На сайті Українського центру оцінювання є рубрика – «чудеса» вступної кампанії». Але там лише кілька прикладів як діють окремі вузи. Тоді як навіть документи міністерства освіти дають «добро» численним схемам, що нівелюють саму ідею запровадження нової системи визначення якості освіти і при цьому протидії корупції. На виправдання численні чиновники повторюють: це вперше, всього не врахували, це перехідний період. Але навіть коли погоджуються з явними недоречностями – виправляти їх не поспішають.
Перший млинець глевкий
Спочатку кілька слів про саме незалежне тестування. Ідея, яка працює у так званих цивілізованих країнах, справді добра. Хоча у нас, розпочавши реєстрацію на складання тестів з 1 листопада, лише у грудні міністерство освіти подало проект, з яких дисциплін слід складати тести для вступу на ті чи інші спеціальності. А новий міністр, Іван Вакарчук, змінив систему, дозволивши вузам визначатися самим. Ті і визначалися, майже під саме закінчення термінів реєстрації на тестування. Тобто більше половини навчального року майбутні абітурієнти замість планомірної підготовки з певних предметів чекали: наприклад, хімію готувати для вступу на медичний факультет чи фізику або ж тільки біологію.
Випускники шкіл, їхні батьки і вчителі далеко не з компліментами розповідають про систему організації тестування, коли, наприклад, треба було вставати вдосвіта, аби з віддаленого села Міжгірського району дістатися для складання тестів в Ужгород чи Мукачево. Або ті, хто складав наприкінці червня додаткову сесію і для цього мусив їхати аж в Івано-Франківськ. Мало хороших слів і про підбір завдань, їх складність, те, що проблемою стало заповнення бланків ручкою іншого ніж чорний кольору. При тому, що завдання були однакові для всієї держави, в тестах з математики таки умудрилися запропонувати завдання з технічною помилкою, котре «з’їло» дітям багато часу і нервів.
Чомусь для складання тестів випускниками довелося робити вихідні для усіх інших учнів шкіл, де розмістилися пункти тестування. Подекуди аж… на тиждень. Для чиновників різного рівня великим головним болем стала організація довозу дітей до пунктів тестування – подекуди їх було так багато, що не вистачало шкільних автобусів та й коштів на такі перевезення у бюджеті не передбачили. І тут не знати чого боятися більше – перевірки КРУ чи невиконання вимоги доставити дітей.
Апофеозом, звичайно, стали «розборки» провідних політичних сил і Кабміну – політики перейнялися питанням проводити незалежне оцінювання чи ні якраз у переддень першого і обов’язкового для всіх охочих вступати до вузів тестування з української мови та літератури.
Але після бурхливих дискусій, у тому числі, чи треба складати тест і з літератури, як його зараховувати і що робити зі школярами, котрі вчилися в школах з національною мовою викладання, тестування таки відбулося. І лише «знайомі знайомих» розповідають, як котрась дитина, що зовсім не вчилася, чудово склала тестування, один в один поставивши такі ж позначки, які були у бланках з правильними відповідями – офіційно про жодні порушення не заявлено.
Тури Україною, аби.. подивилися в очі
Здавалося б, нарешті – тестування позаду, сертифікати отримані, шкільні екзамени здані, випускні пережито. За логікою можна б зробити копії документів, розкласти в конверти, розіслати їх у різні вузи і чекати, котрий вуз готовий назвати тебе своїм студентом. Як в Америці… Та у нас свої особливості: щойно зустрівши сонце нового життя випускники з батьками вирушили у турне Україною – розвозити документи аби особисто подати їх у приймальні комісії вишів. На запитання чому, доводилось чути: така традиція, так склалося історично, так визначено наказом міністерства і аж до… «ну треба ж цій людині подивитися в очі»! Наскільки при цьому проблематично взяти квитки, скільки на це треба грошей, адже часто треба і наймати житло, в якій годині ночі доводилось займати черги, особливо у столичні вузи і скільки в них вистоювати – тема окрема.
Працівники вузів нарікають, що кількість заяв цього року збільшилась у кілька разів, наприклад, лише в УжНУ якщо торік на 1 липня було подано трохи більше тисячі заяв, то зараз – більше 3 тисяч, адже навіть у рамках одного вузу абітурієнти подають документи навіть на 6-10 спеціальностей. Відтак довелося залучати додаткових працівників приймальної комісії, обіцяти всім преміальні, бо люди працюють понаднормово і навіть втрачають свідомість. Проте абітурієнтам та їхнім батькам не легше, адже вони при цьому ще й переїздять з міста у місто або ж задовго до світанку пильнують черги під вузівськими дверима. І ніде, ні на сайті міносвіти, ні на спеціальнос створеному сайті vstup.info, ні тим більше на сайтах самих вузів, попри обіцянки, немає інформації скільки документів на які спеціальності вже подано, яка конкурсна ситуація.
