Втомливий шлях до Віфлеєму, суєта і переповнені оселі довкола. Довелося народитися в убогій стайні. І потім бути відкинутим людьми. Різдво — найсвітліший день для заплаканих, голодних, забутих, дивних, відкинутих суспільством.

Сонце, яке чують

Христос прийшов у світ серед ночі, у печері на околиці Міста хліба (саме так перекладається назва Віфлеєм). Він поділився з нами самим собою, як хлібом. Син Божий зійшов згори, щоб люди змогли піднятися до небес. По суті, це Різдво кожного з нас: нагода для відкриття і дбайливого зрощення в собі сердечної теплоти. Адже заповідано: «Станьте, як діти». Це день, коли кожен віднаходить себе справжнього — виноградину у ясному гроні на вічноживій Лозі. Чи впустимо Ісуса у свої домівки?

З Різдвом Христовим розпочалася нова ера літочислення. Утім немає жодного історичного документа, де була б вказана точна дата народження Ісуса. Свято стали відзначати у Римі через кілька століть після події. Можливо, поштовхом послужили торжества ідолопоклонців на честь Сонця. 25 грудня 274 року кесар Авреліян проголосив Сонце головним покровителем Римської Імперії. Це був час зимового сонцестояння, коли після тривалого спаду сонячних годин і панування зимових сутінок настає «поворот» сонця: дні починають довшати. Сонце ніби народжується заново. Християни визнають Ісуса духовним Сонцем Правди, яке освітлює духовний і душевний світ, розганяючи морок омани. Отож приурочили свято Його народження до природної дати видимого небесного світила.

Історія Божого народження детально описана в Євангелії. Діва Марія чекала сина, якого Бог обіцяв їй через ангела. Саме в той час римський кесар Август захотів довідатися, скільки людей живе в його царстві, щоб знати, скільки збирати податків. Кожен мусив піти до того міста, звідки походили його предки, і там записатися. Старий Йосиф і Діва Марія мали йти до Віфлеєма, оскільки були з роду Давидового. Прийшли туди надвечір стомлені, місто ж було переповнене людьми, котрі прибули для перепису. В убогій печері вночі народився Ісус Христос. Божа Мати сповила його і поклала до ясел із сіном.

Історія Божого народження змальована в українських християнських колядках:

Не в царських палатах

Сина породила,

А поміж бидляти

В ясла положила...

А нині, по двох тисячах років, ми одного з зимових вечорів запрошуємо Дитятко у свою душу, як у глибоку печеру, — щоб освітило нас своїм народженням. Тиша, потріскує свічка. Лунає різдвяний дзвоник, ніжна музика Неба. І високо над нами — Зірка–дороговказ.

У слов’ян, православних і католиків, Різдво — свято родинне, з пирогами і колядками

7 січня, як і українці, Різдво відзначають православні росіяни, серби і болгари. У росіян переддень Різдва називається Сочєльнік. Назва походить від обрядової страви сочива, що трохи нагадує українську кутю. Це сушені зернята пшениці, розмочені у воді. Сочивом називали також овочі і взагалі пісну їжу.

Болгари перед Різдвом мають спекти обрядовий хліб. У середині хліба роблять отвір і перекривають його хрестом із тіста. На нього ставлять хлібець із заглибленням — для куті. Подаючи святковий хліб до столу, у малому хлібці запалюють свічку. На різдвяну трапезу збирається вся сім’я. До столу зазвичай подають 9 або 12 пісних страв: кутю, узвар, варену квасолю, фарширований крупами і овочами перець, голубці, гарбузник, кукурудзу. Господар обкурює пожитки ладаном, а потім піднімає догори різдвяний хліб і розламує його. Першу частину роздає по шматку всім членам родини. Один окраєць кладе під ікони, інший — біля домашнього вогнища: для померлих родичів. А потім родина чекає колядників. Свої шапки болгарські колядники прикрашають квітами. Господарі обдаровують цих дорогих гостей, які до ранку мають обійти всі оселі. Частину наколядованого хлопці жертвують на добру справу, скажімо, на ремонт школи.

