Закінчивши середню спеціальну школу ДАІ в Орлі (РФ), лейтенант міліції Юрій Чубелка повернувся на рідне Закарпаття. Втім, служити довелося не тільки у підрозділах державтоінспекції: попрацював і в службі БЕЗ, і в черговій частині Ужгородського міськвідділу УМВС. Та все ж більшу частину із 25-річного міліцейського стажу тепер уже полковника Юрія Чубелки становить робота в ДАІ.
Очолював державтоінспекцію Ужгородськго райвідділу УМВС, працював в УДАІ, в останні роки - начальник автогосподарства при УМВС. Днями Юрію Юрійовичу виповнилось 45. Це й стало приводом до сьогоднішньої відвертої і жвавої розмови.У МІЛІЦІЮ — ЧЕРЕЗ ДИСКОТЕКУ...
— Отже, Юрію Юрійовичу, з першим 45-річчям вас! Оглядаючись на пройдений життєвий шлях, що згадуєте найчастіше?
— Згадати є що, у житті всяке траплялося. Але чи найчастіше приходять на гадку два роки навчання в Орлі. Вчився я добре, міліцейську школу, як і середню у Лінцях Ужгородського району, закінчив з однією "четвіркою". Решта оцінок були відмінні. Але згадується не це, а та матеріальна база, якою ми користувалися у навчанні. На практичні завдання, приміром, виїжджали на 20 спецавтомобілях, часто користувалися вертольотами, мотоциклами-"одиночками". Вчився я за спеціальністю "Адміністративно-правова діяльність ДАІ". В Орловській спецшколі, вважаю, не тільки отримав грунтовні фахові знання, але й захопився технікою...
— У чому це проявляється?
— Люблю покопирсатися в автомобільному двигуні, докопуючись до поломки. Сам зібрав два мотоцикли, один знову "розкурочую", плануючи скласти щось нове і ще цікавіше...
— Юрію Юрійовичу, тепер вже ніхто не скаже, що ви у міліції - випадкова людина. А в молодості, подейкують, ви не уявляли себе у погонах...
— Так, відслуживши в армії, я відчув у собі творчий порив: ще з одним товаришем став організовувати дискотеки. У той час це було щось нове і незвичне. Витрачав на апаратуру великі гроші, втім, вони окуповувалися. Адже наша дискотека "Еврика" була однією з перших в Ужгороді і користувалася неабиякою популярністю. Ми, наприклад, серед перших стали використовувати страбоскоп -- пристрій для імпульсного освітлення. Часто "гастролювали" по прилеглих районах. Зароблені гроші залишали в ужгородських барах. Особливо любив я шоколадний бар у колишньому ресторані "Едельвейс" -- один із найреспектабельніших і найдорожчих у місті.
Проте мої родичі врешті-решт зрозуміли, що таке моє "богемне" життя може погано закінчитися. Отож якось підсунули мені газету з оголошенням про набір на навчання в Орловську спецшколу ДАІ (єдину такого роду в колишньому Союзі). Мовляв, почитай -- може, спробуєш... Я, щоб зайвий раз не дратувати рідних, написав заяву. Хтось із родичів відніс її в міліцію. А через деякий час отримую повідомлення: ви прийняті. У мені все бурлило і волало: куди, навіщо? Але в міліції мені показали заяву, написану моєю рукою: почерк твій? Так. То в чому справа?
Словом, став я курсантом, і тепер, вже з позицій набутого життєвого досвіду, не шкодую з цього приводу.
— Знаю по собі, на перших порах молодому спеціалісту важливо відчути підтримку з боку старших колег. Чи зустрілися й вам такі люди, яких ви можете назвати своїми вчителями, наставниками?
— Так, це Василь Ребрей, Юрій Калінчак, Євген Турлаков та інші.
— А потім ви передавали свої знання і досвід молодшим колегам...
— Серед моїх вихованців -- теперішні провідні працівники УДАІ УМВС Микола Дан, Михайло Січка, Юрій Семен, Олег Конончук...
МІЛІЦІЯ НЕ МОЖЕ ФУНКЦІОНУВАТИ БЕЗ ТРАНСПОРТУ
— Отже, Юрію Юрійовичу, останні два роки ви керуєте автогосподарством закарпатської міліції? Що для міліціонера -- автомобіль?