Наступна тема – подача документів. Спочатку йшлося, що копії треба завіряти нотаріально. І деякі «влетіли» на чималі суми, поспішивши до нотаріусів. Тоді пішли чутки, що їм заборонили завіряти окремі документи. Цю функцію взяли на себе вузи. Деякі безкоштовно, деякі за гроші. Особливий нюанс – майже кожен вуз у пакеті документів передбачає подачу 6 фотокарток. Для чого – невідомо, адже їх можна взяти разом з подачею оригіналів документів уже там, де людина справді вчитиметься. І пішло: копії, конверти (знову ж невідомо нащо, адже за умовами вступу абітурієнт сам повинен дізнаватися про свої результати і протягом п’яти днів подати на обраний факультет оригінали документів, ніхто йому нічого посилати не збирається), файлики, папки.
Тестування як бонус чи як покарання?
Але нехай – здали. І тут починається найцікавіше і найнезрозуміліше. Здавалося б, система зовнішнього оцінювання введена, аби чесно, прозоро і справедливо визначати рівень знань майбутніх студентів і зробити неможливою корупцію на стадії вступу до вузів. І ще півбіди те, що до кінця не зрозуміло, як оцінювались знання показані на тестуванні, адже навіть за таблицями переведення 12-бальної шкали у 200-бальну самостійно щось визначити було важко – кажуть, до уваги бралися субтести з якихось частин тестів. Однак, прийшовши до вузів, багато хто виявив, що все тільки починається – треба складати ще вузівські вступні випробування. Якщо це тести чи співбесіди з тими, хто щойно прибув з війська і не встиг скласти тестування на загальних підставах – зрозуміло. І навіть можна закрити очі на те, що вони складають тести за вузівськими програмами, а не за системою Українського центру оцінювання. Зрозуміле і тестування чи співбесіди для тих інвалідів, яким не змогли забезпечити умови складання незалежного тестування. Хоча як тоді вони складатимуть вузівське – загадка.
Але виявилось, що деякі вузи проводять просто свої тести. Фактично начхавши на сертифікати зовнішнього оцінювання. Наприклад, Києво-Могилянська академія – з 7 предметів, два з яких профільні. Але також нехай – це заклад особливий, може й треба туди відібрати кращих з кращих. Проте навіть два основні закарпатські вузи запровадили своє тестування! Причому трактуються вони як бонус абітурієнтам, що мають особливі успіхи у навчанні! Визначено, що ті, хто є призером всеукраїнських олімпіад з предметів, за профілем яких і хоче вчитися у вузі, здобув золоту чи срібну медаль за навчання у школі, диплом з відзнакою за технікум чи училище, закінчив спеціалізовану школу за профілем підготовки чи курси довузівської підготовки може взяти участь у тестуванні і отримати шанс потрапити на перші 40% місць державного замовлення. Звучить чудово! Але на практиці виходить, що діти, котрі здобули медаль чи мають інші переховані успіхи, попри наявність сертифікату центру оцінювання повинні ще складати тестування і щось комусь доводити! Насправді це чудова «дірка» для іншого, найяскравіше її пояснили у ЗакДУ: розумієте, при цьому дитина, яка за сертифікатом має, скажімо, 125 балів (менше ніж 124 вузи взагалі не повинні приймати, а максимальний бал 200- Авт.), але нагороджена медаллю (яка медаль може бути за такі успіхи?!- Авт.) може скласти наше тестування і обігнати дитину, у якої, умовно кажучи, за сертифікатом 200 балів. Тоді, питається, для чого було складати тестування і отримувати сертифікати центру оцінювання? Таким чином можна протягти на навчання, причому безкоштовне, усіх «потрібних» абітурієнтів. Чому введені ці окремі відсотки місць, чому є 12-14 категорій пільговиків, чому не можна просто і прозоро рахувати: стільки то людей з найвищим балом сертифікатів, один з них ще й інвалід, тому він буде першим у списку на зарахування, другий, наприклад, призер олімпіади, тому буде другим, а наступний не має додаткових «заслуг» тому буде третім і так далі? При цьому враховувати окремо сертифікати з профільних предметів і не профільних, щоб не було нарікань, що високий бал, наприклад, з української мови «витягнув» абітурієнта на технічну спеціальність.
Найгірше, що все це абсолютно законно: таку можливість дає пункт 15 наказу міносвіти, прийнятого уже міністром Вакарчуком наприкінці грудня минулого року. Він дозволяє вузам розробляти особливі умови у правилах прийому. «Погоджуюсь, ви абсолютно праві, але так записано у наказі нашого міністерства, який затверджено міністерством юстиції», -- таку відповідь ми отримали після численних дзвінків у міністерство освіти на «гарячу лінію» вступної кампанії 2008.
