Неймовірно, але факт: фрістайліст Станіслав Кравчук у Ванкувері вже четвертий раз представляє Україну на Олімпійських іграх, а його мама, яка живе на батьківщині чоловіка - в Чернівецькій області, до цих пір не може отримати українське громадянство ...
Майбутній лідер збірної України з фрістайлу Станіслав Кравчук народився в Узбекистані, в м. Чирчик, розташованому недалеко від найвищої гори країни (3300 м). Там він захопився спортивною гімнастикою і акробатикою. А потім з товаришами по секції дитячі перепрофілювався у фрістайлісти. Але оскільки цей вид спорту не мав особливих перспектив в Узбекистані, в 1995 році Станіслав разом з кількома колегами та тренером переїхали в Мукачево (Закарпаття). А батьки «осіли» на буковинській батьківщині батька Михайла Васильовича Кравчука - в с. Новоселиця Кельменецького району Чернівецької області.
У 1996 році Станіслав Кравчук став чемпіоном світу серед юніорів, а через рік захистив цей титул. У його активі також перемоги і призові місця на етапах Кубка світу. На Олімпіаді-98 в Нагано він зайняв 9 місце, через 4 роки в Солт-Лейк-Сіті був п'ятим (нагадаємо, вище тоді серед українських олімпійців ніхто піднятися не зміг), а в Турині-2006 лише збіг деяких обставин його залишили за бортом фіналу . Зараз Станіслав Кравчук знаходиться зі збірною України у Ванкувері на четвертій для нього Олімпіаді.
Паралельно з досить успішною спортивною кар'єрою сина у батьків Станіслава Кравчука з меншим успіхом весь цей час тривала «боротьба» за отримання українського громадянства для мами вже чотири рази олімпійця - Любов Анатоліївни. Епопея з громадянством, як не дивно, до цих пір не закінчилася ...
Ось що батько нашого олімпійця Михайло Васильович Кравчук, який отримав громадянство як уродженець Буковини, розповів з цього приводу:
Якщо чесно, ми вже втомилися займатися цією проблемою. Діставали та оформляли різні документи, стукали в різні кабінети, але толку ніякого. Коли жінка звернулася в наш паспортний стіл, начальник порадив взагалі цим не займатися - мовляв, на його пам'яті з 100 тільки одна людина отримувала громадянство. Деякий час ми взагалі вже не поверталися до цієї болючої теми. Є ж і інші справи, треба ще працювати, заробляти на життя. Дружина на даний час знаходиться у сина на Закарпатті. Вона дивиться за онуком, якому 31 березня виповниться 2 роки. Просто невістка, яка, до речі, працює менеджером з продажу лиж «Фішер», вже вийшла на роботу, і треба комусь доглядати за малюком. Зараз для нас навіть більш актуальним стала інша проблема з громадянством ...
Яка ще інша - у вас же громадянство є?
У мене то є. А от донька з чоловіком 6 років тому виїхали до Барнаула. Онуку тоді було 13 років. Їм громадянство Росії дали, а йому - ні. Він взагалі народився в Узюєкістані. То говорили, що квоти немає, то ще щось. Хоча пізніше виявилося, що паспортистка сама вирішила, що йому громадянство не дадуть. У березні онукові буде 19 років, він закінчив школу, а з громадянством «глухо». Что-то нам з цією темою не щастить, і «Паспортисти» у різних країнах якісь однаково «важкі» (сміється - авт.). На даному етапі треба надати довідку з нашого ОВІРу, що онук не є громадянином України. Вони відіслали запит ще в листопаді, але його до сих пір тут чомусь немає. Шукаємо альтернативні можливості отримати той запит. Сподіваюся, наприкінці концво все буде добре.
Звичайно, ми з повагою ставимося до законодавства України. Але дозволю собі не зрозуміти, як деякі інші «рядові» іммігранти можуть отримати громадянство України і через 5, і навіть через два роки перебування в нашій країні (відповідно до Закону про громадянство), а для мами спортсмена, який вже на четвертій Олімпіаді захищає честь України , постійні знаходяться якісь перепони. Адже навіть якщо б навіть були присутні певні проблеми з документами, врешті-решт Президент України міг би давно одним розчерком пера вирішити проблему громадянства для мами олімпійця, на честь успіхів якого не раз піднімали наш прапор і грали гімн нашої країни ...
