали згодом?
– І «Жигулі» іншої моделі, і кілька моделей КІА, «Суперб», «Октавію». Тепер як службову, тобто найбільше, використовую повнопривідну дизельну «Шкоду Октавію-комбі».
– Чому? Адже «Єврокар» випускає і «Фольксваґени», вони, кажуть, більш престижні.
– Моє авто найбільше відповідає ключовому параметру – співвідношенню ціни і якості. Подобається дуже містке багажне відділення – у відрядження, ділові поїздки при потребі можу взяти й усе потрібне для родини – з дитячим візочком і ліжечком у тім числі. Повний привід дає можливість без страху їхати навіть в ожеледицю гірськими дорогами, зокрема й за кордоном. А сучасний дизельний двигун дозволяє економити витрати на пальне. Скажімо, заправивши повний бак в Україні, я у відрядженнях до Чехії не часто заїжджаю на заправку, тобто економлю і гроші, і час.
– А престижності «Октавії» вам вистачає?
– Якщо машина дорожча за 50 тисяч євро, то це вже гроші, сплачені не так за потрібну функціональність, як за престиж. А для мене це зовсім не важливо. Хоча, звичайно, буває іноді, особливо коли якісь ділові переговори тільки починаються і «зустрічають по одежині», треба прибути на якомусь більш вишуканому авто. Але для цього у будь-якому офісі наших компаній, зокрема й за кордоном, завжди можу взяти представницький автомобіль.
– Що дозволяєте собі за кермом – їсти, розмовляти телефоном, слухати музику?
– Їсти – геть рідко, хіба коли дуже поспішаю і ніяк викроїти час «пожувати» не можу. Але тоді обов’язково їду обережніше. Телефоном розмовляю, але тільки тому, що використовую гарнітуру «вільні руки». А музику, звичайно, слухаю. Маю в авто всякі диски. Коли дуже втомлений, боюся задрімати – вмикаю важкий рок. Хоча по собі помітив справедливість зауваження психологів: якщо гарний настрій, сонячна погода і на автобані за кордоном немає обмежень швидкості, під таку музику нога мимохіть наддає на педаль газу – важкий рок провокує швидкісну їзду.
– Як ставитеся до зростання розмірів штрафів за порушення правил руху, які нещодавно запровадили в Україні?
– Позитивно. Водії стали більш дисциплінованими, їздять обережніше. І сам уже не дозволяю собі не відреагувати на знак обмеження швидкості. Навіть при тому, що за перевищення у 20 км/год не штрафують, не їду на межі дозволеного. І хочу, аби швидше ввели, як пропонується, збільшення до 15 тисяч гривень штрафу нетверезим водіям. Адже навіть в Києві не раз бачиш: людина просто «випадає» з машини, та й узагалі з реальності, а поряд ходять діти. Однак штрафи повинні стосуватися всіх – незалежно від професії і посади. Колись біля Букінгемського палацу оштрафували принцесу Діану. І в нас закон має бути однаковим для всіх.
– А досвід власних взаємин із ДАІ маєте?
– Не так давно їхав з Києва і біля Львова, хоча знаю, що там стаціонарний пост автоінспекції, мабуть, від утоми забувся і десь на 5 км перевищив швидкість. Звичайно, у поясненнях міліціонеру сказав, що дуже поспішаю. Здивувало, що він відповів: «Що ж, їдьте, але не перевищуйте більше швидкості, будьте обережні». Тобто не погрожував, не вимагав хабара, а по-людськи зрозумів. Хоча зазвичай із таких ситуацій без хамства, принижень гідно вийти не вдається.
– Якби ви були чарівником, яку машину зробили б для себе? Або яку хотіли б придбати?
– Ну якщо вже зовсім із галузі фантастики, то хотілося б, як в американському фільмі «Назад у майбутнє», – із двигуном, який би працював на відходах (наприклад, смітті) або взагалі без пального, і щоб могла пересуватися в часі...