Начальник управління освіти і науки Закарпатської ОДА Юрій Герцог теж був здивований, що наші вузи ввели такі умови, але – все законно. Хоча і Юрій Вільгельмович абсолютно впевнений, що «механізм незалежного оцінювання значно кращий і прозоріший, ніж раніше діюча система і первинними повинні бути знання та сертифікати, що їх засвідчують. Якби моя воля, я б зняв усі пільги». При цьому він переконує, що вузи зацікавлені взяти кращих абітурієнтів. Тобто ввели нову систему оцінювання знань, але хоч і далі багато нюансів залишаються непрозорими, маємо… вірити, що ректори сповнені тільки благих намірів!…
При цьому у правилах прийому, скажімо УжНУ та ЗакДУ ніде не зазначено, що так звані пільговики з особливими успіхами у навчанні не повинні проходити внутрішнє тестування і можуть проходити за конкурсом сертифікатів. Треба покладатися лише на слова тих, хто приймає документи, хоча, наприклад, у п.17 правил вступу до УжНУ, який стосується медалістів і власників дипломів з відзнакою, написано:» беруть участь на умовах попереднього тестування». І без варіантів.
Скажімо, Львівський університет проводить виключно конкурс сертифікатів, як і багато вузів, наприклад, Києва. Хоча чимало і таких, хто використав «дірку» санкціоновану міністерством. До речі, минулого тижня міністр Вакарчук звернувся до ректорів з вимогою (чи проханням?) припинити спроби ручного керування вступною кампанією і відмінити внутрішнє тестування. На що, наприклад, в УжНУ відповідають: це було вербальне звернення, письмово нічого нам не надходило. А цього вівторка на прес-конференції в Києві Вакарчук підтвердив: для окремих категорій вступників тестування проводити можна…
«Дірка» на «дірці»
Ні, ми нікого ні в чому не звинувачуємо, про хабарі всі тільки говорять, але мало кого ловлять. Та чому знову присутні ці можливості для корупційних схем і кому легше від запевнень, що всі ризики, нюанси цього року, вперше, врахувати не змогли і вже наступного року буде краще? Для чого тоді існує армія чиновників від освіти за наші з вами податки? І що з того, коли масово критикувалася, зокрема у пресі, «дірка» через підготовчі курси – її так і не відмінено міністерством освіти. І останній набір на такі курси, наприклад в УжНУ, проводився з 1 квітня. Що могли навчити на них, коли вже 22 квітня проводилось тестування з української мови та літератури? Це просто шлях вузів зібрати кошти і знову ж потрібних пропустити через «окремі двері». Адже якщо навіть говорити, що дітей посилено вчили протягом квітня-червня, то знову ж, вже цим апріорі ігноруються (не на словах, а на ділі) сертифікати українського центру оцінювання.
Кожному вузу міносвіти дало можливість розробляти свої правила вступу, обмеживши їх певними рамками. І кожен постарався знайти особливу «дірку». І не обов’язково гласну. Наприклад, УжНУ спочатку заявив про те, що до списку пільговиків входять і діти працівників університету (при рівній кількості балів). Мовляв, і так працюють люди за мізерну зарплату. І це стосується не лише викладачів, але й прибиральниць. Та чим гірші, наприклад, діти прибиральниць, які прибирають в іншому місці? Пізніше цей пункт офіційно зняли, але… Скажімо, Львівський університет ще у квітні провів тестування для «гірських» дітей. Так, їм складно вчитися у віддалених куточках, але якщо умови рівні для всіх, то чому для когось «рівніші»?
І насамкінець – триває вступна кампанія, за кілька днів закінчується прийом документів. Але, як і підтвердив «СЗ «Паланок» начальник управління освіти нашої ОДА Юрій Герцог, немає єдиного механізму зарахування студентів. Багато хто уже тепер впевнений: ми вже вступили, до того ж на безкоштовне навчання. Перед власниками сертифікатів з найвищими балами вишиковується шеренга всіляких пільговиків зі значно нижчими результатами. Передбачено зараховувати на 40% (на деякі природничі спеціальності до 60%) безкоштовних місць за особливими умовами вступу, але у більшості вузів годі отримати відповідь скільки ж цих безплатних і платних місць на кожну спеціальність зокрема. Кажуть: як складеться конкурсна ситуація, залежить від платоспроможності населення (?). Протягом 5 днів треба подати оригінали документи туди, де абітурієнт пройшов конкурс, але це не є фіксовані дати, з кожної спеціальності у кожному вузі свої дні. І якщо навіть в одному вузі людина пройшла, скажімо, на історію, то вона не може чекати результат на іншу спеціальність, якщо термін між ними більше 5 днів. А що говорити про різні вузи? При цьому деякі оголосили, що результати буде оприлюднено лише у списках — ні через сайт, ні телефоном дізнатися їх не можна, тобто а різні спеціальності, наприклад, у Київ, Львів і Ужгород — катайся сюди-туди, з’ясовуй. І зовсім не зрозуміло, чи черга тих, які не пройшли, просуватиметься виключно за отриманим рейтингом на місця, що звільняться за рахунок тих хто вирішив вчитися в іншому вузі. Наприклад у Львові секретар приймальної комісії одного з факультетів, де проходив прийом документів на різні спеціальності, переконував, що стати студентом може навіть абітурієнт з найгіршим рейтингом, якщо здасть оригінали документів протягом 5 днів після оголошення результатів…
У розмові мам під дверима приймальної комісії одного з вузів довелося почути: «А, ні, ми нормальні, ми не медалісти». Нова, «прозора», «чесна» система вступу знову ставить випускників з кращими результатами не на перші місця в списку тих, що вступили.