Католицька гілка слов’янства уже відсвяткувала Різдво 25 січня. Переддень свята небагато чим відрізнявся від традицій інших слов’янських народів. У поляків Святвечір зветься Вігілія.

Обов’язковим атрибутом свята є облатка — тонкий лист прісного тіста з зображенням Різдва Христового. Це символ хліба насущного, яким родина ділиться. У деяких місцевостях Польщі готують кутю. Господар запалює свічку і читає уривок з Євангелія. А потім господиня частує родину пісними стравами — коропом, борщем із «вушками» (маленькими вареничками з грибами або капустою), варениками, узваром.

У чехів і словаків Святвечір називається Вілія, а на півдні Словаччини — Крацун. Чехи і словаки називають різдвяний Cвятвечір «щедрим», а в поляків, як і в українців, «щодрим» зветься Святвечір Нового року. У чехів у передріздвяний вечір пастух обходить село, сурмить і ляскає батогом. Господині виносять йому солодощі й різдвяні калачі. У багатьох районах Чехії і Словаччини селяни уранці чекають на полазника, тобто першу людину, яка зайде святкового ранку до їхньої оселі. Полазник–чоловік — це добре, він «приносить» у дім благополуччя. А от жінка — навпаки... Вранці напередодні Різдва західні слов’яни наливали в миску води, кидали туди срібні монети і вмивалися, вірячи, що цим заманять у дім багатство.

12 страв на столі

Святвечірня трапеза у багатьох регіонах України називається «багата кутя». Страви ті ж самі, що й багато тисячоліть тому в орачів: хліб, зерно, горох, капуста, буряк, часник, горіхи, гриби, вишні, мак, мед... Господиня готує на святу вечерю 12 пісних страв.

Обов’язковою на багату кутю є яка–небудь страва з рибою, адже у християнській символіці риба пов’язується з Ісусом Христом, а наші пращури шанували міфічну рибину, помічницю у творенні світу. Готують також капусту (як правило, з грибами), голубці. Окрім узвару, варять киселі з сухих слив, вишень і груш. Зважте, що 6 січня до першої вечірньої зорі не прийнято їсти взагалі.

 

Кутя

Каша — найдавніша обрядова страва. Зерна пшениці символізують нове життя і вічність, бо щороку проростають, оновлюються. Тому на поминках готують кашу–коливо, а на Святвечір, коли поминають усіх, хто відійшов в потойбіччя — кутю.

Кутя буває ячмінна і пшенична. Ячмінь варять, як звичайно кашу. Заливають потім юшкою. З пшениці готують так: зерно перебирають, просушують, запарюють гарячою водою. Вранці варять на малому вогні, додаючи холодну воду, щоб не розварилася. Окремо готують солодку юшку: труть мак, заливаючи його узваром з медом, додають товчені горіхи, родзинки. Перед вечерею кутю змішують з юшкою.

Узвар

Перебрані й добре помиті сушені фрукти і ягоди (яблука, груші, сливи, вишні) залити водою, додати меду, закрити кришкою і варити протягом 3–4 годин. Коли фрукти стануть м’якими, узвар поставити у холодне місце для настоювання.

Борщ буряковий з грибами

На 400 г буряків — 400 г свіжої капусти, 400 г картоплі, 2 склянки квасу–сирівцю (можна використати томатний соус), 80 г вершкового масла, 6 г сушених грибів, 80 г кореня петрушки, 1/2 г гвоздики, 20 г зеленої петрушки, 2 горошини гіркого перцю.

Очищені і промиті цибулю, петрушку і цибулю–порей, 3/4 взятої кількості буряків нарізати соломкою і тушкувати до готовності, додаючи половину передбаченого рецептом квасу–сирівцю.

У грибний відвар покласти тушковані буряки з петрушкою, шатковану капусту, чищену і порізану картоплю, варені пошатковані соломкою гриби, злегка обсмажену цибулю, лавровий лист, перець, гвоздику, сіль і варити до готовності. Буряки, що залишилися, натерти, змішати з рештою квасу, долити грибного відвару, довести до кипіння, процідити і класти в борщ при його розливанні в тарілки; борщ посипати зеленню петрушки.