В Ужгороді оселилося зухвале міське мистецтво

«Ми готові до будь-якої реакції на наші твори. Головне - аби не було байдужих!», - так кажуть молоді митці, що втілили доволі сміливий проект оздоблення Проспекту Свободи і утнули там химерний «Зоопарк». Мета – розворушити місто й містян, і – надихнути на нові цікаві проекти. Ексклюзивний «звіринець» його автори вважають провокацією у міському мистецтві. Адже в Ужгороді досі були тільки традиційні пам’ятники, а нині є й незвичні скульптури. Їх місту до Дня народження подарували молоді скульптори Михайло Колодко, Михайло Ходанич, художник по металу Василь Криванич та Руслан Тремба, яким допомагали студенти Закарпатського художнього інституту.

«Це такий казковий бичок, який жив тут, мабуть, завжди, але помітного його стало лише тоді, коли спиляли великі старі дерева. Усі ці звірята таким чином тут «проявилися», - Михайло Колодко творить нові міські легенди. Це - нова історія проспекту Свободи, каже біля синього роганя у зелені «сердечка» автор скульптури. Тварина – уже майже знаменитість. Чимало охочих сфотографуватися верхи. Це можливо і безпечно – гарантують автори, самі вже випробовували. «Він вдався міцним і надійним. Ми й очікували, що будуть охочі залізти на бика, сфотографуватися. А ще він для того, аби бавилися діти», - тлумачить Михайло і розповідає, що, якщо придивився, помітно: тварини мають різний характер.

Дався взнаки почерк кожного із чотирьох авторів, і характерні площинні композиції Ходанича (як от Саламандра й Кіт, що лізе по Горобця) відмінні від творів Василя - рука майстра-коваля відчувається в уже улюблених жінками і дітьми Метеликах, а також Равликах, які відкривають «зоопарк». Муха та Гусінь Руслана видають захоплення автора вітражем. А Бик, Лось та Лісоруби Михайла Колодка – це практично сучасне концептуальне мистецтво, стильне і не позбавлене гумору. Арка з кількома горобцями – це вже спільна творчість, власне, як і сама ідея зоопарку.

Щодо вдачі кожної зі скульптур, то, каже Михайло Колодко, певні неприємні риси показані лише для повноти характерів. Приміром, Гусінь – це рожева істота, яка хоче бути злою, та їй це не вдається, вона навіть має на кінці хвоста сердечко. Язикатий «Синій» - найфантастичніший з усіх мешканців, адже немає певної «породи», зате – власний шарм завдяки зухвалій міміці. Скульптори хотіли створити якнайширший спектр характерів, аби діти знайомилися із цікавими істотами. «Усе почалося з Лісорубів, які оселилися тут, коли почали спилювати алею. А відтак поступово народжувалися тваринки, які могли би жити в Ужгороді, але чомусь їх ніхто досі не бачив. У місті нема свого зоопарку, і, певно, наш в якійсь мірі це виправляє».

…Нова історія проспекту продовжує творитися під акомпанемент дриля. Студенти Закарпатського художнього встановлюють двох останніх мешканців зоопарку: Свинку і Мавпочку із сердечками на пузцях. «Сердечка - невипадкові», - розповідає автор дерев’яних скульптур Михайло Ходанич. «Свинка і Мавпочка розташовані обабіч лавиць для закоханих і як тотемні тваринки мають охороняти любов усіх, хто прийде сюди. Дехто, мабуть, тут матиме перший поцілунок. Не виключено, що навмисно приїжджатимуть і люди з інших міст»…
Останні штрихи пензликом із фарбою і - яскрава Мавпа тепер міцно стоїть не так на ногах, як на дерев’яному постаменті. Пеньок від спиляного дерева відтепер – п’єдестал для несерйозного пам’ятника, скульптури, яка може подобатися не всім, але має шанси піднімати настрій оточуючим. Автори кожному рекомендують почухати сердечка на животиках свинки та мавпочки – на щастя. «Це нові міфи для Ужгорода», - каже Михайло. А тим часом стало відомо, що певну процедуру за бажання можна провести із Лосем: слід поплювати на руки, потерти їх, загадуючи щось собі потрібне і… засунути тварині під хвіст. Що ж – хлопці творили своїх звірят в доброму гуморі… «Скульптури випромінюють такий добрий, щирий, наївний настрій, захоплення від світу… Це – нова якість для Ужгород. Адже це європейське місто, а ще ж у нас найбільша в Україні народжуваність, це місто дітей. Місто щастя, веселкове місто. Я думаю, ми допомогли Ужгороду в цьому. Проспектом часто ходять матері з дітьми, малята часом плачуть, а коли бачать скульптури, усміхаються. Я вважаю, що нашу задачу ми виконали на 5 балів», - усміхається й Михайло Ходанич, поглядаючи на веселу Мавпу…
Усього на проспекті дві дерев’яні скульптури та 15 композицій з металу. Більшість розмістилася на стовбурах дерев, що залишилися тут, доки виростуть нові – аби не було порожньо і нудно. У цій мистецькій провокації є й екологічна ідея. «Підтекстів насправді багато. Кожна людина знайде для себе і веселе, і трагічне в цьому. Ми хотіли і застерегти, зачепити й екологічну тему, але водночас пам’ятаємо і про добрі наміри – адже старі дерева дійсно треба було прибрати». До речі, думка вирізьбити щось гарне з пнів була, та дерева виявилися надто трухлявими і поточеними шкідниками…
Художники не встигли зробити Качку, хоча одне з дерев готове прийняти її гніздо. Так само є ідея витворити з металу нахабних хробаків, які би гризли стовбур. Не виключено, що на жердці з горобцями з’явиться ще щось нове й смішне. Це – живий проект, кажуть молоді скульптори. Тішаться, що місто дало можливість втілити ідеї не в ескізах, а у творах. У матеріалі реалізовували два тижні – працювали практично цілодобово.

«Ми хотіли цими творами гучно крикнути і показати, що мистецтво може бути різним» - каже Михайло Колодко від імені усієї молодої і зухвалої команди. Чекають, що їхній приклад викличе до життя альтернативні міські оздоби – дещо проміжне між нудними традиційними пам’ятниками і оцією авантюрою. «Насправді цей зоопарк можна вважати такою собі акцією, довготривалою виставкою, - каже автор, який не приховує задоволення від того, що проспект ожив, - «Усе це може як поширитися на другий бік вулиці, так і переселитися у Боздоський парк чи на дитячий майданчик». Але хлопці, які зробили Ужгороду цей ексклюзивний подарунок, вірять, що у кожному разі «зоопарк» назавжди зостанеться в пам’яті ужгородців та – надихне місто на нове, живе мистецтво.

P.S. Утнувши химерний «зоопарк», молоді скульптори не полишають проспект напризволяще. Уже в роботі проект пам’ятного знаку одного з найвідоміших ужгородців, що тут мешкав – Павла Бедзіра. Це має бути дещо вишукане – водночас легке і серйозне, у стилі цього легендарного митця. Згадують його графіку, знамениті Бедзірові дерева,  і втілюватимуть в об’ємі, з металу…