Кузьма – знаний "фігляр". У своїх піснях він висміює "гламур", у той час як сам – "безнадійний тусовщик". Його не бентежить картання та заборони комісії моралізаторів на чолі з Костецьким, адже Скрябін оповитий народною любов’ю. Він, як то кажуть, «свій хлопець».
Окрім музики, Кузьма часто з’являється на радіо і телебаченні, написав книжку з чудернацькою назвою «Я, «Побєда», і Берлін», продюсує епатажні «Пающіє труси».
Та з усього вище перерахованого Андрій погоджується поставити свій підпис лише під твердженням «Кузьма – музикант». Все інше для нього – лише збіг обставин.
Як зізнається Скрябін, його життя – то суцільний «прикол». Про окремі його фрагменти, захоплення та про незабутні візити до Закарпаття Кузьма розповів в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту «Мукачево.нет».
Вже на самому початку співак заборонив звертатися до себе «пане» або «на Ви». Відтак, розмова відбулася у дружній та жартівливій атмосфері. Зі Скрябіним по іншому не буває – навіть якщо не хочеш, він змусить сміятися до сліз.
Андрію, ти співак, радіоведучий, продюсер та письменник. Що тобі більше до душі?
Я нічим не займаюся, крім музики. То все ілюзія. Тобто, я випадково попав у якісь паралельні світи. Мене випадково туди затусували. І я випадково став бути помітним у тих інших іпостасях.
А я там нічого не роблю, просто валяю дурака. Для мене найголовніше – це музика. Ти тільки подумай, 130 концертів «Скрябін» має на рік. Тому нічим серйозним, крім цього займатися неможливо.
Андрій Кузьменко – письменник. Це одноразовий проект чи плануєш писати і надалі?
Який письменник? Дай спокій! Письменники в гробу перевертаються, коли чують: «Кузьменко – письменник». Не хочу забирати їхній хліб. Я собі нашкрябав одну книжечку і все.
Знаєш, якою була найбільш висока похвала для мене? Мій дядько написав мені e-mail, що читав мою книжку в туалеті. Думав, вона не товста, за 10 хвилин пробіжиться очима. Сів, затягнуло, – через дві години відняло ноги. То він дзвонив жінці, щоб його зняла з «трона», тому що він, як Маресьєв, – вийти не міг.
Так що, який там письменник, я тебе прошу!
На публіці ти людина-свято. Чи буваєш у поганому гуморі?
Скажи, то моїм домашнім! Вибач, я прослухав твоє запитання… (сміється)
Чи буваєш ти у поганому гуморі? І що допомагає підбадьоритися у таких ситуаціях?
Ні, які там депресії? Я з своєї телефонної книжки постирав номера всіх муділ, які мішали мені жити. І все, мене ніхто не чіпає.
Я їх помістив у спеціальну папочку, яка називається, вибач, «херня». І коли дзвонить хтось з «херні», то грає Шопен. От і все, дуже легко зразу стає говорити з цими людьми. Або взагалі не беру трубки. Чую, що грає Шопен, – і хай собі дзвонять. Це бомба, працює!
А на всіх інших, яка мелодія?
Можу тобі включити мелодію, яку я поставив на «Пающіє труси». Це оригінальний звук, як вони співають без фонограми. Це варто послухати! (вмикає) Ну, як? Аби так фальшиво заспівати, треба ще мати талант. (сміється)
Чи вважаєш ти престижною для себе роботу ведучого?
Так, звичайно, це дуже хороша робота, і вона точно престижна. Я такий, знаєш, метр культурного бардака, але відчуваю величезну відповідальність, коли на сцені, тому що не хочеться падати в болото фейсом.
Який останній жарт крутиться у тебе в голові?
Зараз у мене улюблений анекдот про бабу, яка розставила ноги і їла кавун. Але не личить його розказувати.
Ти десь вчився співу на діалекті з акцентом чи це в тебе дар від природи?
Нє, я ніде не вчився. Та місцевість, де я виріс, просто ізобіловала тим діалектом. Навколо мене, так говорили всі. Напевно, якість тектонічні плити зійшлися в тому місці. Поляки там тусували, руські, українці…
То ти і польською володієш?
Так, польська вивчилася якось сама по собі. Їду в Польщі, поляки постійно питають, чого я на українських номерах.
Я і польську музику раніше дуже любив. І співав з ними польською. Видно, фонетика просто склалася. Вони офігівають, бо я говорю з правильною варшавською вимовою, навіть без діалекту, так як говорять у них диктори на радіо і телебаченні.
А яке ставлення у самих поляків до українців і до твоєї творчості загалом?
Там своя специфічна культура. Я ж польську мову знаю. А коли до них виходить українець, який на старт лабає три польські хіти, які співає вся Польща, до того ж без акценту, – то у них відразу і відношення перебудовується.
Я говорю польською так само, як вони, і мені навіть не вірять, що у мене немає родичів у Польщі.
А як щодо Заходу? Там все так само?
Там складніше. На концерти приходить 90% іноземців і 10% українців. Сприймають тебе, хіба що, через призму того музона, який ти граєш.
Одного разу, ми їздили на Різдво в Америку і нам не сказали перед ким ми там маємо грати.
Приїхали ми в Атланту, і тут за 15 хвилин до виступу, нам кажуть, що у залі буде 90% колумбійців, процентів 5 – американці, а решта наші будуть – з Петербургу.
Що ти думаєш, ми півтори години лабали для колумбійців, і все нормально. Живняк, він робить чудеса. Ми їх навчили «Мур-мур» співати. Вони ще потім бігали, били ді-джея, і питали: «where is the band?».
Тобто, кожна людина любить бавитися, не залежно від того, колумбієць це, американець чи українець. Музика робить чудеса.
А як ти відпочиваєш?
Я от з тобою сиджу і відпочиваю. Я не напрягаюся, а то вже відпочинок.
Ти дуже популярний на Закарпатті. Чи не хотів би заспівати на місцевій говірці?
Правда, популярний? Нє, заспівати в мене не вийде.
А можеш сказати щось закарпатською?
Йо. Певно, і все. То не моє.
Ця говірка дуже близька до чеської і словацької мови, а вони для мене виявилися складнішими, ніж польська.
Хоча, у мене кум з Ужгорода – Шонік. Так що я абсолютно розумію, що він там белькоче, але повторити не можу.
Можеш пригадати якусь курйозну ситуацію, якщо такі звичайно траплялися з тобою, у Закарпатті?
Було таке. П’ять чи шість років тому, ми поїхали до Закарпаття на концерт. Ну, і тут нас так приймали, що наступного дня спізнились на поїзд. І так п’ять днів (сміється). А жили у такому санаторії, в якому не тягне мобільний телефон. Мене в ефірі М1 не було тиждень. Ні моя сім'я, ні на роботі, ніхто не знав, де я подівся.
Коли я сів у поїзд і подзвонив, що вже їду додому, то це вже нікого не цікавило. Свєта (дружина – ред.) заварила двері будинку сваркою, а на роботі вивісили величезний плакат: «Кузьма, ти звільнений!»
Ще рік після цього, коли я бачив табличку «Закарпатська область», у мене махєр на ногах піднімався. Так що, у мене про Закарпаття завжди теплі спогади. У Вас дуже гостинний народ. (сміється)
Андрію, щоб ти побажав читачам порталу «Мукачево.нет»?
Я звик, що та робота, якою я займаюся приносить задоволення. То самий великий кайф, коли ти займаєшся чимось і отримуєш від того максимально велику сатисфакцію. З цим мені повезло. І усім бажаю того ж.