— Автомобіль сьогодні справді не розкіш, а засіб пересування. А для міліціонера службове авто -- мовби другі ноги, які суттєво допомагають у боротьбі зі злочинністю. Завдяки автотранспорту слідчо-оперативна група швидко добирається до місця ДТП чи іншої пригоди, що допомагає по гарячих слідах розкривати те чи інше кримінально-карне діяння, затримати винного.
— Розкажіть трохи про міліцейський "автопарк". Чи багато змінилося за роки вашої роботи на посаді керівника автогосподарства?
— Думаю, немало. Той, хто був у нас два роки тому, не впізнає автогосподарство. Впорядковано територію, встановлено нову блок-автозаправку, відремонтовано приміщення, стару і непридатну техніку списали, людей забезпечили необхідними інструментами: вони працюють тепер у теплі, в сучасному спецодязі. Декого, хто порушував трудову дисципліну чи дозволяв собі випити у робочий час, довелося звільнити. Навіть собачкам-дворняжкам, які допомагають сторожам, зробили ветеринарні щеплення. Щодня для них один із водіїв доставляє відходи з міліцейської служби охорони здоров’я. І на все зроблене, зауважте, не витрачено жодної копійки державних коштів. Багато робимо власними силами, адже наше автогосподарство -- самостійна господарська одиниця: маємо власні рахунок, печатку, бухгалтерію...
— Наскільки забезпечене автогосподарство усім необхідним -- запчастинами, бензином, нарешті - автомобілями?
— УМВС забезпечене автотранспортом на 83 відсотки. Кошти виділяються на все, у тому числі й на пальне, але на шляху використання грошей постає чимало бюрократичних бар’єрів. Нині матеріально-технічних проблем немає: все можна купити -- були б гроші. Точніше, і це чи не найважливіше, -- щоб не перешкоджали нам використовувати виділені кошти. А то доводиться витрачати час на бюрократичну тяганину, переконувати чиновників, що це нам дуже, ну дуже потрібно, а час -- це також гроші.
— Як керівництво УМВС ставиться до проблем автогосподарства?
— З розумінням. От і недавно нам виділено 280 тисяч гривень, за які закуплено вісім нових автомашин. Оновлений автопарк ще ефективніше сприятиме боротьбі зі злочинністю.
— Кого з підлеглих ви відзначили б?
— Головного бухгалтера Галину Плєсцову, слюсаря Юрія Бумбака, водія Юрія Сіка...
ПРО ХОБІ, СІМ’Ю І СПАДКОЄМНІСТЬ ПОКОЛІНЬ...
— А чи є у полковника Чубелки якесь хобі?
— Крім захоплення технікою, про що я вже згадував, люблю і полювання.
— І що, на вашому рахунку - значні мисливські трофеї?
— Ні, звичайно. Я тут дію за "олімпійським" принципом: головне -- не результат, а участь. Тому, як правило, буваю тільки на відкритті та закритті сезону полювання.
Якось я таки підстрелив косулю. Було то давно, коли я тільки почав долучатися до полювання. Словом, підходжу до пораненої тваринки, а вона плаче. Дивиться, а сльози течуть, як у людини... Відтоді я на вадасках не вбиваю. Не можу. Разом з тим вдячний друзям, які запрошують на відкриття й закриття мисливського сезону. Для мене полювання - це передусім нагода поспілкуватися з друзями, природою...
— Кажуть, ваша дочка Олеся вчиться на юридичному факультеті Ужгородського національного університету. Чи не готуєте собі зміну в міліцейському строю?
— Вона тільки на четвертому курсі. Отож до закінчення вузу ще має час, аби зорієнтуватися щодо місця роботи. У неї плани великі, я ж намагаюся не впливати на її вибір. Буду радий, якщо вона сама вибере фахову стежину, котрою потім йтиме через життя.
— І на завершення розмови повернімось до того, з чого починали: ще раз із 45-річчям вас! Міцного вам здоров’я, щастя, сімейного благополуччя, Божої благодаті, нових успіхів у службі і розмаїтих життєвих гараздів!
