Ужгородська влада хотіла «підгребти» майже 200 га землі
Під час помпезних відзначень 100 днів уряду, часто лунала фраза, що прем’єр-міністр працює кожен день як останній. Здається, нинішнє керівництво Ужгорода теж дотримується цього принципу, але у власній — взяти усе, що тільки можливо, нині, бо завтра не буде можливості. При цьому схеми часом настільки віртуозні, що звичайною логікою та глуздом їх просто не вигадати. Так, вочевидь, було і зі спробою «приростити» до комунальної власності міста дві сотні гектарів… лісів!
Про те, що наприкінці минулого року, за сприяння голови Держкомлісу, мер Ужгорода С.Ратушняк хотів взяти у розпорядження міста близько 200 га земель, що належать Держлісгоспу Ужгородського району, нещодавно розповів у своєму інтерв’ю «Новинам Закарпаття» перший заступник голови ОДА Іван Балога. Звичайним ужгородцям це може здатися якщо не якоюсь помилкою, то хіба фантастикою: як це місто може взяти у комунальну власність пару сотень гектарів земель, та й не просто земель, а тих, де стоїть багатовіковий ліс? Проте іноді реальні дії нинішнього міського голови обласного центру часом більш карколомні, ніж найвіртуозніші фантазії.
Про те, як усе було насправді «СЗ «Паланок» запитав у начальника управління лісового та мисливського господарства області Валерія Мурги. «Справді, — пояснює Валерій Іванович, — восени торік в одній із розмов голова Державного комітету лісового господарства сказав мені, що потрібно підготувати технічний механізм передачі лісових площ Ужгородського держлісгоспу для передачі місту Ужгороду. Якщо я правильно зрозумів, ішлося про 186 га з лівого боку від траси, котрою прямують авто, що їдуть з митного поста «Ужгород». Але я навіть не особливо переймався, де саме ці землі, а одразу сказав, що я категорично проти таких дій. Адже ліс — це власність держави, «золота акція» Закарпаття і розбазарювати його просто гріх. Навіть якщо дивитися виключно з інтересів Ужгорода, то це хіба на шкоду його мешканцям. Адже відомо, що місто знаходиться в низовині і географічно ніби у своєрідній ямі, а нині лише у власності ужгородців 40 тисяч автомашин, не кажучи вже про всіх тих, хто щодня приїздить на авто на роботу з інших населених пунктів. Шкідливі викиди усіх цих автівок — неабияка проблема для міста, а що буде, коли ще й вирубати ліси, що стоять поблизу Ужгорода? Це ніби нанести рану легеням людини — як вона тоді дихатиме? А те, що дерева вирубуватимуть — зрозуміло, бо ж навряд є бажання взяти ліс, аби його доглядати. Тим більше, я був переконаний, що нічого подібного не дозволить і керівництво обласної адміністрації та обласної ради. Після таких висловлених мною у Держкомлігоспі України аргументів, більше це питання не поставало».
А тепер спробуємо перегорнути законодавство — чи є реальна схема, як можна було передати у комунальну власність Ужгорода лісові землі. Виявляється, можна. Для цього Ужгородський держлісгосп мав би виявити бажання передати зі свого підпорядкування землі у фонд запасу земель міської ради. Для втілення бажання у дійсність мала б зібратися комісія з працівників районного лісгоспу, яка б сформувала відповідний документ з проханням погодити їхнє рішення керівникам обласного управління лісового господарства. Якби обласне управління, колегіально розглянувши це питання, погодилося, міська рада на першому ж зручному засіданні, могла б прийняти відповідне рішення і… Цікаво, кому і за скільки дали б «роздерибанили» лісфонд?
Однак за одними з недавніх змін до земельного законодавства рішення про відчуження більше 1 га землі несільськогосподарських площ повинен приймати Кабмін. Отже, якщо «каша заварювалась», то робилося це з відповідним розрахунком на сприяння уряду. А судячи з не афішовано близьких стосунків нинішнього мера Ужгорода та колишнього віце-прем’єра Андрія Клюєва, можна припустити, що був розрахунок саме на його сприяння у проштовхуванні «питання». Кому і нащо більше потрібна була ця афера — міській владі чи «великим людям» з попереднього уряду? Про це можна буде дізнатися, хіба якщо колись хтось з них вирішить увічнити пам`ять про свою «славну діяльність» у розлогих мемуарах.
На щастя, як бачимо, реальністю ці задуми не стали. Бо, як стверджував у загаданому інтерв’ю Іван Балога: «Обласна адміністрація, управління лісового господарства не пішли на цей зговір, бо розуміють, що «легені» Ужгорода не можна пускати під приховану приватизацію». Проте усі інші скандали, якими перманентно «ощасливлює» Ужгород міська влада, у тому числі пов’язані з відчуженням землі та майна (яскравий приклад — останній аукціон з продажу аптеки №1 та інших будівель, щодо якого вже відкрита кримінальна справа), таки викликають думки, що кожен день керівники міста живуть як останній, мовляв, якщо не візьму, не поділю, не наживуся, то і день минув марно...
