Може, когось на цей світ приніс і лелека, а зарічан точно знайшли у капусті. Закарпатське Заріччя, що в Іршавському районі – справжній капустяний рай. Ранній овоч тут вирощують усі – від мала до велика. І - в промислових масштабах.
`Для нашого села капуста - то є життя. Заріччя настільки трудолюбиве, мабуть, у Європі небагато знайдеться таких сіл`, - колишній освітянин Михайло Марко проводить пенсійні дні коло грядок та теплиць із ранніми овочами. `Скільки виростив капусти за своє життя? У рік з 4 тони, а понад 20 літ – самі порахуйте`, - усміхається дідо, методично поливаючи акуратні рядки зі шланга. `У Києві буде точно, у Львові, і в усіх західних обласних центрах... Усюди буде наша капуста!`, - обіцяє.
Так, перша в Україні зарічанська свіжа капуста потрапляє на столи у різних регіонах, а ще навіть до поляків та білорусів. Зарічанам сприяють легкий ґрунт та теплий клімат, але у селі кажуть: це не головне. Корінний зарічанин Василь Булеза твердить: `Наше село всюди знають, бо садимо, вирощуємо, і всюди веземо`. Тому що земля така родюча чи бо люди трудящі?, - запитую у трударя на нагрітому сонцем полі. `Земля добра, але треба робити, земля буде пустувати, якщо коло неї не ходити`.
Пан Василь разом з двома Олями - дружиною і донькою - на полі з 7-ї ранку і до сутінків. Зарічанам вельми заздрять у районі, а `капустяні олігархи` кажуть: спробуйте такого поту, то й того заробітку не захочете. `Чого тут заздрити? Треба робити!`, - пан Василь знайомить із простою місцевою філософією.
Зарічанський сільський голова Марина Васько розповідає: здавна тутешніх називали `чорноколінниками`. Нині ж Заріччя знамените як село `капустяних олігархів`. Городина, а головно капуста, - основа місцевої економіки, вирощуванням ранніх овочів займаються, каже, не менше 80% зарічан. Заробітки селян йдуть на користь і власне Заріччю: спільними зусиллями обладнали освітлення центральної вулиці, облаштували ділянку біля пам’ятника Шевченку, підприємці відновили стадіон та утримують футбольну команду, грошовиті люди доклали і техніку, і копійку на асфальтування доріг… Мешкають тут близько 4200 людей, які не виїздять на заробітки, а гарують вдома. Не рідкість – багатодітні родини: Марина Іванівна каже, що 5 малят у сім’ї – це норма. А в одних батьків є й 14 нащадків. Отже, першокласників у селі 62. Ось тільки, нарікає голова, молодим родинам будуватися ніде – усі землі в роботі…
Салат зі свіжої капусти – фірмова страва у Заріччі, - підтверджує пані Марина. Хазяйки знають чимало рецептів, але й в найбільшій пошані, запевняють – звичайна порубана свіжа, щойно з грядки, капуста з оцтом і олією. `Вирощують - як для себе. Власне, і самі ж їдять`, - натякає на якість місцевого продукту пані Марина.
Старожил Михайло Марко тим часом зітхає: не така вже ця капуста й солодка - заробіток дається великим потом, а з віком даються взнаки проблеми зі спиною. Водночас у селі не приховують: з виторгу за вдалий врожай можна придбати й легковика. Селянин твердить: серед місцевих традицій – великий посаг для кожної зарічанки.
- `У нашому селі здавна було так, що діти, особливо в багатодітних сім’ях, уже змалку, зі шкільних років накопичували собі за свої труди гроші. І коли виходила дівчина заміж, то вона мала вже такий досить непоганий капітал. Скажімо, 30-40 тисяч карбованців – за них молода сім’я або заходилася будувати, або - купували машину`.
Про село ходять легенди: мовляв, колись у той таки посаг давали стільки грошей, скільки важила наречена. Марина Васько сміється: то оповідки, женяться ж бо по любові. Інші ж селяни кажуть: щодо ваги не знаємо, але ящики купюр бачили… Власне, обсяги виробництва й продажів та прибутки тут не деталізують, мовляв, комерційна таємниця. Та відомо: з ранніх овочів зарічани годуються увесь рік. В останні роки розквітнув у Заріччі й інший бізнес: вантажні перевезення. На це селян, вочевидь, наснажила та ж капуста, прибутки з якої дозволили купити каміони…
Місцеве городництво цілком можна вважати вдалим сільськогосподарським експериментом, прикладом, вартим наслідування. Нехай капусту зарічани вирощували відколи себе пам’ятають, усе ж розквітати село почало після розпаду колгоспу: сільську землю розподілили, родини отримали по ділянці від 50 сотин, плюс розпайовані ґрунти. Сьогодні із сільських майже двох тисяч гектарів понад дві третини - саме під ранніми овочами. З траси Заріччя (та й сусіднє Сільце, котре, кажуть зарічани, саме вони навчили заробляти на городництві, а нині мають конкурентів) виглядає химерно – виблискуючи плівкою, красуються безкраї теплиці. Від сезону до сезону вони вдосконалюються, і нині парники 100 на 10 метрів, виконані з урахуванням європейських технологій, називають `ангарами`, маленькі ж, де плівка на півтораметрових дугах – і за теплиці не вважають… Окрім капусти, в пошані перець, помідори й інша городина (той же Василь Булеза, доглядаючи капусту, садить уже кабачки), а загалом жартують: ми – як у Африці, два-три врожаї на рік – норма!
Зарічани не відхрещуються від того, що мають заробітки, але водночас і нарікають: городництво – бізнес специфічний. Аби закласти одну велику теплицю, треба не менше 15 тисяч гривень, - розповідають. Витрачаються на голландське насіння й добрива, облаштовують опалення й водогін. Працюють не розгинаючи спин. І - без жодних гарантій. `То коли як. То залежить від погоди, і від урожаю, і який попит на капусту`, - не відволікаючись від встановлення опор під плівку, говорить фермер. `Вкладуємо гроші. А не знаємо, що буде: як от того року град прийшов, половині села капусту посік… Та - саджаємо… Коли файно піде, ціна файна, то можна узяти гроші. А от коли капуста була по 30 коп. - її переорювали…`
…У деяких найбільш ранніх теплицях капуста вже дозріває. Перший великий врожай зарічанці зберуть ще до Великодня. Тугі зелені качани повезуть на базари в усі усюди, а в Заріччі заходяться садити перець та помідори…
